1. У результаті проведених реформ у сільському господарстві України та Казахстану відбулися корінні зміни в структурі сільськогосподарського виробництва: завершені реформування і приватизація майна та земель колгоспів і радгоспів, ліквідовано державну монополію, частка недержавної форми власності зросла до 98-99%, створено нормативно-правове поле для реформаційних процесів. 2. На основі порівняльного аналізу встановлені найбільш суттєві причини зниження виробництва та споживання продукції рослинництва і тваринництва в Україні й Казахстані: сільськогосподарська галузь втратила технологічну пріоритетність у рослинництві і тваринництві, внаслідок чого знизився технологічний та технічний рівень господарювання; скоротилися посівні площі провідних сільськогосподарських культур, порушені системи сівозмін, зникли інтенсивні технології, зменшилась урожайність внаслідок зниження обсягів застосування органічних і мінеральних добрив, скорочення меліорації та дії інших факторів; різко скоротилося поголів’я худоби, а також кормової бази, знизилася продуктивність тварин. 3. Україна та Республіка Казахстан не в змозі забезпечити повною мірою продовольчу безпеку своїх країн. Виробництво та його переробка в обох країнах не відповідає міжнародним, а часто і національним стандартам якості. Якщо в Казахстані забезпечується в цілому економічна доступність населення до продуктів харчування за рахунок рівня доходів населення, то в Україні не досягли такого рівня, оплата праці тут майже удвічі нижча, ніж у Казахстані. 4. Характерною особливістю для України та Казахстану є те, що на внутрішньому і зовнішньому ринках втрачена купівельна спроможність не лише населення, а й держави. Внаслідок цього сільське господарство значно зменшило закупівлю матеріально-технічних ресурсів, що зумовило втрату прогресивних технологій. 5. Необхідно створити сприятливе економічне середовище шляхом встановлення рівних “правил гри” на ринку, для чого запровадити компенсаційний механізм на продукцію промисловості, яка споживається у сільськогосподарському виробництві. При цьому важливим є встановлення паритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. 6. Аналіз ситуації, що склалася на селі у процесі реформування, дає змогу сформулювати загальні попередні висновки: а) реформу не можна вважати успішною і тим більше завершеною, оскільки в ній не задіяний економічний механізм господарювання, а відтак навіть не подоланий спад виробництва, особливо у тваринництві, де для відтворення поголів’я необхідно кілька років; б) у цілому реформування власності в сільському господарстві України та Казахстану суттєво не позначилося (як розраховували) на зростанні ефективності сільськогосподарського виробництва. 7. Актуальним завданням на сучасній стадії перетворень земельних відносин на селі є розширення орендних відносин між власниками землі (земельних паїв) і суб’єктами господарювання. 8. З метою суттєвого поліпшення стану з організацією використання й охорони земель необхідно розробити Генеральну схему використання земель як в Україні так і в Казахстані на 15-20-річний період, прийняти “Національну програму охорони земель”, розробити по кожній області основні напрями використання земель і розпочати розробку схем землевпорядкування по кожному адміністративному району. 9. Зміна форм господарювання вимагає також зміни схеми розширеного відтворювального процесу в умовах ринкових відносин. Розроблена нами схема стратегічних напрямів відтворювального процесу дозволяє в кожному господарстві, з урахуванням традиційного, визначити пріоритетний напрям по функціях (рис.1). 10. Приєднання України та Казахстану до Світової організації торгівлі повинно суттєво змінити ідеологію державного регулювання аграрного виробництва, яке є найбільш проблемним для економіки аналізованих країн, оскільки потенційні конкуренти – це держави з технологічно розвинутим сільським господарством і захищеним ринком, у тому числі з високими імпортними тарифами, значними експортними тарифами та протекціоністською внутрішньою політикою. У подальшому аграрна політика має узгоджуватися з міжнародними принципами і нормами, а тому більшість діючих програм мають бути поступово згорнуті, як такі, що відповідали лише потребам економіки перехідного періоду. 11. Зміцнення економічних відносин в аграрній сфері між Казахстаном та Україною грунтується на Програмі економічного співробітництва між Республікою Казахстан і Україною на 1999-2009 роки, а також попередньо погодженому проекті Програми спільного виробництва сільськогосподарської техніки підприємствами України і Казахстану на 2002-2006 роки. |