У роботі розглянуто та визначено методологічні основи адаптації архітектурно-типологічної і нормативної бази проектування ОСКП до нових соціально-економічних перетворень і демократизації суспільства, розвитку культури та відродження релігійного життя в Україні. Запропоновано наукові принципи, методику проектування, містобудівні, типологічні і структурні моделі, конкретні рекомендації з архітектурно-планувальної організації і нормативного забезпечення об’єктів соціокультурного призначення. Дослідженням проведений аналіз проблеми – від теоретичних понятійних схем соціокультурних закладів як типів будівель і споруд – через прикладний аналіз функцій – до практичних критеріїв формування їхніх архітектурних типів і реформування нормативно-методичної бази проектування. Соціальний ефект роботи визначається підвищенням експлуатаційних якостей об’єктів, що розглядаються, проектний ефект – розробкою методичного інструмента проектування і нормотворення, який дозволяє творчо підходити до вибору форми і змісту, з обґрунтуванням функціональної якості всіх проектних вирішень. За результатами проведених досліджень можна зробити такі висновки: 1. Аналіз умов виникнення та розвитку систем вільного спілкування і дозвілля у різні історичні періоди, а також наявність загальних елементів у їхній структурі вказує на те, що потреба в культурі та духовності властива людині на усіх стадіях формування громадських відносин. Вивчення досвіду проектування, будівництва та нормативного забезпечення ОСКП, основних факторів, які визначають умови їхнього формування, обґрунтування класифікації видів і типів дали змогу визначити такі напрями реформування архітектурно-методологічної бази об’єктів соціокультурного призначення: містобудівний, архітектурно-типологічний, науково-проектний та нормативно-методологічний. 2. Прогресивні тенденції у розвитку архітектурно-містобудівної діяльності в Україні, узгодження проектно-будівельних програм з місцевими соціально-еконо-мічними, природно-кліматичними, демографічними, культурно-етнографічними умовами визначають концепцію регіонального підходу до формування мережі закладів дозвілля, культурно-видовищного і культового призначення, її органічний зв’язок з житловою забудовою та усією сферою обслуговування. 3. Для надання мережі обслуговування адресності запропоновано перейти від орієнтації на анонімного споживача до конкретної особи на підставі проведення опитування населення з метою визначення необхідного складу закладів, їхнього рівня комфортності, місткості, можливого інвестування. Коригування та розвиток мережі об’єктів соціокультурного призначення рекомендується здійснювати відповідно до рівня забезпеченості та інтенсивності участі населення в культурній і релігійній діяльності. Першочергове будівництво пропонується проводити у тих регіонах, які характеризуються низькою забезпеченістю і водночас – високим рівнем активності населення і значним навантаженням на ці об’єкти. 4. Концепція комплексної організації багаторівневої мережі об’єктів соціокультурного призначення сформована на основі встановлення певного соціального мінімуму забезпеченості закладами обслуговування населення. Вона базується на системі культурних та духовних цінностей, регіональних містобудівних принципах і можливості доступності до неї кожного споживача з будь-яким культурним і фізичним потенціалом. Визначено паралельне існування закладів обслуговування одного виду, але різного класу (рівня комфортності), що являє собою реальний засіб здійснення можливості вибору та якості послуг. Визначені в роботі диференційовані містобудівні показники мають складати характеристики соціального мінімуму забезпечення закладами обслуговування для мережі ОСКП і зазначатися у розділі „Установи, заклади і підприємства обслуговування” ДБН 360-92** „Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”. 5. Запропонована варіантна структурна модель формування громадсько-культурних комплексів для різних містобудівних рівнів – від наближеного до житла – до вибіркового обслуговування, районного, міжрайонного і міського рівнів. Передбачається гнучка побудова мережі, розукрупнення структурних елементів, інтеграція закладів, залежно від конкретних містобудівних умов. 6. Досліджені напрямки розвитку функціонально-типологічних характеристик закладів дозвілля, культурно-видовищного та культового призначення; надані пропозиції щодо їхньої архітектурно-планувальної організації, які будуть сприяти створенню комфортних умов обслуговування для усіх соціальних і вікових верств населення, у тому числі інвалідів; гарантій якості послуг, постійного відновлення і розширення їхнього асортименту; демократичності умов включення людини в культурну і релігійну діяльність. Установлені тенденції розвитку функціонально-планувальної структури будівель і надані рекомендації з їхнього удосконалювання. 7. Визначені склади і площі приміщень будівель, що розглядаються, запропоновані планувальні вирішення функціональних елементів будівель, на основі яких розроблені Державні будівельні норми, посібники і рекомендації з проектування, нормалі планувальних елементів, а також експериментальні та індивідуальні проекти клубів, центрів культури і дозвілля, ФОКів, кінотеатрів, відеокомплексів і культових будівель та багатофункціональних центрів. 8. Запропоновано застосування нових архітектурно-конструктивних (безригельний каркас, монолітні та легкі металеві конструкції) та інженерних систем, будівельних і опоряджувальних матеріалів, які дозволять забезпечити оптимальне функціонування, моральне і фізичне довголіття будівель, їхні високі архітектурно-художні якості із урахуванням індустріалізації виробництва та використання регіональних будівельних традицій. Накреслені шляхи збільшення економічної ефективності будівництва і експлуатації центрів культури і дозвілля за рахунок об’єднання у своєму складі різноманітних закладів соціокультурного призначення і супутніх їм закладів, їхньої роботи на госпрозрахунковій основі та отримання прибутку, шляхом реалізації своїх структуроформувальних функцій, а також їхньої інтеграції з комерційними установами. 9. Створення проектної документації є багатофакторним процесом, тому системний підхід до управління якістю цієї продукції має ґрунтуватися на вивченні усіх факторів. Рекомендована в роботі методика проектування розкриває послідовність і зміст завдань за допомогою нагромадження та обробки вихідної інформації; розроблення функціонально-типологічних схем; формування принципових архітектурно-планувальних і об’ємно-просторових вирішень. Запропонована структура розробки проекту буде сприяти підвищенню якості проектного вирішення на підставі застосування наукового супроводження проектної продукції, спрямованої на використання і впровадження результатів перспективних науково-дослідних робіт. Пропозиції щодо методики проектування мають реалізовуватися шляхом застосування таких принципів: типізації та індивідуалізації; спеціалізації та інтеграції; гнучкості планувальних вирішень; реконструкції і реновації (адаптації) історичних будівель; забезпечення безперешкодного доступу інвалідів до об’єктів соціокультурного призначення. 10. Запропонована модель удосконалення системи нормування об’єктів соціокультурного призначення базується на рекомендованій автором методиці розробки нормативних документів. Виявлено, що складовими розроблення НД повинні стати наукові дослідження і прогнози з розвитку архітектурної типології ОСКП. Модель складається з багаторівневої структури нормативних документів і принципів нормування із застосуванням критерію комфортності. Цим критерієм визначається можливість забезпечення функціональної направленості, експлуатаційної та пожежної безпеки, міцності і надійності, санітарно-гігієнічної насиченості об’єктів з урахуванням їхньої архітектурної своєрідності. 11. Модель будівельного нормування – це відкрита система, спрямована на постійне удосконалення архітектурної типології, технологій, можливостей сучасних будівельних конструкцій та матеріалів, інженерного обладнання шляхом простого внесення до нормативних документів необхідних змін. Визначається, що нормативний документ не повинен приписувати як будувати об’єкт, а лише передбачати вимоги, яким ця будівля або споруда має відповідати. Крім формування державних і відомчих будівельних норм України, запропоновано провести децентралізацію нормативних документів зі створенням регіональних нормативів, які б ураховували місцеві особливості, а також доповнити їх різноманітними науково-методичними матеріалами (посібники, рекомендації, нормалі). Моделлю передбачається поступовий перехід – змінення статусу Державних будівельних норм на технічні регламенти, в яких встановлюватимуться виключно положення, обов’язкові для виконання, а способи досягнення цих вимог регламентуватимуться ненормативними документами – зводами правил (посібниками), де будуть надаватися відповідні рекомендації. 12. Визначені особливості формування сучасних православних храмів і храмових комплексів на основі рекомендацій щодо їхнього розміщення у міський забудові, пропозиції з методології створення типологічно-нормативної бази проектування та виявлення основних типів будівель, споруд і комплексів, застосування засобів архітектурної виразності для створення образності, використання будівельних та опоряджувальних матеріалів і т. ін. Запропонована методологія створення нормативних документів з проектування культових будівель і споруд базується на розробленій у роботі структурній моделі удосконалення нормативної бази об’єктів соціокультурного призначення. Окрім традиційних храмів, пропонується формування на базі церков парафіяльних, духовних, культурно-релігійних, релігійно-просвітницьких центрів, де крім богослужіння, буде проводитися навчання, культурно-масова, дослідницька та соціально-благодійна робота. Визначено, що спадкоємність і канонічні вимоги до культових будівель неможливо зберігати без застосування сучасних засобів архітектурної виразності, в яких можуть використовуватись прийоми відтворення і цитування деяких елементів історичних форм на основі стилізації, переробки та модернізації. 13. Запропоновано номенклатуру масових об’єктів соціокультурного призначення, в якій визначаються перспективні типи, передбачаються характеристики мережі, галузь застосування у складі елементів містобудівної структури та раціональні прийоми містобудівного розміщення. Визначені у номенклатурі перспективні типи розглянутих будівель рекомендується використовувати для формування різноманітних центрів і комплексів. Ці напрямки реалізовані автором у проектах житлових районів „Крошня” у Житомирі, „Прибережний” у Білій Церкві, „Теремки-1” і „Столичний” у Києві, а також у ряді культурних, громадських, храмових центрів і комплексів. Крім основної номенклатури, запропонована додаткова номенклатура об’єктів попутного обслуговування, громадська значимість яких дала змогу рекомендувати раціональні прийоми їхнього розміщення у вузлах соціальної активності міст. | 