У дисертації здійснено теоретичне узагальнення проблем природокориcтування та висвітлено шляхи раціоналізації використання природно-ресурсного потенціалу АПК. Результати дослідження дозволили сформулювати такі висновки теоретико-методологічного, методичного та практичного характеру: 1. Раціональне природокористування це екологобезпечне природокористування, яке базується на механізмах розвитку й відтворення навколишнього середовища і ґрунтується на принципах поєднання економічної вигоди упорядкованого законом нормативного використання природних ресурсів (враховуючи природні умови), покращення процесів комплексності переробки природних ресурсів (при переробці максимальний вихід корисної продукції при мінімумі відходів), зменшення відходів виробництва, розширеного відтворення природно-ресурсного потенціалу в поєднанні з вимогами екологічної безпеки, включаючи високу екологічність технологій природоперетворюючої діяльності, обмеженого використання, пріоритетності, державного регулювання, екологізації, попередження екологічних наслідків, компенсації збитків, та спрямоване на задоволення потреб населення: в агропромисловій сфері це, передусім, впровадження ресурсозберігаючих, енергозберігаючих, маловідходних, безвідходних технологій, альтернативних систем ведення землеробства з обмеженим використанням хімічних засобів для підвищення родючості ґрунту й захисту рослин, врахування можливостей природи до самовідновлення. Екологічні проблеми в АПК та їх вплив на ефективність агропромислового виробництва вимагають використання системного підходу до вирішення проблем раціонального природокористування із застосуванням економічної, екологічної та соціальної складової. 2.Аграрне виробництво належить до екологічно небезпечних галузей, бо викликає масштабні процеси деградації ґрунтового покриву, отруєння ґрунтів пестицидами, мінеральними добривами та іншими хімікатами, що сприяє підвищенню в продуктах харчування небезпечних і шкідливих речовин. Ступінь вирішення екологічних проблем в АПК визначається в процесі дослідження еколого-економічної ефективності функціонування окремих сфер регіонального АПК за допомогою системи узагальнюючих показників, які всебічно відбивають взаємозалежність АПК і навколишнього природного середовища та об’єктивно оцінюють стан природокористування. Основними показниками для обґрунтування екологічної ефективності розвитку та оцінки АПК області є динаміка стану та якості земельних, водних та лісових ресурсів, динаміка витрат на збереження та відтворення природних ресурсів (вилучення земель з інтенсивного обігу, рекультивація, створення лісових насаджень, що виконують охоронні функції тощо); визначення негативних екологічних наслідків, які зумовлені функціонуванням різних об’єктів АПК та їх впливом на навколишнє природне середовище (забруднення природних ресурсів, зміна агроландшафту); ефективність застосовуваних технологій (максимально можливе безвідходне використання природних ресурсів, забезпечення потреб регіону у швидкопсувній і малотранспортабельній продукції та визначення зон спеціалізованого виробництва). 3. На основні характеристики й показники розвитку агропромислового виробництва в Івано-Франківській області значний вплив мають неоднорідність природно-кліматичних умов, що пов’язано зі зміною природних факторів (рельєф, геологічна будова, клімат), та соціальні фактори. Внаслідок цього тут сформувалися такі зони виробничої спеціалізації: у Західному Лісостепу більш розвинене зернове господарство, картоплярство, м’ясне і молочне скотарство, свинарство, птахівництво; у Передкарпатті льонарство, картоплярство, молочно-м’ясне тваринництво, овочівництво; у зоні Карпат садівництво, молочно-м’ясне скотарство, птахівництво. Однак, впродовж останніх років розвиток галузей відбувався під домінувальним впливом економічної кон’юнктури без урахування екологічної доцільності. Тому важливим чинником забезпечення раціоналізації природокористування є максимальне використання біокліматичного потенціалу сільськогосподарських земель, впровадження ресурсо- і вологозберігаючих технологій у рослинництві, що забезпечить мінімізацію залежності сільськогосподарських організацій від несприятливих природно-кліматичних умов і економію на паливномастильних і витратних матеріалах, тобто досягається не тільки екологічний, а й економічний ефект. 4. На розвиток АПК регіону негативно впливають водно-ерозійні процеси, зниження родючості ґрунтів внаслідок розорювання земель на схилах більше 3-5, відсутність системи протиерозійних заходів на сільськогосподарських угіддях, значне зменшення внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування ґрунтів, недотримання сівозмін, спрощення технологій вирощування основних сільськогосподарських культур. Надмірне розорювання земель та недотримання режиму господарювання у водоохоронних зонах і прибережних захисних смугах річок, знищення природної чагарникової рослинності призводить до абразії берегів річок. Необхідним заходом захисту земельних ресурсів є проведення лісомеліоративних (створення водорегулюючих, прияружних і прибалкових й інших лісових смуг та масивів, водоохоронних, прируслових, берегоукріплюючих лісосмуг та суцільне залісення ерозійно зруйнованих земель тощо) і гідротехнічних заходів. 5. Раціоналізація використання земельних ресурсів вимагає виділення ґрунтозахисних територій та застосування ґрунтозахисної системи землеробства, впровадження нових прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур, обліку, збереження, охорони земель, контролю за ефективним її використанням. Необхідним на сьогодні є складання проектів землеустрою з контурно-меліоративною організацією території, що дозволить забезпечити інтенсифікацію рослинницьких галузей, відтворення родючості ґрунту та сприятиме збільшенню врожайності сільськогосподарських культур, зменшенню затрат праці й коштів на одиницю вирощеної продукції. Під просапні культури доцільно використовувати землі з крутизною схилів до 30, під зернові та багаторічні культури до 50, землі з ухилом більше 50 зі слабо- і середньозмитими ґрунтами можна використовувати під культури суцільного посіву і багаторічні трави. Доцільним є застосування ґрунтозахисної безплужної системи землеробства, яка включає такі основні взаємопов’язані ланки-системи: безплужний обробіток ґрунту, органо-мінеральну систему удобрення, захист рослин, систему протиерозійних машин і знарядь, застосування сівозмін та інтенсивних районованих сортів, контурна оранка, вузькополосний посів, створення поле-, лісозахисних смуг, безорне землеробство, застосування гербіцидів для зменшення кількості бур'янів, хімічний захист посівів від шкідників та хвороб, мульчування (залишки трави, листя, стерні тощо). В основу вдосконалення системи використання земель повинні лягти ландшафтно-екологічні особливості кожної конкретної ділянки (характеристика рельєфу, ґрунтового покриву, мікрокліматичного режиму тощо), які стануть визначальними при виборі способу її використання. 6. Аналіз сучасного механізму управління охороною навколишнього середовища в АПК показав відсутність належно упорядкованої нормативної бази на право власності на землю, води, ліси, нормативно-правового закріплення усуспільненої природної ренти, механізму запобігання вилучення із господарського використання земель, які відносяться до захисних зон водойм та коридорів екомережі, практики реалізації не лише принципу «забруднювач платить», а й правила «забруднювач платить тому, кому фактично завдав шкоди», дієвих механізмів забезпечення виконання екологічного законодавства та відповідних ратифікованих міжнародних угод щодо захисту природного середовища, інформування населення про стан довкілля тощо. Вирішення цих проблем слугує обов’язковою передумовою формування дієвого організаційно-економічного механізму управління природокористуванням в АПК. 7. Екологічне планування використання агроресурсного потенціалу, що визначає цілі, завдання та механізми, спрямовані на підвищення його ефективності, є важливим елементом управління природокористуванням в АПК. Воно передбачає формування стратегічних параметрів раціонального використання й охорони природних ресурсів та розвитку агропромислового виробництва на засадах сталості. |