Анотація до роботи:

Левичев І.В. Рання творчість М.О.Волошина як етап ідейно-філософських шукань. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 – російська література. Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського. Сімферополь, 2007 р.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню проблеми формування творчої індивідуальності М. Волошина, художньо-філософської специфіки його поетичної спадщини раннього періоду творчості, названого поетом «блуканнями духу» (1905-1910 р.).

У дисертації вперше зроблено спробу системно-аналітичного осмислення поетичної творчості М. Волошина крізь призму його ідейно-філософських шукань, показаних у динаміці світоглядної еволюції поета «від буддизму до Р. Штайнера».

В роботі уточнено, систематизовано й по-новому осмислено факти біографії Волошина, що мають значення для аналізу його поетичної спадщини. На підставі аналізу документальних джерел автор доводить тезу про значний вплив на світоглядне становлення Волошина Г. Р. Мінцлової, що стала ініціатором багатьох містичних переживань поета, що призвели Волошина до теософії та містичного вчення Р. Штайнера – антропософії.

Аналіз символіки, металогіки та провідних мотивів ранньої поезії М. Волошина доводить, що теософсько-антропософські мотиви в його поезії, які вперше з'являються в циклі «Звезда Полынь», відбивають радикальний поворот у світогляді поета, коли для нього відкрився «цілий світ зовсім нового знання, нового світорозуміння та нової моралі».

Світоглядне становлення Волошина відбувалось під впливом двох головних чинників. По-перше, істотний вплив на ідейно-філософські шукання поета мали особливості загального стану й умонастрою в середовищі західноєвропейської та російської літературно-художньої інтелігенції початку ХХ століття: процес «окультного відродження» та російський духовний Ренесанс. М. Волошин, який з 1902 до 1917 року жив переважно у Франції, не міг не потрапити до орбіти «окультного відродження», однак загальний стан західноєвропейського інтелектуального та духовного життя був лише тлом, що підготував ґрунт для серйозного інтересу поета до теософії.

Значну роль у безпосередньому залученні поета до ідей окультизму та теософії зіграло знайомство та спілкування Волошина з Г. Мінцловою, що стала ініціатором багатьох містичних переживань поета. Творча взаємодія поета з Мінцловою була недовгою, але її вплив на світогляд Волошина був величезним, якщо не визначальним. Окультні теорії та ідеї, що повідомлялися Г.Мінцловою її «учням», належали не їй, а Р. Штайнеру, тому ті, хто втягувався до орбіти спілкування з Г.Мінцловою, неминуче приходили до вчення Штайнера.

Антропософія Р.Штайнера стала підсумком природної еволюції тео-софських ідей, привнесених на західноєвропейський ґрунт. Якщо теософія О. Блаватської апелювала до східних, насамперед буддистсько-індуїстських духовних цінностей та міфології, не завжди зрозумілих неофітам, вихованим на традиціях західноєвропейської культури, то Р.Штайнер, реформувавши деякі положення теософії, узгодив її з християнськими духовними цінностями, що зробило його вчення популярним саме в західноєвропейському культурному просторі.

І хоча Волошин назвав «1900-й год, стык двух столетий» роком «духовного народження», є всі підстави вважати саме 1905 рік поворотним пунктом у творчій біографії поета, коли для нього відкрився «целый мир совершенно нового знания и нового миропонимания, новой морали».

Теософсько-антропософські мотиви поезії, що вперше з'являються в циклі «Звезда Полынь», відбивають радикальний поворот у світогляді поета. Інтерес Волошина до теософії був не випадковим «захопленням», а закономірним явищем, наслідком його природної духовної еволюції.

Тема Кіммерії – його «духовної батьківщини», теософсько-антропософські мотиви поезії 1905-1910 років вказують на радикальну зміну поетичного космосу Волошина, системи образів, колористичної палітри, хронотопа й тропіки.

Поетичний імпресіонізм змінюється на медитативне самозаглиблення ліричного героя, а зіткнення та «взаємоотожнення» з природою Кіммерії зцілює його від гіркоти нерозділеної любові. Відтепер його ліричний герой не просто фіксує свої просторово-часові враження, а, усвідомивши свою мікрокосмічну єдність з Макрокосмом, цілком випадає з низки часу – він розчинений у Вічності. Про духовну єдність та ідейно-тематичну спорідненість віршів «планетарного» циклу з містико-окультним космогенезом Р.Штайнера свідчить не лише поетичне відображення головних ідей штайнерівського космогенезу, але й сам розгляд еволюції Всесвіту через призму «мікрокосму», суб'єктивного людського «я».

У Сонеті «Сатурн» антропософські мотиви виражені Волошиним найбільш виразно й показово. Волошин називає стан «Сатурна» - «пращуром Лун и Солнц», а «праобраз» крові поетично названий ним «звездным соком», - «что темным языком лепечет в венах глухо».

Волошинський образ «всезрящего» Сонця, яке «полишило» людину її високодуховного стану й таким чином скинуло її в «чресла ночи» фізичного існування, проте, не заважає поету вірити в можливість свого духовного воскресіння, коли в його душі буде «возжено иное», духовне око.

Штайнеріанська ідея містичної Смерті-Воскресіння визначає поетичну структуру циклу “Руанский собор”, де п’ятий розділ “Смерть” знаходить своє продовження через шостий розділ “Погребение” і кульмінує в останньому сьомому розділі – “Воскресение”.

Душевна драма ліричного героя сягає своєї кульмінації в циклі «Киммерийские сумерки», де у Волошина вперше з’являється художній образ Кіммерії, ще не зовсім ясний і осмислений, проте, виявлений вже цілком оригінально й цілісно. До вірша поета входить багатогранна символіка. «Праматерь» – земля, всесвітня Мати, жива й животворяща. Всі складові природного ландшафту Кіммерії – це сповнені життя та сили живі істоти, що в сукупності також є живим і одухотворенним цілим, землею-«Праматерью». Лейтмотив Смерті-Відродження стане переважаючим у поетиці. Ліричний герой жадає Смерті та Воскресіння (перетворення як виходу на новий рівень), він їх знаходить і переживає, після чого в душі поета «кіммерійські сутінки» змінюються «кіммерійською весною».

Теософські ідеї збагатили творчість Волошина новими езотеричними знаннями та «новими» поетичними мотивами (міфологема Смерті-Воскресіння, мотиви езотеричного «шляху», втілення в творчості «духовної батьківщини», «взаємоотожнення» мікрокосму з Макрокосмом), суттєво трансформували поетичну палітру, систему образів та колористичну гаму поета, а також сформували його уявлення про зміст та призначення художньої творчості й поезії.

Аналіз теософсько-антропософських мотивів поезії М. Волошина раннього періоду творчості з погляду його ідейно-філософських шукань вбачається плідним і для аналізу поетичної творчості поета пізнього періоду, дозволяючи в динаміці простежити трансформацію поетичного космосу Волошина, систему образів, особливості його поетики й естетики.

Основні положення роботи відбиті в публікаціях:

1. Левичев И.В. Мистическая муза Максимилиана Волошина // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: Межвузовский центр «Крым», 1999. – № 9. – С. 53 – 57.

2. Левичев И.В. Воздействие личности и идей А.Р.Минцловой на мировоззрение и творчество М.Волошина // Вопросы русской литературы. Межвузовский научный сборник. – Симферополь: Крымский Архив, 2003. – Вып. 9 (66). – С. 123 – 141.

3. Левичев И.В. Образ Киммерии М.Волошина как опыт поэтической теургии // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: Межвузовский центр «Крым», 2003. – № 46 – С. 113 – 115.

4. Левичев И.В. Концепция «Космоса» в стихотворном цикле М.Волошина «Путями Каина» // Древняя астрономия: небо и человек: Материалы международной научн. конф. – М.: МГУ ГАИШ, 1997. – С. 45 – 46.

5. Левичев И.В. Духовное влияние А.Р.Минцловой на творчество М.Волошина // М.А.Волошин – поэт и мыслитель: Материалы Десятой Междунар. научн. конф. – Сімферополь: Крымский Архив, 2000. – С. 43 – 50.

6. Левичев И.В. Эстетическая эволюция образа Киммерии М.Волошина // Греция и славянский мир: Сб. научн. раб. – Сімферополь: Крымский Архив, 2002. – С. 242 – 247.

7. Левичев И.В. Трагизм поэтического космоса М.Волошина в сонете «Грот нимф» // «Серебряный век» в Крыму: взгляд из XXI столетия: Материалы Вторых Герцыковских чтений. – М.; Симферополь; Судак: Дом-музей Марины Цветаевой, КЦГИ, 2003. – С. 76 – 80.

8. Левичев И.В. Новые материалы о семье М.Цветаевой из фондов Дома-музея М.А.Волошина // Стихия и разум в жизни и творчестве Марины Цветаевой: XII Междунар. науч.-темат. конф. (9 – 11 октября 2004 г.): Сб. докладов. - М.: Дом-музей М.Цветаевой, 2005. – С. 458 – 464.

9. .Левичев И.В. Диалог двух поэтов. Из неопубликованной переписки М.Волошина и Е.Дмитриевой (Черубины де Габриак) // Серебряный век в Крыму: взгляд из ХХI столетия. Материалы Третьих Герцыковских чтений. – М.; Симферополь; Судак: Дом-музей Марины Цветаевой, КЦГИ, 2005. – С. 205 – 219.

10. Левичев И.В. Архивные материалы из фондов Дома-музея М.Волошина // Лики Марины Цветаевой. XIII Междунар. науч.-темат. конф. (9 – 12 октября 2005 г.): Сб. Докладов. - М.: Дом-музей М.Цветаевой, 2006. – С.564 – 568.

Додаткові видання:

1. Левичев И., Тимиргазин А. Коктебель. Старый Крым. Новый крымский путеводитель. Симфрополь: СОНАТ, 2003. – 179 с. – 10,6 п. л.

2. Сокровища Дома Волошина. Альбом. (Автор-сост., предисл. и ком. И. Левичев). – Симферополь: СОНАТ, 2004. – 400 с. – 48,5 п. л.

3. Максимилиан Волошин. Киммерийские сумерки. Киммерийская весна. Стихотворения. (Автор-сост., предисл. И.Левичев). – Симферополь: СОНАТ, 2004. – 48 с.– 1,5 п.л.

4. Левичев И. Антропософия Рудольфа Штайнера в творческой судьбе Максимилиана Волошина. – Коктебель: Дом-музей М.Волошина, 2005. – 16 с. – 1,1 п.л.

5. Левичев И., Тимиргазин А. Коктебель. Старый Крым. Новый крымский путеводитель. Симферополь: СОНАТ, 2006 ( 2-е изд., расширенное и дополненное). – 198 с. – 14,5 п. л.