Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Історичні науки / Історія України


Потильчак Олександр Валентинович. Радянські режимні установи для військовополонених та інтернованих в УРСР (1939-1954 рр.): організація, дислокація, структура : дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Інститут історії України. - К., 2005.



Анотація до роботи:

Потильчак О.В. Радянські режимні установи для військовополонених та інтернованих в УРСР (1939-1954 рр.): організація, дислокація, структура. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 історія України. – Інститут історії України НАН України. –К. 2005.

В дисертації досліджується організація, дислокація й структура радянських режимних установ військового полону й інтернування в Україні у 1939-1954 рр. На базі вперше залучених до відкритого наукового обігу архівних документів і матеріалів розглядаються передумови, причини, практичні завдання, особливості, форми і методи організації, функціонування та ліквідації управлінських структур, режимних установ і об’єктів, що знаходилися під охороною у системі радянського військового полону на території України у роки Другої світової війни та повоєнний період.

У світлі сучасних методологічних та концептуальних підходів з’ясовуються міжнародно-правове становище військовополонених напередодні Другої світової війни, доктринальні засади й позиція керівництва СРСР у цьому питанні. Розкриваються особливості організації, функціонування, структурно-функціонального реформування та ліквідації таборів, окремих робочих батальйонів, спецшпиталів і місць поховань військовополонених та інтернованих на території України у 1939-1954 рр. У вигляді схем і таблиць зібрано, опрацьовано і систематизовано значний фактичний матеріал, що стосується структури управлінських органів, режимних установ і об’єктів на території України у 1939-1954 рр., їх дислокації, контингентно-кількісних показників.

Історичне вивчення проблеми організації та структурної побудови радянських органів і режимних установ військового полону в Україні у 1939-1954 рр. свідчить про складність і багатогранність цієї теми. Отримані дисертантом головні наукові результати зводяться до наступного:

1. Аналіз історіографії проблеми радянського військового полону Другої світової війни засвідчує, що, незважаючи на безсумнівний прогрес у вивченні його різноманітних аспектів, українські сторінки досліджені недостатньо та еклектично. На сьогодні практично відсутні комплексні праці, де б організаційно-структурні та системотворчі сторони діяльності органів військового полону в Україні в 1939-1954 рр. розглядалися як самостійна наукова проблема. Водночас в опрацьованих автором фондах центральних державних архівів України сконцентрований документальний масив, котрий охоплює практично всі сторони та напрямки діяльності органів військового полону на території Української РСР і дозволяє комплексно вивчити проблему, сформульовану в заголовку дисертаційного дослідження.

2. У перші десятиліття ХХ ст. міжнародно-правовий вимір проблеми військовополонених набуває особливої ваги. Ухвалені на конференціях у Гаазі (1907 р.) та Женеві (1929 р.) конвенції урегулювали всі основні питання режиму військового полону, забезпечили загальну нормативну базу утримання і трудового використання військовополонених, їхніх основних особистих прав та юридичні підстави діяльності міжнародних гуманітарних організацій у таборах. Для керівництва Радянського Союзу військово-гуманітарна проблема полону із самого початку набула вагомого політичного та ідеологічного значення. З кінця 20-х – початку 30-х рр. у питанні військовополонених радянський уряд цілковито виходив із позицій чільної наступальної військової доктрини, а тому не бажав зв’язувати себе будь-якими міжнародними зобов’язаннями у сфері військового полону. Саме ця позиція, а також досвід ГУТАБУ стали доктринальним підґрунтям для формування базових основ режиму радянського військового полону в 1939-1941 рр.

3. Створені в 1939-1941 рр. у СРСР органи та структури військового полону, а відтак і облаштовані в Україні табори мали типовий для радянських силових відомств централізований, екстериторіальний характер. У цій управлінській моделі винятковою була роль центрального керівництва, а всі структурно-організаційні та поточні рішення ухвалювалися виключно у Москві. НКВС Української РСР функціонально був практично позбавлений можливості впливати на діяльність адміністрацій режимних установ, розташованих на території республіки, але безпосередньо підпорядкованих УПВІ НКВС СРСР.

4. Правовим фундаментом розвитку системи радянського військового полону у 1941-1945 рр. виявилися директивні рішення центрального керівництва СРСР, відомчі нормативні приписи НКВС, УПВІ (ГУПВІ), інших наркоматів і відомств, що опікувалися військовополоненими. В основі практичних кроків влади, здійснених у розвиток створеної на початку війни системи полонення і організації військовополонених, знаходилася організаційна та структурно-функціональна діяльність, спрямована на створення й розбудову всіх ланок системи військового полону. Її репрезентувала мережа полкових (дивізіонних), дивізійних, армійських приймальних пунктів, фронтових приймально-пересильних і тилових стаціонарних таборів НКВС, а також відповідні управлінські структури у фронтовій смузі та в тилу.

5. Організацію табірної мережі для військовополонених на території України було поновлено 1943 р., а основними передумовами для цього виявилися початок звільнення території республіки від окупантів і багатократне зростання чисельності полонених іноземних вояків. Причинами створення розгалуженої мережі стаціонарних таборів і ОРБ для військовополонених на території Української РСР були: зручність розміщення евакуйованих із фронту бранців у географічно близьких тилових таборах, наявність у республіці необхідної розвинутої транспортної інфраструктури та важливої для виконання урядових військово-економічних програм промислово-ресурсної бази, необхідність покриття дефіциту трудових ресурсів на відбудові зруйнованої економіки Української РСР. Головні завдання табірної мережі у 1943-1950 рр. лежали у площині забезпечення всеохоплюючого, ефективного та рентабельного визискування “трудового фонду” військовополонених. Протягом 1950-1954 рр. “українські” табори для військовополонених виконували також функцію транзитного утримання репатріантів. Цим завданням цілком підпорядковувалися форми, методи та зміст організаційно-структурних змін і функціональної діяльності органів УПВІ-ВВІ НКВС (МВС) УРСР, адміністрацій таборів і їхніх підрозділів на різних етапах існування табірної мережі. Основними методами структурно-реорганізаційного адміністрування в табірній мережі для військовополонених 1943-1954 рр. були: організація, зміна дислокації, нумерації, лімітної чисельності установ, їхнє перепрофілювання, а також ліквідація таборів і відділень. Стаціонарні табори, відділення та ОРБ Міністерства збройних сил (МЗС) СРСР виявилися найчисельнішою за кількістю контингенту та найбільше розгалуженою за територією дислокації категорією режимних установ для бранців війни в УРСР.

6. У повоєнні роки невід’ємною функціональною складовою радянського військового полону стало інтернування. Передумовою для його проведення виявився вступ Червоної Армії на території країн Центральної та Південної Європи, а головною причиною – гостра потреба дешевої робочої сили для відновлення стратегічно важливих галузей економіки. В цьому контексті саме територія Української РСР розглядалася режимом як найважливіша ресурсно-промислова база для розміщення “трудового фонду” “інтернованих і мобілізованих осіб”. Примусово депортовані громадяни Німеччини, Австрії, Румунії, Чехословаччини, Болгарії, Угорщини, Югославії, Польщі використовувалися переважно на вугільних і гірничо-металургійних підприємствах Української РСР. Головним завданням організаційно-структурної розбудови впродовж усього періоду роботи з інтернованими залишалося фізичне збереження їхніх контингентів з метою ефективної трудової експлуатації. Провідними методами структурно-функціональних змін у табірній мережі для інтернованих протягом 1945-1949 рр. стали їх організація, зміна дислокації, нумерації, “розукрупнення” установ, передача їх іншим господарським організаціям, галузеве перепрофілювання та ліквідація. Мережа режимних установ для утримання та примусової трудової експлуатації інтернованих іноземців на території України була найбільш розгалуженою та найчисленнішою за контингентом у всьому СРСР.

7. Передумовою для розгортання мережі спеціальних лікувальних установ на території Української РСР стало масове погіршення фізичного стану військовополонених, розміщених у місцевих таборах. Задля ефективної роботи цих шпиталів НКВС (МВС) створило структуровану нормативну базу медико-санітарного забезпечення військовополонених та інтернованих. Провідними методами структурних змін у період організації та функціонування мережі спецшпиталів на території України були: передислокація установ із східних регіонів СРСР, організація, зміна дислокації, корегування лімітної чисельності ліжко-місць, профільне та режимне перепрофілювання спецшпиталів, їх розформування. Регіональна структура режимних лікувальних установ, що склалась на території України у 1944-1951 рр., свідчить про пряму залежність цього показника від подібної структури контингентів військовополонених й інтернованих. При організації спецшпиталів, зазвичай, враховувалися маршрути та шляхи евакуації військовополонених із фронту, а основною метою організаційно-структурного адміністрування у царині медико-санітарного забезпечення бранців військового полону було збереження працездатності останніх.

8. У 1941-1945 рр. в основі організації поховання військовополонених знаходилися не нормативні приписи міжнародних конвенцій, а директивні вказівки радянського керівництва та ухвалені на їх основі відомчі документи. Останні за формою та змістом суттєво відрізнялися, а в принципових питаннях і прямо суперечили Женевській конвенції 1929 р. У повоєнні роки відомчі нормативні документи були загалом приведені у відповідність чинному міжнародному праву. Проте в реальній практиці продовжували існувати суттєві розбіжності та грубі порушення не лише міжнародного гуманітарного права, але й директивних вказівок влади щодо порядку здійснення поховання військовополонених та інтернованих. Масові порушення, що вчинялися адміністраціями режимних установ при похованні контингенту, спричинили появу цілого класифікаційного ряду місць поховань, що не були передбачені жодними нормативними приписами та наклали свій відбиток на їх організацію, порядок захоронення трупів, належне утримання кладовищ. До збереження й підтримання в належному стані окремих поховань бранців війни після ліквідації режимних установ радянське керівництво спонукали міжнародні зобов’язання, що випливали з підписаної СРСР 1949 р. Женевської конвенції.

9. Системний історико-документальний аналіз організаційно-структурної побудови системи радянського військового полону та функціональної діяльності його органів на території України у 1939-1954 рр. дозволив узагальнити практичний досвід тоталітарного режиму по створенню регіональної ланки багатоаспектної, різнорівневої та суворо централізованої системи утримання, ізоляції та загального визискування бранців війни, що стала органічною частиною існуючого в тодішньому СРСР карально-репресивного апарату.

Практичне значення опрацьованого та узагальненого в дослідженні фактичного матеріалу полягає у тому, що він є конкретною довідковою базою для встановлення і відновлення місць поховань військовополонених та інтернованих в Україні, проведення пошукових польових робіт на території колишніх кладовищ військовополонених, ексгумації та перепоховання останків померлих. Ці практичні питання, слугуючи справі відновлення історичної пам’яті поколінь, виясненню доль десятків тисяч бранців війни, пов’язують сучасника з минулим та актуалізують тему військового полону часів Другої світової війни.

Проведене дослідження дозволило виявити проблеми, що потребують вивчення в майбутньому. Передусім це стосується питань організаційно-кадрової діяльності НКВС (МВС), а також регіональних аспектів розбудови і функціонування системи режимних установ військового полону та інтернування в окремих областях Української РСР. Майже не вивченими залишаються організація, дислокація і структура фронтових приймально-пересильних таборів та ОРБ для військовополонених Міністерства збройних сил СРСР.

Публікації автора:

а) монографія:

1. Радянський військовий полон та інтернування в Україні (1939-1954). – К.: Вид-во Нац. пед. ун-ту ім. М.П.Драгоманова, 2004. – 482 с.

Рецензії: О.Сушко Полон – трагедія війни // Освіта. – 2004. – № 49. – 17-24 листопада. – С. 7; Стецкевич В.В. Нове дослідження про радянський військовий полон в Україні // Історичний журнал. – 2005. - № 2. – С. 122-125.

б) брошури:

2. Радянські табори військовополонених в Україні (1939-1954): організаційно-структурний аспект. - К.: Вид-во Нац. пед. ун-ту ім. М.П.Драгоманова, 2004. – 88 с.

3. Поховання іноземних військовополонених та інтернованих Другої світової війни в Україні. – К.: Вид-во Нац. пед. ун-ту ім. М.П.Драгоманова, 2004. – 53 с.

в) статті у фахових виданнях:

4. До питання про використання військовополонених німців на відбудовчих роботах у Чернігові та області восени 1944 року // Література та культура Полісся. Вип. 17./ Відпов. ред. і упорядн. Г.В. Самойленко. – Ніжин: НДПУ, 2001. – С. 224-225.

5. Нормативне регулювання праці військовополонених в СРСР у роки Другої світової війни: історичний аспект // Український історичний збірник. – 2002. – Вип. 5. – С. 264-279.

6. Структура трудових ресурсів, інтернованих у чорній металургії півдня України (1945–1946 рр.): на матеріалах підприємств Дніпропетровщини // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2003. – № 2. – С. 155-162.

7. Німецькі військовополонені і суспільні настрої в Україні у 1944-1945 рр. // Література та культура Полісся. Вип. 23. / Відп. ред. і упорядник Г.В.Самойленко. – Ніжин: НДПУ, 2003. – С. 84-91.

8. Історичні аспекти нормативного регулювання праці військовополонених та інтернованих в СРСР у повоєнний період (1945-1953рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. статей. Вип. 7.- К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – С. 409-414.

9. Ставлення населення України до німецьких військовополонених (1944-1945 рр.) // Історичний журнал. – 2004. - № 6-7. – С. 42-47.

10. Використання німецьких військовополонених на підприємствах вугільної та металургійної промисловості України (1944-1945 рр.) // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України Ін-т історії України. - Вип. 7. – Ч. 2. – К., 2003. – С. 183-190.

11. Поховання іноземних військовополонених Другої світової війни в Україні (50 – 70-ті роки ХХ ст.) // Історичний журнал. – 2004. - № 12. – С. 8-17.

12. Проблема іноземних військовополонених Другої світової війни у радянській історіографії // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2004. - № 4. – С. 184-188.

13. Смертність серед німецьких військовополонених в СРСР: історико-демографічний аналіз проблеми // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. – К., 2004. – Вип. 8. - Ч. 2. – С. 128-137.

14. Інтернування іноземних громадян на територію України у 1945 р. // Людина і політика. – 2004. - № 5 (35). – С. 42-51.

15. Іноземні військовополонені Другої світової війни у радянських таборах на території України: до проблеми вітчизняної джерельної бази // Студії з архівної справи та документознавства. – 2004. – Т. 11. – 219-223.

16. Табори для військовополонених та інтернованих в Україні у 1950-1954 рр.: організаційно-структурний аспект // Історичний журнал. – 2005. – № 2. – С. 30-38.

17. Міжнародно-правове регулювання режиму військового полону у другій половині 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. і позиція радянського керівництва // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2005. – № 1. – С. 192-196.

18. Тема радянського військового полону часів Другої світової війни у сучасній російській історіографії // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. статей. Вип. 8. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – С. 219-224.

19. Радянські табори для військовополонених у визволеному Києві (1943-1944 рр.) // Пам’ять століть. – 2005. – № 2. – С. 145-152.

20. Стаціонарні лікувальні установи для військовополонених на території Української РСР у 1944-1951 рр. // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки: Зб. наук. праць. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004. – Вип. 1. – С. 28-32.

21. Розвиток радянської системи полонення та евакуації військовополонених у 1943-1945 рр. // Науковий часопис НПУ ім. Драгоманова (до 15-річчя кафедри історії України). Серія № 6. Історичні науки: Зб. наук. праць. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – Вип. 2. – С. 39-49.

22.Фонд Управління у справах військовополонених та інтернованих Державного архіву МВС України: історія формування, інформаційні ресурси // Архіви України. – 2005. - № 1-3. – С.383-389 (у співавторстві з Н.В.Платоновою; особистий внесок дисертанта – 75 %).

23. Організація системи військового полону в СРСР у 1939-1941 рр.: нормативно-структурний аспект // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2005. – № 2. – С. 195-200.

г) публікації, що додатково відображають результати дисертації:

24. Полонені німецькі вояки в таборах на теренах України в 1944 році // Визвольний шлях. – 2000. – Кн. 11. – С. 31-41.

25. Польські вояки в совєтських таборах для військовополонених (До підсумків історичного вивчення “Катинської справи”) // Визвольний шлях. – 2002. – Кн. 7. – С. 68-77.

26. Польські військовослужбовці в радянських таборах для військовополонених (1939-1940 рр.) // Історія в школі. – 2002. – № 7. – С.9-13.

27. Нормативне регулювання праці військовополонених та інтернованих у СРСР (1941-1953 рр.) // Військово-історичний альманах. – 2003. – Ч. 2 (7). – С. 66-84.

28. Радянські табори для військовополонених у визволеному Києві (1943 – поч. 1945 р.) // Військово-історичний альманах. – 2004. – Ч. 1(8). – С. 60-69.

29. Тема радянського військового полону часів Другої світової війни у сучасній російській історіографії // Вісник Київського славістичного університету / Редкол.: Ю.М.Алексєєв (голов. ред.) та ін. – К.: КСУ, 2005. - № 20. – С. 287-296.

30. Відкритий судовий процес у Сталіно: маловідома сторінка радянського військового полону в Україні // Історія в середніх і вищих навчальних закладах України. – 2005. – С. 14-19.

31. Медико-санітарне обслуговування військовополонених та інтернованих Другої світової війни в СРСР // Університет. – 2005. - № 1(3). – С. 61-73.

32. Режимні лікувальні установи для військовополонених на території України // Університет. – 2005. № 2 (4). – С. 34-41.

д) матеріали наукових конференцій:

33. Використання праці німецьких військовополонених на відбудові міського господарства Києва у 1944 р. // Історія слов’янських народів: Актуальні проблеми дослідження. Вип. 6. – Слов’янські народи у Другій світовій війні. Зб. наукових праць. - К.: Друкарня НПУ імені М.П.Драгоманова, 2000. – С. 169-172.

34. Становище німецьких військовополонених в СРСР у роки радянсько-німецької війни : документи Третього рейху свідчать // Соборність українських земель в контексті подій Другої світової війни. Зб. матеріалів загальноукраїнської наукової конференції 24-25 жовтня 2000 р. – Кривий Ріг: Мінерал, 2000. – С. 134-143.

35. Польські громадяни в радянських таборах для військовополонених (1939-1941 рр.) // Україна і Польща в ХХ столітті: проблеми і перспективи взаємовідносин. Збірник наукових праць / За ред. П.М. Чернеги. – К.- Краків: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2002. – С. 164-169.

36. Використання німецьких військовополонених на відбудові вугільної та металургійної промисловості України в початковий період повоєнної реконструкції (1944-1945 рр.) // Історична наука: проблеми розвитку: Матеріали конференції. Новітня історія України. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. – С. 174-179.

37. Інтерновані іноземці на гірничих підприємствах Кривбасу (1945-1949 рр.): організація, дислокація і структура таборів // Війна 1941-1945 рр.: події, оцінки, спомини (Матеріали міжрегіональної наукової конференції). – Кривий Ріг: Мінерал, 2005. – С. 28-38.