Отже, мета нашої роботи полягала у виявленні складових комунікативної компетентності, визначенні їх ролі у комунікативному процесі; встановленні своєрідного впливу комунікативних і психокорекційних вправ на заняттях іноземної мови на становлення та розвиток комунікативної компетентності студентів; дослідження психологічних факторів, які впливають на розвиток комунікативної компетентності. Проведене теоретичне й експериментальне дослідження проблеми підтвердило висунуту нами гіпотезу і дозволило зробити такі висновки: 1. На сьогодні категорії „спілкування” та „комунікація” в психологічній і педагогічній науках розглядаються як найбільш важливі сторони способу життя людини. Теоретичний аналіз літератури дає можливість уточнити та розмежувати названі категорії у вузькому розумінні термінів та визначити останнє як складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією, а й формування, кодування, декодування, уточнення, розвиток її, тобто що людина думає перед тим, як виголосити інформацію, яким чином виразити свою думку, як реагує на цю інформацію співрозмовник, яким чином відбувається процес обговорення. Отже, комунікація – це смисловий аспект усіх або майже всіх форм соціальної взаємодії. Теоретичним підґрунтям, яке може презентувати спілкування та комунікацію як соціально-психологічну реальність, виступає „комунікативна компетентність”. Під останньою розуміється інтегральне утворення, побудоване на комбінації взаємовідповідних пізнавальних відношень, практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань, умінь і всього того, що необхідне для активного спілкування та взаємодії. Таке утворення пронизує всі сфери людського життя й охоплює: компетентність у здійсненні перцептивної та інтерактивної функції спілкування, уміння слухати (рефлексивне та нерефлексивне слухання), уміння й навички вербального та невербального спілкування, асертивність, лідерські вміння, конфліктну компетентність, ораторські вміння та вміння адаптувати мову до специфіки аудиторії, рольову компетентність, емпатію. Це компетентність у міжособистісному сприйнятті, міжособистісній комунікації, міжособистісній взаємодії, що дає можливість трактувати комунікативну компетентність як основу соціальної компетентності особистості. У структурі комунікативної компетентності виділено: емоційний, гностичний та конативний компоненти. 2. Вивчаючи сутність комунікативної компетентності, визначаємо чотири джерела її виникнення: життєвий досвід (досвід міжособистісного спілкування та взаємодії); загальна ерудиція; мистецтво; спеціальні активні методи навчання. Розроблено анкету дослідження рівнів сформованості комунікативної компетентності студентів та задоволеності досягнутим рівнем комунікативної компетентності. На основі проведеної експериментальної роботи стало можливим виділення п’яти рівнів сформованості комунікативної компетентності: дуже високий; високий; середній; низький; дуже низький. 3. Визначено шляхи розвитку комунікативної компетентності в процесі вивчення курсу іноземної мови студентами вищих навчальних закладів. Проведена експериментальна робота свідчить, що можна цілеспрямовано формувати в студентів професійно достатній рівень комунікативної компетентності на заняттях іноземної мови методами активного соціально-психологічного навчання та узгодженням цих методів роботи з основною робочою програмою дисципліни. Це зумовлено тим, що застосування нерідної (іноземної) мови дозволяє послабити контроль свідомості, змістити її на контроль над використанням іноземної лексики та граматики, що в свою чергу викриває внутрішні проблеми в міжособистісній, соціальній сфері взаємодії. Таким чином, використання проективних методик дозволяє виявити основні проблеми та труднощі особистості студентів у сфері соціальної комунікації та взаємодії. Ефективність використання проективних методик на заняттях іноземної мови з метою корекції та розвитку комунікативної компетентності експериментально підтверджена. Названі методи роботи за своєю провідною інтенцією мають на меті загальний розвиток особистості, формування її системи цінностей, сенситивності, освоєння та реалізацію технік спілкування та взаємодії, сприймання соціальних стосунків через специфічні вимоги, актуалізацію потенційних можливостей індивіда. Оскільки використання активних методів розвитку комунікативної компетентності здійснюється на заняттях іноземної мови, то зміст роботи цих методів сприяє не лише розвитку перцептивного, комунікативного та інтерактивного компонентів комунікативної компетентності, а й соціальній компетентності, міжкультурній комунікативній компетентності, збагаченню активного словника іноземної мови, що забезпечує включення студентів у процес навчання, у якому задіяні і когнітивна, і емоційна, і поведінкова сфери особистості. 4. У ході експериментальної роботи встановлено наявність взаємозв’язку між рівнем сформованості комунікативної компетентності та емпатії: так, високому рівню сформованості комунікативної компетентності відповідає високий рівень емпатійності особистості, безконфліктності та вміння знаходити компроміс; недостатній рівень комунікативної компетентності, навпаки, пов'язаний із низькою сформованістю емпатії, сконцентрованістю на собі, відчуженістю. Вивчення несвідомої сфери студентів засобами проективних методик дозволило виділити основні труднощі соціальної взаємодії студентства та спрямувати навчально-виховний процес на подолання цих труднощів. До основних труднощів соціальної взаємодії відносяться: несформованість конфліктної компетентності (безкомпромісність; запальність, конфліктність); незадоволення власним соціальним статусом із прагненням до лідерства за відсутності вмінь соціальної взаємодії та співробітництва з тенденціями уникання відповідальності; агресивність до оточуючого світу та критичних зауважень захисного характеру; брак конгруентних, емпатійних відносин, емоційної залученості та визнання при високих показниках прагнення до домінування, почуття суперництва та наявність лідерських тенденцій. 5. Ураховуючи основні механізми розвитку комунікативної компетентності та засади викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах, створено функціональну модель розвитку внутрішньокультурної комунікативної компетентності студентів засобами соціально-психологічного тренінгу, прийомів арт-терапії, тренінгу конфліктів, комунікативних вправ та ігор на заняттях іноземної мови. Проведене експериментальне дослідження вказує на продуктивність використаної функціональної моделі, реалізація якої дала змогу одержати нові дані про тенденції розвитку комунікативної компетентності студентів. 6. Поєднуючи основи методики викладання іноземної мови у вищому навчальному закладі та враховуючи психологічні умови розвитку комунікативної компетентності, розроблено програму розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови засобами соціально-психологічного тренінгу, прийомів арт-терапії, тренінгу конфліктів, комунікативних вправ та ігор на заняттях іноземної мови. Програма розвитку спирається на існуючі вимоги до викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах і не заважає процесу навчання, гармонійно вписується у навчально-виховний процес. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленим вивченням психологічних механізмів формування комунікативної компетентності в межах системи освіти; вивченням факторів, які заважають становленню достатнього рівня не лише внутрішньокультурної, а й міжкультурної комунікативної компетентності; дослідженням ціннісно-мотиваційної зумовленості розвитку комунікативної компетентності молоді. |