Шкільна неуспішність як психолого-педагогічна проблема, на відміну від проблеми навчального невстигання, виникла в останнє десятиріччя у зв’язку з процесами гуманізації системи освіти та акцентуванням уваги на особистісному розвитку та стані учнів у процесі навчання. Вона поєднує як класичну для традиційної школи проблематику рівня та якості засвоєння навчального матеріалу, так і проблематику особистісної адаптації школяра до умов навчання. Особливо гостро проблема шкільної неуспішності стоїть для учнів початкової школи, бо її виникнення детермінує подальший розвиток загальної особистісної та соціальної неуспішності особистості. Шкільна неуспішність молодших школярів є комплексним психолого-педагогічним феноменом. Психологічну структуру шкільної неуспішності утворюють три взаємопов’язані компоненти:
недостатній рівень навчальних досягнень молодшого школяра, що проявляється у переважному та систематичному отриманні учнем оцінок на рівні 1 – 3, чи 4 – 6 балів, але при середньому балі не вище ніж 5,5; низький рівень особистісної адаптованості до умов навчання, що проявляється у систематичному невиконанні шкільних правил, вимог вчителя, підвищенні емоційній напруженості та нестабільності тощо; порушення взаємин дитини з однокласниками, вчителем, батьками, що проявляється у низькому соціометричному статусі в класі, конфліктах з батьками з приводу шкільних оцінок, у неадекватному ставленні до висловлювань та оцінок з боку вчителя та неадекватній самооцінці власних навчальних досягнень. 3. Провідними психологічними чинниками виникнення шкільної неуспішності молодших школярів є: недостатній рівень розвитку пізнавальних процесів; переважання широкої соціальної та вузькоособистісної мотивації при несформованості власне навчальної мотивації; несформованість особистісної рефлексії рівня власних досягнень та місця у структурі соціальних стосунків, що виражається у неадекватній самооцінці. Середній бал успішності за результатами навчання кореляційно пов’язаний з зоровою, словесно-логічною пам’яттю, словесно-логічним мисленням, мотивацією навчання та соціальним статусом дитини у класі. 4. За психологічними чинниками шкільної неуспішності у молодших школярів було виявлено три провідні кластери. Перший кластер утворюється сполученням таких чинників, як недоліки у розвитку пізнавальної і мотиваційної сфер та порушення у системі міжособистісних взаємовідносин, тобто проблеми шкільної неуспішності учнів мають комплексний характер. Другий кластер утворюється сполученням таких чинників, як недоліки в розвитку окремих пізнавальних процесів молодших школярів, в першу чергу концентрації уваги, а також неадекватним рівнем розвитку самооцінки. Третій кластер утворюється сполученням таких чинників, як недоліки в розвитку мотиваційної сфери та системі міжособистісних взаємовідносин молодших школярів, а також неадекватним рівнем розвитку самооцінки, тобто проблеми більш особистісного характеру. 5. Психолого-педагогічна корекція шкільної неуспішності може здійснюватися при поєднанні зусиль шкільного психолога, вчителя та батьків при провідній функції шкільного психолога. Діяльність шкільного психолога з корекції шкільної неуспішності у молодших школярів має будуватися відповідно до структури та чинників її виникнення. Програма діяльності шкільного психолога має носити комплексний характер і поєднувати корекцію навчальної діяльності дитини, сімейно-батьківських виховних настанов та педагогічної діяльності вчителів. Корекційно-розвивальна робота з дитиною має бути спрямована на подолання відставання та недоліків у розвитку провідних пізнавальних процесів та на формування навчально-пізнавальних мотивів та адекватної самооцінки. Робота шкільного психолога з вчителями має бути спрямованою: на вдосконалення знань про причини виникнення шкільної неуспішності; допомогу вчителям у виявленні та усвідомленні проблем, що виникають у школярів зі шкільною неуспішністю; розширення та диференціацію педагогічних засобів розвитку особистості дитини; корекцію стилю педагогічного спілкування. Провідними формами такої роботи є: тренінги, групові дискусії, консультації, бесіди, міні-лекції, рольові та комунікативні ігри. Робота шкільного психолога з батьками має бути спрямованою: на формування у батьків адекватних уявлень про закономірності психічного та соціального розвитку молодших школярів; допомогу батькам в усвідомленні проблем, що виникають у дитини в процесі шкільного навчання; корекцію батьківських ставлень до труднощів, які виникають у дітей в процесі навчання та спілкування; розширення батьківських засобів психічного розвитку дитини. Вона має будуватися на основі сучасних методів активного навчання з використанням тренінгів, рольових та ділових ігор, комунікативних вправ тощо. Отримані дані не вичерпують усіх аспектів досліджуваної проблеми. Перспективними надалі можуть вважатись дослідження соціальних чинників шкільної неуспішності, умов успішної навчальної діяльності молодших школярів зі шкільною неуспішністю; гендерно-вікові аспекти шкільної неуспішності; удосконалення діяльності психологічної служби в системі освіті щодо попередження та подолання шкільної неуспішності. |