В дисертаційній роботі надана характеристика хуліганства як проблеми психолого-юридичного дослідження, визначено теоретичні засади та можливості застосування психологічних знань щодо визначення елементів складу злочину (об’єкта та об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони) у виді хуліганства. Проведене дослідження дозволило одержати низку нових даних про психологічну природу системи детермінант та механізмів вчинення хуліганства, зокрема, про мету та мотив, а також усвідомлені та неусвідомлені його компоненти. На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки: 1) хуліганство є розповсюдженим для вітчизняних соціокультурних умов явищем і має досить давні витоки: сакральний зміст групових бійок у Київській Русі уособлював у собі символічну боротьбу “добра” і “зла”, а ритуальні поєдинки традиційно виконували функцію інституалізованого вирішення конфліктів; надавали можливість самоствердитися, добитися визнання в своїй групі та перед іншими. З початком розвитку капіталізму святкова сільська бійка набула ознак маргіналізації, поступово криміналізувалася, а саме хуліганство стало своєрідною формою соціального протесту. В сучасній Україні прояви хуліганства досить різноманітні: воно представлене як “традиційними” порушеннями громадського порядку, що відрізняються множинністю форм (від лайки, нецензурних висловів, шуму в нічний час, бійок до пошкодження транспорту та майна, підпалів, нанесення тілесних ушкоджень), так і “нетрадиційними” формами поведінки (футбольним хуліганством, скінхед-рухом та ін.); 2) в структурі злочинності протягом останніх десяти років хуліганство складає 3-6%, а серед злочинів проти громадського порядку та моральності – понад 2/3 від загальної кількості. Загалом динаміка хуліганства виглядає сприятливо, але абсолютна кількість зареєстрованих протягом року злочинів коливається в надто значних межах (від +73,6% до -265,0%), що свідчить про досить значний вплив на динаміку цього виду злочинів державної кримінально-правової політики та високий рівень їх латентності. Декриміналізація окремих проявів хуліганства в чинному КК України, не забезпечена відповідними організаційно-правовими, фінансово-економічними та іншими заходами, призвела до погіршення стану громадського порядку та оцінки громадянами умов свого життя як безпечних. Оскільки це злочин є переважно ситуативним, вчинюється на ґрунті немотивованої (безадресної) агресії, то його жертвою може стати будь-яка особа; 3) хуліганство є, переважно, “вечірнім”, молодіжно-підлітковим та груповим злочином, що вчинюється в громадських місцях без попередньої підготовки та під впливом вживання алкогольних напоїв. Більшість таких груп виникає за місцем проживання чи спільного проведення вільного часу на ґрунті природного потягу неповнолітніх та молоді до спілкування. Найбільш поширеною формою вчинення хуліганства є бійка (43,6%) та бійка з нанесенням тілесних ушкоджень (18,1%); воно може також проявлятися в дебошах, зухвалій нецензурній лайці в громадському місці, приставанні до громадян (21,1%); 4) родовим і безпосереднім об’єктом хуліганства є громадський порядок – система сталих, внутрішньо організованих у соціальному просторі й часі відносин взаємодії та взаємоспілкування, обумовлених способом виробництва й розвитком всіх сфер життєдіяльності громадян; врегульована юридичними нормами i правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонування державних i громадських установ, підприємств i організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь i гідність людей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту i відпочинку; 5) об’єктивна сторона хуліганства – дії, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Склад хуліганства є формальним, але воно не належить до “класичних” формальних злочинів: одним із основних критеріїв, що характеризують об’єктивну сторону цього злочину, слід вважати дії, які втілилися в бажання особи продемонструвати суспільству своє знехтування його нормами і правилами. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом та прагненням настання певних психологічних наслідків – демонстрації своєї вищості, безкарності, вседозволеності; 6) суб’єкт вчинення хуліганства – осудна особа, починаючи з 14 років. Оскільки законодавець надає цьому злочину невеликої тяжкості певного виключного статусу з позиції віку настання кримінальної відповідальності, то можна стверджувати, що хуліганство несе виключну шкоду для суспільних відносин, яку особа здатна усвідомлювати вже з 14 років. Але визнаючи виключність хуліганства як злочину, слід було перенести її й на заходи покарання, зокрема, в ст. 100 КК України – “Громадські та виправні роботи”; 7) типовими для хуліганства слід вважати мотиви: самоствердження (статусні), захисні, заміщення (компенсаторні). Хуліганським спонуканням притаманна швидкоплинність, незначність і легковажність мотивації, прагнення продемонструвати зневагу до іншої людини, свою вищість та безкарність, протиставити свою поведінку вимогам громадського порядку. Вони передбачають відсутність негативних особистих відносин між винним і потерпілим, і детермінуються певними сталими властивостями особистості (задерикуватість, озлобленість, жорстокість, зневага тощо); 8) існує три основних типи хуліганів: а) особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю, для яких посягання на життя чи здоров’я людини є лише ланкою агресивної поведінки в різних ситуаціях; б) особи, які характеризуються в цілому негативно, але їх спрямованість на вчинення посягань проти особи явно не виражена; в) ситуаційні або випадкові злочинці, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально і застосували насильство як реакцію на ситуацію, що була сприйнята як гостроконфліктна. Відповідно, засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими. Колом питань, що розглядалися нами в дисертаційній роботі, проблема психологічного забезпечення діяльності правоохоронних органів із протидії хуліганству не вичерпується. Перспективними напрямами її подальшого опрацювання ми вважаємо: встановлення критеріїв взаємодії і розмежування компетенції юридичної та психологічної наук при визначенні обов’язкових ознак суб’єкта кримінальної відповідальності у випадку вчинення хуліганства; формулювання психологічних засад індивідуалізації відповідальності й покарання осіб, які вчинили хуліганські діяння; розробку психолого-юридичних рекомендацій щодо профілактичного впливу на осіб, схильних до антисуспільного поводження в громадських місцях. |
