Інтонаційна своєрідність поетичного твору зумовлюється психологічними особливостями його автора. Психологічний тип поета реалізується у відповідному напрямі модернізму: інтуїтивний в символізмі, розумовий в сюрреалізмі, емоційний в експресіонізмі, сенсорний в футуризмі. Літературний напрям співвідноситься з певним типом інтонації, у якій виявляється психологічний компонент. Для символізму – це гармонійність, для сюрреалізму – альтернативність, для експресіонізму – максималізм, для футуризму – змагальність. Психологічний компонент виявляється у чотирьох інтонаційних типах: наспівному, говірному, поліритмічному, аритмічному. Для поетичної творчості символістів характерна значна міра впорядкованості та унормованості на всіх рівнях ритмомелодійної структури. Відступи від класичних метричних, строфічних, синтаксичних норм відзначаються симетричністю, авторською настановою на гармонізацію вірша. Акцентування звукової інструментовки спрямоване на відтворення мелодійної інтонації наспівного типу. Для говірної інтонації характерне використання класичних метричних форм (у тому числі гекзаметру, елегійного дистиха, логаеда) та їх модифікація: вживання наддовгих розмірів (цезурованих та нецезурованих), різностопних рядків, змінної анакрузи, словоподілів, клаузули, віршових переносів. Активно використовуються канонічні строфічні та жанрові форми, проте з явною психологічною настановою на оновлення канону. Евфонічні засоби не є актуальними у цьому типі інтонації, вірш звучить природно, невимушено. Максималізм експресіоністів виявляється у створенні інтонаційного типу, в якому повною мірою використовуються всі наявні метричні, строфічні, фонічні, стилістичні форми і засоби та створюються нові, індивідуальноавторські. Прагнення зробити максимально виразним та значимим кожне слово (навіть звук, склад) викликає використання цілого комплексу засобів – пунктуаційних знаків, курсивів, рефренів, поділу слів на частки, графічного підкреслення, звукової інструментовка тощо. Основною ознакою аритмічного інтонаційного типу є використання акцентного вірша, тактовика, верлібра та деструкція на всіх структурних рівнях: графічна деформація, відмова від пунктуаційних знаків, ненормований синтаксис, астрофічні композиції, специфічне використання евфонічних засобів та какофонії тощо. На кожному із структурних рівнів ритмомелодики, які досліджувались, визначена наявність форм із найбільшою мірою внормованості та впорядкованості (вони пов’язуються насамперед із наспівним та говірним типом) та зі значними відступами від норми та новостворених форм (вони пов’язуються із поліритмічним та аритмічним типом). |
