В дисертації здійснено аналіз делінквентної поведінки підлітків як психолого-юридичної проблеми, її теоретичних засад та здійснена спроба визначення можливостей практичного використання одержаних результатів у діяльності органів профілактичного спрямування – від вчителів загальноосвітніх шкіл та співробітників міліції органів внутрішніх справ до керівників районного, обласного, республіканського рівня системи МОН України та МВС України. Проведене дослідження дозволило одержати ряд нових даних про механізми формування та психологічні особливості делінквентної поведінки в цілому і делінквентної поведінки неповнолітніх правопорушників, зокрема. Визначено основні тенденції формування особистості підлітка-делінквента та її типові властивості, які про це свідчать на ранніх етапах: агресивність, емоційна лабільність, завищена самооцінка, ризикованість. У своїй сукупності вони складають певний “симптомокомплекс делінквентності”. Зазначене дозволило визначити необхідний та достатній комплекс методик для ранньої психодіагностики делінквентних тенденцій особистості, основні напрями та форми впливу на формування делінквентної поведінки підлітків на стадії ранньої профілактики, розробити концептуальні засади психологічної корекції делінквентності. На підставі проведеної роботи можна зробити такі висновки: 1. У найбільш широкому смислі делінквентна поведінка є певним поведінковим розладом, що спричиняється віковими, психопатологічним та іншими властивостями особистості чи особливостями її соціалізації. Чинниками підвищеного ризику формування делінквентної поведінки в підлітковому віці слід вважати: асинхронію психофізичного розвитку, психічну нестійкість, афективну збудливість, розбалансованість ваблень; несприятливі середовищні умови, раннє виникнення мікросоціальної і педагогічної занедбаності. Коли поведінкові розлади починають набувати антисуспільного характеру і відображати активну деструктивну спрямованість особистості, що становить погрозу для оточуючих через порушення правових норм, делінквентна поведінка переростає в протиправну (правопорушення, злочини). 2. Підлітковий вік відрізняється підвищеною чутливістю до зовнішніх та внутрішніх чинників, оскільки в цей час радикально змінюється соціальний статус індивіда. Змістові та процесуальні особливості соціалізації в цьому віці визначають та, значною мірою, посилюють делінквентність неповнолітнього. Піддатливість до впливу середовища у підлітковому віці найвища, причому кожний окремий прояв делінквентної поведінки обумовлений, як правило, складною взаємодією вікових, індивідуально-типологічних, індивідуально-психологічних та соціально-психологічних детермінант. Їх вплив значно варіює за ступенем – від впливу загального характеру (який чинять, наприклад, особливості характеру, темпераменту, що визначають загальний стиль поведінки) до більш глибокого, “комплексного” чи, навіть, руйнівного (акцентуації характеру, соціально дезадаптована поведінка). 3. Агресивна поведінка підлітків-делінквентів має специфічні, притаманні лише цьому віку психологічні особливості, до яких слід віднести: високу афективну зарядженість поведінкових реакцій, імпульсивний характер реагування на ситуацію фрустрації, короткочасність реакцій із критичним виходом, низький рівень стимуляції, недиференційований напрям реагування, високий рівень готовності до застосування як емоційної (ворожої), так і інструментальної агресії. Вона постає як засіб задоволення потреби в спілкуванні, самовираження та самоствердження, досягнення значущої мети але одночасно й відреагування на неблагополучну обстановку в сім’ї, на жорстоке ставлення з боку батьків, як намагання досягти влади над іншими людьми. Зазначені особливості є універсальними, вони мають місце майже в усіх сучасних суспільствах, незалежно від їх соціально-економічного становища. На формування агресивності впливають також специфічні чинники, обумовлені соціально-економічною ситуацією, що склалася в конкретному суспільстві. У цьому контексті сучасне становище в Україні характеризується наступними соціальними фрустраторами: незадовільне матеріальне становище, неможливість досягнення бажаного соціального статусу та засвоєння культурних цінностей суспільства, наявність привілеїв у певних невеликих груп людей, несправедливе вирішення існуючих проблем на користь однієї взаємодіючої сторони за рахунок погіршення адаптаційних умов іншої. 4. Основна мета психодіагностичної роботи у площині теми нашого дослідження полягала у визначенні комплексу методик, що дозволяли б виявляти делінквентні тенденції особистості (акцентуації характеру, деструктивні прагнення тощо) та відповідні неадаптивні стереотипи поведінки на ранніх етапах їх формування. Оскільки делінквентна поведінка відноситься до поведінкових проявів, що засуджуються суспільством і спричиняють настання певних санкцій (найчастіше – моральних), то й під час дослідження даного психологічного явища може бути прогнозована досить висока ймовірність появи тенденцій до надання соціально бажаних відповідей. Це потребує спеціальної організації експериментального вивчення, що досягалося за рахунок систематизації даних, одержаних за допомогою біографічного методу та ретроспективних звітів про власну поведінку. 5. Встановлено, що у неповнолітніх делінквентів домінують оціночні судження, котрі ґрунтуються на емоційних відношеннях, відповідно – проявлену ними агресію слід відносити до типу емоційної. Домінування емоційного елементу в практичній логіці міркувань утруднює об’єктивне розуміння ситуації, оскільки емоція відношення переключається на саму себе, додає оціночним судженням особи зайвої суб’єктивності, спрямовуючи мислення по “замкнутому колу” емоційної логіки і трансформуючись в агресивну поведінку. У подальшому домінування таких оціночних суджень на суб’єктивному рівні виправдовує й утилітарно-практичні основи оціночних суджень, наслідками яких є агресивні дії інструментального характеру. Емоційна агресія послідовно набуває статусу засобу. 6. Профілактика делінквентної поведінки неповнолітніх є різновидом профілактики та складається з таких основних напрямів: загальна профілактика делінквентності та індивідуальна профілактика делінквентності. Загальна профілактика делінквентності – це специфічна діяльність соціальних інститутів, спрямованих на виявлення, усунення чи нейтралізацію чинників, обставин, ситуацій, що формують делінквентну поведінку підлітка та обумовлюють вчинення злочину; розробка чи вдосконалення вже існуючих спеціальних засобів протидії суспільно небезпечним діянням неповнолітніх. Основними передумовами вдосконалення системи попередження соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх є: доповнення відомчих нормативно-правових актів нормами, що деталізують закон і регламентують права й обов’язки суб’єктів стосовно об’єктів виховання, засоби контролю і форми участі колективів в управлінні системою соціального виховання, соціально-правовою охороною і попередженням соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх. 7. Індивідуальна профілактика делінквентності у контексті юридико-психологічної практики полягає у своєчасному виявленні несприятливих соціально-психологічних, психобіологічних, психолого-педагогічних чинників, що обумовлюють відхилення розвитку дітей і підлітків, а також криміногенного підліткового середовища й осіб, що втягують неповнолітніх у злочинну діяльність; приділення таким особам необхідної уваги, в тому числі – проведенні з ними необхідних виховних і психокорекційних заходів, спрямованих на: формування усвідомлення власних емоцій та почуттів інших людей; навчання відреагуванню (вираженню) свого гніву прийнятним способом, безпечним для себе та оточуючих, а також відреагуванню негативної ситуації в цілому; розвиток контролю над деструктивними емоціями і навчання конструктивним поведінковим реакціям в проблемній ситуації. Апробація розробленої нами навчально-профілактичної програми „Психолого-педагогічні проблеми агресивної поведінки підлітків” засвідчила, що в результаті експериментального впливу у піддослідних достовірно покращились показники інтелектуального та поведінкового компонентів атітюду щодо агресії. Впровадження навчально-профілактичних програм в практику діяльності загальноосвітніх закладів та органів внутрішніх справ дає змогу змінювати установки підлітків відносно агресивної поведінки, здійснюючи профілактику поширення насильства в суспільстві в цілому. |
