У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми використання невербальних засобів спілкування вчителем. Зокрема, у процесі написання роботи вдалося поглибити науково-психологічні уявлення про зміст, структуру, функції та роль невербальних засобів у спілкуванні; виявити особливості реалізації вчителем невербальних засобів спілкування у професійній діяльності. 1. Проведений аналіз сучасного стану теоретичних та прикладних досліджень невербальних засобів спілкування показав суперечливість підходів, неоднозначність у визначенні основних понять та особливостей їх використання у діяльності вчителя. Невербальні засоби спілкування є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньо-особистісної природи, що тісно пов’язана з розвитком і становленням людини, її психічними станами та властивостями, слугує засобом об’єктивізації, є одним із шляхів комунікації та міжособистісного пізнання. 2. Жести, міміка та інтонація – носять поліфункціональний характер. Інтенсивній жестикуляції відповідає інтенсивна міміка, помірній жестикуляції – помірна міміка, а мінімальне жестикулювання або його відсутність узгоджується з подібним явищем – по відношенню до міміки. Ці елементи складають систему невербальних засобів, які в актах спілкування сигналізують про психічні стани іншої людини, а за відсутності вербальних засобів для передачі оцінно-емоційного змісту висловлювання стають єдиними засобами його вираження. 3. Аналіз емоційних інтонацій у мовленні вчителів виявив, що найчастіше вони продукуються в комунікативних ситуаціях волевиявлення (21,4 %), емоційного впливу (19,2 %), інформування (14,5 %), оцінки (15,2 %), а також у запитальних висловлюваннях (14,2 %). Найбільш уживаними в мовленні вчителів є емоційні інтонації груп гніву (роздратування, невдоволення, злість, обурення); інтонації-радості (задоволення, радість, захоплення); подиву (здивування, нерозуміння, вагання); домінування (вимогливість, суворість, володарювання); симпатії (теплота, довіра, доброзичливість). В емоційному спектрі мовлення вчителя переважають негативні емоції (гнів, смуток, образа), які майже вдвічі за обсягом перевищують позитивні (задоволення, теплота, захоплення). 4. Вивчення інтенсивності вживання жестів у ході порівняння середніх вибіркових по групах показує, що відносна частота їх уживання педагогами складає: жестів-інформаторів – 32,6 %, жестів-регуляторів – 28,8 %, жестів-симптомів – 38,6 %. Різниця у кількості між певними групами жестів є свідченням того, що ці групи жестів є близькими до тих функцій, які вони виконують у педагогічному процесі (інформативна, регулятивна, емоційна). 5. Встановлено, що успішність використання невербальних засобів спілкування обумовлена індивідуально-типологічними та особистісними особливостями вчителя, зокрема: образно-емоційним типом мислення, емоційною стійкістю, високою саморегуляцією поведінкових проявів, упевненістю в своїх силах, активністю, незалежністю і самостійністю. 6. Обґрунтовано й апробовано програму психолого-педагогічного навчання з застосуванням активних соціально-психологічних методів із формування вмінь та навичок використання невербальних засобів спілкування вчителем. Проведене емпіричне дослідження підтвердило припущення щодо зв’язку невербальної поведінки, яка передбачає осмислення вчителем власних експресивних проявів, їх критичну самооцінку з можливістю їх формування та розвитку. 7. Результати дослідно-експериментальної програми з формування вмінь та навичок використання невербальних засобів спілкування у діяльності вчителя показали позитивні результати та довели ефективність застосування розробленого комплексу заходів у роботі з педагогами. Технології використаних методів роботи призводять до конструктивних змін поведінки вчителя, а комплекс психодіагностичних методик для оцінки рівня експресивних якостей учителя може успішно застосовуватись у процесі підготовки й підвищення кваліфікації вчителів. Виконане дослідження не вичерпує проблеми вивчення психологічних особливостей використання невербальних засобів спілкування у діяльності педагога. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у створенні програм і системи соціально-психологічного навчання у навчальних закладах підготовки майбутніх учителів за рівнем бакалавр, магістр та у галузі вдосконалення професійної кваліфікації педагогів. |