В роботі подано теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми особливостей уявлення і суб'єктивного переживання насильства молодшими підлітками та юнаками, як чинника, що зумовлює формування мотиваційної готовності до актуалізації насильницької поведінки. Проблему вирішено в рамках суб'єктної парадигми на підставі використання проективних та психосемантичних методів. Отримані результати надали змоги розробити тренінгову програму психологічної профілактики та корекції насильницької поведінки підлітків з урахуванням вікової динаміки та ґендерних особливостей віогентних уявлень підлітків і юнаків. 1. Одним із чинників, з числа тих, що зумовлюють схильність підлітків 12-17 років до віогентної поведінки, є суб'єктивний образ насильства, який відбиває уявлення підлітків про межі прийнятності і різноманітні форми насильства (фізичного, психологічного тощо). Суб’єктивний образ насильства має змістовні (якісні) та нормативно-оцінювальні (кількісні) характеристики. Змістовний аспект суб’єктивного образу насильства представлений психосемантичною структурою, утвореною конструктами, насиченими віогентною семантикою. Нормативно-оцінювальний аспект відображає рівень відповідності підліткових уявлень про насильства тим нормативам оцінювання різноманітних форм насильства, що існують в масовій свідомості. 2. Нормативно-оцінювальні характеристики уявлень підлітків 12-17 років про насильство значно відрізняється від соціальних нормативів оцінювання насильницьких дій, що відбиває невідповідність власних уявлень підлітків про насильство соціальним нормативам, відображає мотиваційну готовність підлітків до віогентної поведінки. Мотиваційна готовність до актуалізації насильницьких дій Найбільш проявляється не в реальній або диспозиційній, а в проективній поведінці, коли нівелюються різноманітні стримуючі фактори (соціальна бажаність, обмежувальний вплив ситуації тощо). 3. Найтиповішими способами проективного реагування є: приниження, відкидання, погроза та прийняття, кожний із який підрозділяється на активний і пасивний типи поводження особи в конфліктній ситуації. В межах зазначених способів віогентної поведінки особистість може відігравати такі ролі: той, хто принижує / той, кого принижують; той, хто відкидає / той, кого відкидають; той, хто погрожує / той кому погрожують; той, хто приймає / той, кого приймають. Підлітки 12-17 років віддають перевагу наступним ролям: “той, хто відкидає”; “той, хто принижує” та “той, хто погрожує” через те, що успішне розв’язання конфлікту асоціюється в них із застосуванням фізичної сили і демонстрацією власної переваги шляхом знецінювання позиції опонента, зневагу ним як особистістю. У процесі соціалізації мотиваційна перевага деструктивних моделей проективної поведінки закріплюється, а конструктивний (“той, хто приймає”) тип розв’язання конфліктів ототожнюється підлітками (особливо, дівчатами) з віктимною поведінкою і цілком вилучається з числа суб’єктивно прийнятних поведінкових стратегій по досягненні ними 16-17 років. Загалом, високий рівень мотиваційної готовності до актуалізації насильницьких дій зумовлений тим, що на протязі періоду 12-17 років зберігається розрив між когнітивною та ціннісно-мотиваційною складовими нормативів регулювання поведінки. Розширення психосемантичної структури суб’єктивного образу насильства на протязі підлітництва не призводить до відмови від деструктивних форм вирішення конфліктних ситуацій та надання переваги конструктивним моделям поведінки. 4. Щодо категоріальної структури суб’єктивного образу насильства, то 12-13-річні підлітки вважають за неприпустимі виключно вітальні форми фізичного насильства; юнаки та дівчата 16-17 років – як фізичне насильство, так і деякі форми психологічного насильства, пов’язані з приниженням, знецінювання особистості. Разом з тим, до найбільш віогентних форм психологічного насильства відносяться ті, що мають в собі семантичний елемент фізичного насильства. Підлітки 12-13 років, загалом, вважають тяжкі форми фізичного та психологічного насильства за припустимі види поведінки, що є наслідком недооцінювання серйозності наслідків таких діянь та відбиває розмитість їхніх уявлень про межі соціально припустимої поведінки та критеріїв небезпеки. 5. Існують ґендерні розбіжності в оцінюванні соціальної прийнятності тих чи інших форм віогентної поведінки – жіночий та чоловічий образи насильства. Дівчата менш терпимо ставляться до віогентних діянь (особливо, до психологічного насильства), їхні уявлення про насильство відрізняються більшою когнітивною складністю та вищою відповідністю соціальним нормативам порівняно до аналогічного показника, що характеризує хлопчиків і юнаків. Структура жіночого образу насильства відбиває утруднення в оцінюванні психологічного насильства та характеризується внутрішньою суперечливістю. З одного боку, дівчата дуже чутливі до його проявів, а з іншого – на протязі періоду 12-17 років демонструють тенденцію до вилучення тяжких форм психологічного насильства з числа найбільш віогентних, оскільки в ході соціалізації дівчата мають засвоїти еталони чоловічої субкультури, яка недооцінює вплив психологічного насильства. Чоловічий образ насильства визначається явною недооцінкою рівня віогентності тяжких форм фізичного та, особливо, психологічного насильства. Для хлопців-підлітків важливим є високий статус в групі, якого вони досягають шляхом використання сили. Для хлопців характерною є змістовна близькість конструктів “влада”, “лідерство” та “насильство”, що робить останній соціально бажаним. Потреба в самоствердженні поряд із суб’єктивною бажаністю насильства стають підвалинами мотиваційної готовності хлопців до віогентної поведінки. 6. Створено тренінгову програму психологічної профілактики та корекції насильницької поведінки підлітків, спрямовану на трансформацію існуючого в них викривленого суб’єктивного образу насильства, зниження рівня мотиваційної готовності до актуалізації насильницьких дій і зміну сталих деструктивних стилів проективної поведінки в конфліктних ситуаціях та розроблену з урахуванням вікових та ґендерних особливостей цільової групи. Програма містить у собі наступні модулі: 1) формування комунікативних навичок (у тому числі, тренінг асертивності); 2) засвоєння й валоризація соціальних нормативів насильницької поведінки та прийняття відповідальності за свою поведінку; 3) розвиток емпатійних переживань та розуміння жертви насильства; 4) розвиток навичок ненасильницької соціальної взаємодії та корекція дисфункціональних поведінкових стратегій на основі трансформації суб’єктивного образу насильства. Програму впроваджено в практику громадських організацій м. Харкова, що працюють з молоддю, та може бути рекомендована для використання в школах, закладах позашкільної освіти, державних структурах, чия діяльність спрямована на підлітків та молодь. |