1. В процесі теоретичного аналізу доведено, що успішний перехід до ринкової економіки значною мірою залежить від ефективності управлінської діяльності та розв’язання управлінських задач. Ефективність управлінської діяльності на сьогодні найчастіше пов’язують з особистістю менеджера. Численними дослідженнями підтверджено, що одним з найбільш впливових факторів успішності професійної діяльності є рівень саморегуляції особистості. Разом з тим, проблема формування здатності до особистісної саморегуляції працюючих і майбутніх менеджерів досліджується недостатньо. 2. У роботах більшості вчених аналізуються психофізіологічний та психічний рівні саморегуляції та пропонуються програми їх розвитку, тоді як недостатня увага приділяється особистісній саморегуляції. Практично відсутні конкретні експериментальні дослідження впливу особистісної саморегуляції на успішність професійної діяльності менеджерів. Тому виникає необхідність у конкретно-експериментальних дослідженнях процесу саморегуляції менеджерів з позиції особистісного підходу. 3. У психологічній літературі зустрічаються різні дефініції саморегуляції. Однак, в більшості джерел дане поняття чітко не визначається, а використовується як синонім споріднених понять „самоуправління”, „самоорганізація”, „самоменеджмент” тощо. Все це спричинило потребу в уточненні цього поняття. У процесі дослідження було обґрунтовано поняття особистісної саморегуляції як складного системного утворення, яке включає змістову та процесуальну сторони та самооцінку особистості і має розглядатись як переважно усвідомлене, цілеспрямоване планування, побудова та перетворення суб’єктом власних дій та вчинків стратегії життєдіяльності у цілому відповідно до особистісно значущих цілей, мотивів, актуальних потреб, спрямованості. 4. Встановлено, що у науковій психології при вивченні проблеми саморегуляції її змістовий та процесуальний компоненти досліджуються переважно відокремлено. До того ж, більша увага приділяється процесуальним аспектам саморегуляції. Отже, виникає необхідність більш повного, інтегративного дослідження змістовної та процесуальної сторін саморегуляції та їх зв’язків. 5. Запропоновано модель особистісної саморегуляції менеджерів у нашому дослідженні, в якій вперше поєднані змістовий та процесуальний компоненти, обґрунтований їх зв’язок з самооцінкою, виявлена провідна роль змістового компоненту в особистісній саморегуляції. Змістова сторона саморегуляції визначає джерела, спонуки та напрямок активності особистості менеджера і включає актуальні потреби, мотиви, цілі, спрямованість особистості. Процесуальна сторона визначає якісно різні, але однакові за рівнем досягнень варіанти регуляції поведінки та діяльності менеджерів (стиль саморегуляції та його регуляторні ланки: планування, моделювання, програмування, оцінювання результатів тощо). Особливу роль в процесі саморегуляції відіграє самооцінка особистості – ланка процесу саморегуляції, яка є тим утворенням в структурі особистості, що піддається зовнішньому впливу. Завдяки впливу на самооцінку може вдосконалюватись особистісна саморегуляція. 6. Відповідно до побудованої моделі розроблено методику дослідження психологічних особливостей саморегуляції у професійній діяльності менеджера, що включає комплекс психодіагностичних засобів та методи математичної статистики. Для узагальнення отриманих даних використаний системно-структурний аналіз складних об’єктів. Для статистичного опрацювання було застосовано пакет комп’ютерної програми “SPSS for Windows”. 7. На основі здійсненого експериментального дослідження виявлено істотні відмінності у рівнях саморегуляції успішних менеджерів у порівнянні їх з неуспішними та майбутніми менеджерами. Доведено, що в успішних менеджерів переважає високий рівень саморегуляції, що характеризується високою потребою в активності, контролем за власним життям та діяльністю, помірно високим рівнем мотивів досягнення, середнім рівнем уникнення невдач, високою диференційованістю та узгодженістю цілей особистості, переважанням у плануванні ближньої цільової перспективи, домінуванням спрямованості на справу та адекватною і адекватною з тенденцією до завищення самооцінкою. У неуспішних менеджерів переважає здебільшого низький та середній рівні саморегуляції майже за всіма показниками. У студентів – майбутніх менеджерів переважає низький рівень саморегуляції, який характеризується низькою потребою у власній активності, значною залежністю від зовнішніх обставин, середнім або занадто високим рівнем мотивів досягнення, високим рівнем мотивів уникнення невдач, низькою диференційованістю, низькою узгодженістю цілей особистості, малою представленістю ближньої цільової перспективи, домінуванням спрямованості на себе та неадекватною самооцінкою. Отже, особливого значення набуває розвиток саморегуляції в ході професійної підготовки майбутніх менеджерів. 8. Доведено, що під час традиційного професійного навчання у студентів не відбувається суттєвих змін у рівнях саморегуляції. Це говорить про те, що саморегуляція студентів потребує цілеспрямованого розвитку. 9. З метою підвищення рівня особистісної саморегуляції неуспішних та майбутніх фахівців-менеджерів була запропонована відповідна програма, що містить комплекс засобів впливу на особистість з метою розвитку показників змістовного компоненту особистісної саморегуляції та регулювання їхньої самооцінки в бік адекватності. Зміст програми спрямований на усвідомлення респондентом власних особливостей, пов’язаних з потребнісно-мотиваційною сферою та оптимізацію ставлення до себе, формування позитивного відношення до власної особистості, розвиток адекватного оцінювання своїх можливостей і потенціалу, формування впевненості в собі, закріплення змін в поведінці, пов’язаних з успішною саморегуляцією в конкретних ситуаціях взаємодії та ін. 10. Порівняння показників змістового компоненту саморегуляції та показників самооцінки менеджерів і студентів контрольних та експериментальних груп після запровадження експериментальної програми показало ефективність використаних засобів розвитку особистісної саморегуляції. Рівень зрушень у показниках особистісної саморегуляції працюючих та майбутніх менеджерів не однаковий, більш ефективні зрушення виявлено в групах студентів. Це дало можливість зробити висновок стосовно того, що найбільш доцільно розвивати особистісну саморегуляцію ще у процесі професійної підготовки майбутніх менеджерів. У подальших дослідженнях даної проблеми пропонується докладніше дослідити динаміку змін у деяких показниках змістового компоненту саморегуляції, зокрема, видах спрямованості та потребі в активності. Також, можливо, детальніше вивчити аспекти саморегуляції на різних етапах ділової кар’єри менеджерів, у різних галузях їх професійної діяльності. |