У висновках підбиваються підсумки проведеного теоретичного та емпіричного дослідження; окреслено перспективи подальшої розробки проблеми. Узагальнення результатів дослідження дало підстави констатувати наступне: 1. Показано, що в основі схильності людини до співпереживання лежить процес емоційної ідентифікації, яка виступає в якості обов’язкової умови успішної емпатійності. Таким чином, емпатійність доцільно розглядати як складне функціональне утворення, в якому пізнавальний та емоційний компоненти складають взаємообумовлюючу єдність. Емпатія можлива лише при умові емоційної соціальної децентрації, тобто при наявності вміння індивіда поставити себе на місце іншого. 2. Виявлено, що існує тісний взаємозв’язок між рівнем емпатійності та статтю, курсом і факультетом, на якому навчаються студенти. Зокрема, виявлено статистично значущу перевагу жінок щодо схильності до емпатійних проявів. Рівень емпатійних здібностей студентів VI курсу вищий, ніж у першокурсників. Студенти педіатричного та медико-психологічного факультету є більш емпатійними за своїх колег з лікувального та медико-профілактичного факультетів. 3. Встановлено, що емпатійність студентів-медиків пов’язана з певним типом ідентифікації та залежить від особистісних якостей. При ідентифікації з батьками, родичами та значимими іншими більшості респондентів притаманні високий та середній рівень емпатійних здібностей. Респонденти, що ідентифікують себе зі своїми колегами-лікарями та однокурсниками, мають, як правило, середній, занижений, і зовсім мала кількість опитуваних має дуже низький рівень емпатійних здібностей. Для тієї незначної кількості студентів-медиків, що ідентифікують себе з захворюваннями характерним є занижений та дуже низький рівень емпатійних здібностей. Рівень емпатійних здібностей позитивно корелює з конформністю, сензитивністю, комунікабельністю, рефлексивністю; негативно – із закритістю, конфліктністю, агресивністю, емоційною нестабільністю, тривожністю, заниженою самооцінкою. 4. В процесі дослідження вивчено уявлення студентів щодо необхідного рівня емпатійності лікарів різного профілю. На думку майбутніх лікарів, високий рівень емпатійних здібностей потрібно мати: психотерапевтам, акушерам-гінекологам, онкологам, медичним психологам; середній рівень має бути притаманним: сімейним лікарям, хірургам, психіатрам, стоматологам, отоларингологам та лікарям швидкої допомоги; занижений рівень можуть мати: санітарні лікарі, паталогоанатоми, радіологи, вірусологи, реаніматологи, судово-медичні експерти та лабораторні лікарі. 5. Дослідження показує, що рівень емпатійності студентів-медиків збільшується за умови цілеспрямованої тренінгової роботи, яка сприяє розширенню емоційно-чуттєвої сфери на етапі професійної підготовки. 6. Розроблено та впроваджено у практику програму тренінгу емпатійності, спрямованого на формування вищезазначеної якості, яка необхідна у роботі майбутніх лікарів. Дослідженням доведено, що емпатію можна та потрібно розвивати у процесі професійного становлення засобами психологічних дисциплін та активними методами навчання. Це призводить до значних позитивних змін у структурі морально-етичних якостей студентів-медиків. Проведене нами експериментальне дослідження не охоплює всі аспекти розглянутої проблеми. Перспективи подальшої розробки проблеми пов’язані з вивченням факторів, які гальмують розвиток емпатійності майбутніх лікарів. Потребують подальшого вдосконалення конкретні форми й методи розвитку схильності до емпатії. Цікавим, на наш погляд, було б дослідити емпатійність лікарів різного профілю зі стажем роботи, та працюючих у клініках різної форми власності (приватних і державних). Планується дослідження зв’язку рівня емпатійності з зовнішніми проявами особистості лікаря. |