У дисертаційному дослідженні представлено теоретичне узагальнення та експериментальне вирішення проблеми амбівалентності як чинника розвитку особистості в ранньому юнацькому віці в умовах сім'ї, яке проявилось у розкритті сутності цього психічного утворення та його взаємозв'язків з амбівалентністю ставлень до сімейних стосунків та проявами особистісної амбівалентності; визначенні психологічних особливостей структурних компонентів амбівалентності ставлень, критерії діагностування, рівні прояву, умови зниження її інтенсивності. Обґрунтовано і апробовано систему засобів психологічного впливу на зниження дискордантного (високого і середнього) рівня та зростання конкордантного (низького) рівня амбівалентності ставлень старшокласників до сімейних стосунків. 1. В сучасних умовах розвитку України життєво важливим є завдання формування гармонійної, ініціативної особистості з високим рівнем домагань, яка здатна спрямувати свої зусилля, здібності на суспільний прогрес нашої держави в усіх сферах на шляху інтеграції до європейської спільноти. Необхідною умовою повноцінного розвитку та становлення особистості є сім'я. Процес сімейного виховання неминуче супроводжується протиріччями інтересів та потреб членів сім'ї, суперечностями взаємних очікувань та конфліктами, що спричиняє підвищення особистісної амбівалентності. 2. Вплив амбівалентності на розвиток особистості в сім'ї виявляється у неузгодженості протиріч в підсистемах стосунків "дитина-батько", "дитина-мати", "дитина-брати і сестри", "дитина-прабатьки", "дитина-інші люди". Амбівалентність взаємин „дитина-батько” в значною мірою пов'язана із неадекватними вимогами патріархальних гендерних стереотипів, коли традиційно батько більше зайнятий професійною кар'єрою та матеріальним забезпеченням сім'ї, але дитина за таких умов почуває себе покинутою і нелюбимою. Як встановлення симбіотичних взаємовідносин з матір'ю, надто тісної емоційної близькості, так протилежна тенденція відстороненості, байдужого чи негативного ставлення до дитини провокують підвищення амбівалентності у стосунках з мамою. Неузгодженість індивідуальних проявів дитини та батьківських сподівань щодо неї виступає причиною взаємного невдоволення та неусвідомлюваного знехтування. У стосунках з братами і сестрами амбівалентність виникає через суперництво за батьківську любов, пов'язані з цим ревнощі і заздрість. В підсистемі стосунків „дитина-прабатьки” суперечливі тенденції проявляються у зв'язку із авторитарним стилем керування дитиною, вимогами дотримуватися жорстких і застарілих сімейних правил. Потенціал амбівалентних проявів у взаємодії з чужими пов'язаний із необхідною соціально-психологічною адаптацією дитини до різних соціальних груп та встановленням адекватної дистанції у стосунках. 3. Необхідною передумовою гармонійного особистісного розвитку дитини в сім'ї, її психологічного благополуччя та конструктивної спрямованості виступає усвідомлення та узгодження протиріч в різних підсистемах сімейних стосунків. Висока амбівалентність взаємин між членами сім'ї стає причиною особистісних дисгармоній, суспільної дезадаптації та адикцій. 4. В ранньому юнацькому віці актуалізується потреба у життєвому самовизначенні. Даний процес супроводжується підсиленням амбівалентних проявів у сімейних взаєминах. Залежно від інтенсивності позитивних і негативних тенденцій у ставленні до сімейних стосунків у ранній юності розвиток особистості може відбуватися конструктивно або деструктивно. Амбівалентність ставлень до сімейних стосунків у ранньому юнацькому віці є діалектичною єдністю змістовних та динамічних компонентів, що мають специфічні показники та прояви. 5. Структура амбівалентності ставлень до сімейних стосунків у ранній юності включає когнітивний, афективний, поведінковий компоненти. Критеріями і показниками її прояву є самостійність-залежність (відповідальність за їх прийняття), емоційне прийняття-емоційне знехтування (безумовність), турбота/гіпоопіка чи гіперопіка (контроль). Психологічні особливості амбівалентності ставлень до сімейних стосунків старшокласників пов'язані з віковими проявами структурних компонентів та з такими особистісними характеристиками, як: самооцінка амбівалентності (атрибуція), фрустраційна толерантність-інтолерантність (стійкість), агресивність-доброзичливість (стриманість). 6. Амбівалентність ставлень особистості до сімейних стосунків в ранньому юнацькому віці проявляється на трьох рівнях: низькому збалансованому, середньому незбалансованому, високому дезінтегрованому. Низький рівень характеризується узгодженістю суперечностей, що проявляється у відповідальному виконанні своїх обов'язків, самостійності; переживанні безумовного емоційного прийняття; батьківській турботі, співробітництві шляхом диференціації ролей батьків і дітей з гендерним паритетом та самоконтролем. Середньому рівню властиві неврівноваженість протилежностей, що поєднує чергування самостійності та залежності, уникнення відповідальності; батьківське емоційне прийняття та знехтування, які обумовлені досягненнями дитини; прояви гіпоопіки-гіперопіки з неадекватністю контролю-самоконтролю. Високий рівень виявляється у залежності дітей від батьків, невмінні нести відповідальність за своє життя; емоційному знехтуванні, знеціненні сімейних стосунків; зловживанні владою та інфантильним самоконтролем. 7. У старшокласників домінує дискордантний (високий та середній) рівень амбівалентності ставлень до сімейних стосунків у когнітивній, афективній, поведінковій сферах. Вікові зміни мають тенденцію до статистично значущого зменшення середнього незбалансованого рівня та збільшення високого дезінтегрованого. Цей факт, а також відсутність значущої позитивної динаміки у проявах амбівалентності ставлень до сімейних стосунків обумовили необхідність психокорекційної роботи з учнями старших класів для зниження інтенсивності даної властивості. Ефективним шляхом оптимізації цього процесу є створення наступних психолого-педагогічних умов: актуалізація усвідомлення значущості ставлень учнів в ранній юності до сімейних стосунків в батьківській родині; активізація осмислення негативних та позитивних проявів в структурі ставлень (самостійності-залежності, прийняття-емоційного знехтування, турботи-гіпоопіки/гіперопіки); організація регулярного засвоєння сучасних гендерних сімейних ролей; сприяння афективно-когнітивній узгодженості ставлень до сімейних стосунків; зростання таких особистісних утворень як усвідомлення власної амбівалентності, фрустраційної толерантності, доброзичливості. 8. Позитивні якісні зміни у рівнях прояву показників характеризуються суттєвим збільшенням кількості учнів зі збалансованими проявами амбівалентності ставлень до сімейних стосунків, узгодженою самооцінкою амбівалентності, високою фрустраційною толерантністю, сформованою доброзичливістю. Отримані результати після психокорекційної роботи в експериментальній групі дали можливість статистично достовірно констатувати, що в учнів цієї групи конкордантний низький рівень прояву амбівалентності ставлень є домінуючим над дискордантними рівнями, тоді як у контрольній групі статистично достовірних змін не виявлено. На підставі отриманих даних були сформульовані рекомендації для психологів, вчителів, батьків, старшокласників. Вони стосуються врахування вікових особливостей прояву амбівалентності як чинника розвитку особистості в ранній юності в умовах сім'ї, спрямування старшокласників на підвищення відповідальності, безумовності, самоконтролю в сімейних стосунках, формування андрогінності. Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів даної проблеми. Перспективними напрямками подальшого вивчення є виявлення гендерних особливостей амбівалентності як чинника розвитку особистості в умовах сім'ї залежно від віку, створення психодіагностичних методик дослідження даного психічного явища, поглиблений аналіз взаємозв'язків амбівалентності батьківських і дитячих ставлень. |
