1. Встановлено, що в процесі ресоціалізації неповнолітніх правопорушників, які перебувають в умовах примусової соціальної ізоляції (ситуація психоемоційного напруження), функцію стабілізації виконують переважно інтрапсихічні захисні механізми. Це пов’язано з обмеженістю арсеналу механізмів опанування, соціальною незрілістю, психологічною занедбаністю особистості підлітка-правопорушника, а також наявністю високого рівня психоемоційного напруження, який обумовлює їх запуск. 2. Теоретичний аналіз дозволив виділити декілька підходів до осмислення інтрапсихічних адаптаційних механізмів. Було підкреслено, що психологічний захист – це окремий випадок стратегії поведінки, що є водночас адаптаційним механізмом психічної саморегуляції у “важкій ситуації”, у ситуації примусової ізоляції, в якій перебувають підлітки-правопорушники. Показано, що вивчення їх має значення для прогнозування поведінки особистості підлітка-правопорушника в процесі ресоціалізації. 3. У дисертації була акцентована увага на тих аспектах зазначеної проблеми, які ще не отримали достатнього висвітлення у науково- психологічній літературі. До них віднесено особливості прояву інтрапсихічних адаптаційних механізмів у підлітків-правопорушників в умовах примусової ізоляції, їх вплив на формування поведінкових реакцій, також залежність активізації і видів захисту від актуального психічного стану підлітка. Зазначено, що організація процесу психологічного захисту є важливою і необхідною складовою частиною розвитку особистості підлітка в період первинної ресоціалізації. Підліток-правопорушник стає зрілим, незалежним, відповідальним тоді, коли його власне “Я” здатне справитися із зовнішнім і внутрішнім дискомфортом. 4. Виявлено, що неповнолітні правопорушники використовують не один, а відразу кілька захисних механізмів, що вказує на наявність комплексного психологічного захисту. Їх сумісна участь визначає цілісну реакцію на ситуацію і формує певну спрямованість поведінки. Зазначено, що кожний з описаних захисних механізмів вносить, крім того, ще й особливий внесок в організацію захисного процесу. 5. За підсумками дослідження було визначено, що вибір адаптаційних захисних механізмів залежить від особливостей актуального психічного стану підлітків-правопорушників. Вибудовуючи свою захисну поведінку, підлітки спираються на притаманні їм особистісні властивості, і це обумовлює специфіку адаптації у процесі їх ресоціалізації. Встановлено, що підлітки з правомірною поведінкою володіють багатим репертуаром захисних форм поведінки, спрямованих на компенсацію найрізноманітніших змін, а також змін психічного стану. У неповнолітніх правопорушників відзначається деяка ригідність механізмів психологічних захистів, їх бідність, мала кількість зв’язків між захистами і психологічними параметрами актуального психічного стану, що свідчить про соціальну незрілість особистості і слабку психічну адаптацію. 6. Показано та обґрунтовано, що захист особистості підлітка – правопорушника виступає як об’єктивна реальність, яку необхідно виявляти, інтерпретувати, перебудовувати, допомагати усвідомлювати, вчити використовувати. У роботі з психологічним захистом підлітка слід зважувати на те, що психокорекційний підхід полягає в створенні умов для усвідомлювання дітьми неефективності деяких форм захисної поведінки і формуванні свідомих стратегій опанування психоемоційним напруженням у “важких” ситуаціях, якими є умови примусової ізоляції, що дасть змогу поліпшити процес ресоціалізації. Допомагаючи підлітку-правопорушнику правильно сформувати захисну поведінку, психолог сприяє розвиткові його особистості, підвищенню соціальної пристосованості, а також запобіганню рецидиву. Дисертація не вичерпує проблеми і передбачає подальший пошук, який пов’язаний з використанням діагностичних методик у вивченні захисних механізмів та розробкою психологічних прийомів для усвідомлення підлітками захисних механізмів і перенесенні інтрапсихічних адаптаційних механізмів у механізми опанування. |