У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми визначення психологічних детермінант активності особистості колишніх в’язнів, що перебували у фашистській неволі, у сучасний період загострення соціально-економічної ситуації в Україні. Уточнена сутність та зміст активності особистості, описані характеристики її прояву залежно від вікових та індивідуально-психологічних особливостей жертв нацизму. Створені та впроваджені цілеспрямовані системи психологічної допомоги колишнім в’язням фашистських концтаборів і гетто. Проведений теоретичний аналіз підходів, що склалися в сучасній психологічній та спеціальній літературі з вивчення активності особистості, та підсумки експериментального дослідження її динаміки у колишніх в’язнів фашистських концтаборів і гетто підтвердили висунуту гіпотезу, що дозволило сформулювати такі висновки: 1. Показано, що пізнання природи, проявів, чинників та механізмів активності особистості має суттєве значення для визначення та прогнозування її життєвої позиції в аспекті особистісного та професійного становлення. Активність особистості є системоутворюючим психічним явищем, яке відображає динаміку зусиль особистості, спрямованих на здійснення суспільно цінних перетворень і водночас у своїх результатах несе ознаки та забезпечує прояви індивідуальних особистісних властивостей. 2. Відзначено, що активність особистості детермінується як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. Найбільш впливовими внутрішніми факторами є, перш за все, потреби, мотиви, інтереси, схильності, здібності, індивідуально-типологічні, культурні та вікові особливості індивіда. Серед зовнішніх факторів можна виділити особливості культурно-історичного середовища та конкретні умови життєдіяльності, найбільш важливими проявами яких для колишніх в’язнів виступили ситуації перебування в фашистській неволі та їх теперішній соціально-економічний стан. 3. Визначено три групи детермінант психічних властивостей, які стимулюють, блокують або мають амбівалентний вплив на активність особистості колишніх в'язнів фашизму. Вони включають: по-перше, стимулюючі чинники: особливості мислення, пам’яті, уваги, уяви, а також резистентність, самопочуття, свободу вибору, свободу волі, оптимізм, об’єктивність, силу волі, незалежність, афіліацію, потребу у досягненні успіху; по-друге, чинники-блокатори: відчуття безглуздості існування, статевий конфлікт, ворожий настрій, безнадійність, почуття безпритульності, самотність, фрустрація; по-третє, амбівалентні чинники: ригідність, сенситивність, реактивність, збудливість, рівень самооцінки. 4. Доведено, що до найбільш суттєвих стрес-чинників, що впливають на активність в’язнів можна віднести страх страти, тривалу нервову напругу, фізичні позбавлення (голод, холод), моральну наругу, невизначеність терміну ув’язнення. Порівняно менш значимими виступили наступні стрес-чинники: мимовільна присутність при фізичному знищенні людей; страх бути виявленим поза територією гетто; відсутність медичної допомоги; безвихідність положення; необхідність йти на приниження і на смертельний ризик у пошуках їжі; смерть близьких родичів, друзів. 5. Встановлено, що за більшістю показників динаміка активності у осіб до фашистської окупації, під час перебування в концтаборі і після визволення має тенденцію змінюватися, причому спад її припадає на період перебування у концтаборі. Доведено, що з попаданням суб’єкту до концтабору виразність різних ознак активності особистості, з огляду на всі її показники, має тенденцію до зниження на 21 % і підвищення після визволення на 18 %. 6. Визначена і побудована комплексна система методів діагностики ознак активності особистості колишніх в’язнів. В якості показників, що характеризують прямо чи опосередковано активність обрані певні психічні процеси, стани та властивості (мислення, пам’ять, увага, уява, резистентність, фрустрація, ригідність, сенситивність, реактивність, збудливість, рівень самооцінки, статевий конфлікт, самопочуття, самотність, оптимізм, об’єктивність, ворожий настрій, почуття безпритульності, безнадійність, відчуття безглуздості існування, потреба у досягненні успіху, афіліація, незалежність, свобода вибору, свобода воли, сила волі). 7. Показано, що специфічні умови соціально-політичного та економічного становища в Україні неоднозначно впливають на динаміку прояву активності особистості колишніх в’язнів концтаборів і гетто в теперішній час. З одного боку спостерігається позитивний момент, пов’язаний з демократичними перетвореннями у країні. Це безумовно сприяє підвищенню активності особистості. З іншого боку, труднощі „перехідного етапу”, що негативно позначаються на соціальній сфері суспільства, активізують приховані наслідки психологічних травм отриманих в ув’язнені. Це призводить до зниження активності особистості, що виявляється на рівні психічних процесів, станів та властивостей колишніх в’язнів фашистської неволі. 8. Розкрито, що на активність особистості суттєво впливає залученість колишніх в’язнів до професійної трудової та суспільно-корисної діяльності в сучасних умовах. Ті особи, які змогли після визволення реалізуватися особистісному та в професійному плані, в сучасних умовах соціально-економічного переустрою суспільства не залишилися осторонь, а активно в міру своїх можливостей включилися в цей процес перебудови. Про це свідчать статистичні дані: 25 % колишніх в’язнів продовжують працювати в сфері освіти, науки; 20 % веде активну суспільну діяльність в різних товариствах. Встановлено, що у працюючих, порівняно з непрацюючими, фіксується більша інтелектуальна, емоційно-вольова та комунікативна активність. У тих осіб які в силу різних обставин, не залучені до професійної та суспільної діяльності показники прояву активності особистості мають тенденцію до зниження. 9. Розроблено теоретичні основи психологічної підтримки, що складається з комплексу взаємодоповнюючих психотехнік та прийомів, спрямованих на емоційну підтримку прояву активності особистості колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто. До основних її компонентів віднесено, по-перше, спеціальну (посттравматичну) модель психологічного консультування та психокорекцію (головним чином, за допомогою методів автогенного тренування) негативних станів, що знижують активність. По-друге, проведення соціально-психологічних тренінгів, спрямованих на підтримку комунікативної активності та вивільнення від небажаних установок. По-третє, боротьба з соціальною ізоляцією за рахунок інтенсивного залучення до суспільної активності на громадських засадах. Виконане теоретично-емпірічне дослідження виступило підставою для формулювання нових завдань подальшого вивчання даної проблеми в аспекті проведення порівняльного дослідження особливостей впливу на психіку людини різних екстремальних умов; дослідження психологічних основ гендерних аспектів активності колишніх в’язнів; розробки спеціальних психолого-педагогічних технологій по адаптації колишніх в’язнів до соціального середовища та ін. |
