У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання проблеми чинників і генезису міжособистісної залежності у жінок. Проблему вирішено з погляду статеворольового, а не медико-психологічного підходу, що дозволило розкрити психологічні чинники й закономірності формування стосунків міжособистісної залежності у жінок. У результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки: 1. Структурна організація емоційної сфери залежних жінок і підлітків жіночої статі містить трансвікові та вікоспецифічні риси. Трансвіковими рисами є: зниження частоти переживання радості як показника проблем акцептації; наявність алекситимії, що відображає знижену здатність до емоційної рефлексії. Специфічними рисами підліткового віку є: пригнічення активних негативних емоцій, які перешкоджають встановленню міжособистісного контакту, що виявляється у відмові від включення до взаємодії, переживанні своєї неповноцінності у сфері міжособистісних стосунків; недиференційованість негативних емоцій; об'єднання емоцій гніву, презирства та сорому, що є структурним еквівалентом механізму “спіралі сорому” (Р. Поттер-Ефрон). Специфічними рисами в дорослому віці є інфантильність емоційної сфери (наявність емоційних рис, притаманних підліткам), наявність алекситимічного симптомокомплексу як захисної стратегії подолання раннього травматичного досвіду, пов’язаного з міжособистісною залежністю. Структура емоційної сфери залежних жінок містить два фактори, які є структурним підґрунтям специфічних патернів залежних стосунків – “емоційного циклу токсичної любові” (P. Mellody) та циклу “провина/залежність” (Р. Поттер-Ефрон). 2. Дебютні форми міжособистісної залежності базуються на особливості структурної організації особистості, а саме: порушенні меж “Я”, що відбивається у нездатності диференціювати свої почуття і емоції, вступати у контакт із власними почуттями. Передумовою формування дебютних форм міжособистісної залежності є такі особливості ранньої соціалізації залежних дівчат: недиференційованість особистості членів батьківської сім'ї, дефіцитарність взаємин, заборона вияву потреб або інтересів дитини та труднощі їх імагінального задоволення через бідність фантазії як механізму психологічного захисту. У подальшому розвитку міжособистісної залежності спостерігається феномен “чорнильної плями”, коли відбувається генералізація міжособистісної залежності. Провідне значення у генералізації залежності має поширення базового почуття неповноцінності на сферу міжособистісних стосунків. 3. Деформація статеворольової структури особистості залежних дівчат-підлітків виявляється у недостатній артикульованості, недиференційованості соціогенного і поведінкового рівнів М/Ф-симптомокомплексу, що є структурною передумовою ригідності статеворольової поведінки та бідності рольового гендерного репертуару. Каузальними чинниками статеворольової деформації у залежних дівчат-підлітків є фіксованість на фігурі матері і травматичність стосунків із батьком у ранньому досвіді та інверсія домінування у сімейній системі батьківської сім'ї. В дорослому віці для залежних жінок характерна континуально-ад’юнктивна (незріла) структура соціогенного рівня М/Ф симптомокомплексу, яка не трансформується у нормативну для даного віку андрогінну статеворольову структуру. 4. Важливою передумовою розвитку стосунків міжособистісної залежності є низька біогенна маскулінність (шкала Dur-moll L. Szondi). У залежних дорослих жінок не спостерігається зв'язку між біогенним рівнем маскулінності і міжособистісною залежністю, що є проявом феномену контамінування впливу механізмів біогенної регуляції за рахунок розширення рольового репертуару. У залежних жінок і підлітків жіночої статі чинником компенсації міжособистісної залежності є соціогенна маскулінність, цей факт орієнтує на розробку спеціальних статеворольових тренінгів, мішенню яких є маскулінні утворення в Я-концепції. 5. Ключовою травмою в становленні міжособистісної залежності є травма позбавлення (уваги, любові) у ранньому досвіді особистості. Залежні дівчата схильні фіксуватися на ворожій стороні життя, причому джерелом агресії є близькі люди; регулятором міжособистісних стосунків є потреба відповідати нормативним уявленням батьків, прагнення до суперництва за любов і увагу батьків, прагнення “вислужити” любов близьких; у ранньому досвіді відзначається переважання негативних і амбівалентних почуттів. У дорослих залежних жінок спостерігається ідеалізація образу чоловіка, який наділяється авторитетністю, інтелектуальністю, кожний чоловік оцінюється як потенційний шлюбний партнер, разом з тим, важливим регулятором стосунків є страх осуду з боку чоловіків, готовність “служити” чоловіку. Образ жінки наділяється рисами тривожності, залежності, демонстративності, жіночності. У стосунках залежні жінки займають позицію “сплячої красуні“, яка орієнтована на пасивне очікування партнера, здатного актуалізувати її емоційність. Залежні жінки мають труднощі у реалізації та асиміляції сексуальності, яка є зовні провокуючою та рестриктивною. 6. Сприйняття стосунків любові залежними жінками характеризується наявністю специфічних сценаріїв та гендерних установок, які утворюють два полюси: 1) полюс “наближення” (сценарії “вічної любові”, “ідеальної любові” та гендерні установки “опора”, “тяжіння”) відображує незрілу, інфантильну позицію у стосунках, романтичність залежних жінок та схильність до ідеалізації стосунків; 2) полюс “дистанціювання” (сценарій “любові-розчарування” та гендерна установка “ізоляція”) відбиває травматичний вектор стосунків із чоловіками, що зумовлює неспроможність залежних жінок до емоційної близькості та побудові стабільних взаємин. 7. Проведено психометричну оцінку методики діагностики міжособистісної залежності Б. Уайнхолда і створено психометричний паспорт методики. Психометричні показники (валідність, надійність, диференціальна сила тверджень) знаходяться на високому рівні, встановлено нормативні показники рівнів вираженості залежності для української популяції, пороговий діагностичний j-коефіцієнт міжособистісної залежності становить 45 сирих балів у дорослій вибірці і 47 сирих балів у підлітковій вибірці. Перспектива подальших досліджень полягає у розробці та вдосконаленні інструментарію для психодіагностики залежної особистості та поглибленні уявлень щодо її структурної організації і механізмів функціонування. Важливим видається дослідження суб’єктивного образу світу та індивідуального досвіду залежних жінок, зокрема психосемантичних векторів конструювання світу і значущих об’єктів комунікації. |