У дисертації було проведено теоретичне і експериментальне вивчення та розроблено корекцію образу Я, що базується на підставі виділеної типології жіночої самотності. Сутність жіночої самітності полягає у відчутті жінкою своєї нікчемності, неадекватності і неспроможності у важливої сфері стосунків із протилежною статтю, у нереалізованому материнстві, яке не відбулося, або перервалося, а також у незатребуваності в бажаній мірі себе як особистості. Негативний вплив самітності на жінок полягає в тому, що вони знаходять підтвердження своєї неадекватності, непотрібності, що сприяє зниженню мотивації на успіх, результатом цього може бути стійке відчуття безглуздості існування. Специфічними особливостями образу Я самотніх жінок виступають:
- неадекватність самооцінки, періодами занижена, в інших ситуаціях компенсаторно завищена. Негативна інформація про своє Я або витісняється, що і дозволяє зберегти завищену самооцінку, або ігнорується чи проектується на оточуючих. Власні помилки ці жінки відносять за рахунок чужих недоліків і переносять у результаті проекції свої негативні якості на оточуючих; нестійкість самооцінки, оскільки вона формується ситуативно, відсутні чіткі критерії для самооцінювання, а результат залежить від контактів із протилежною статтю; завищений рівень домагань, який залежить від зовнішнього впливу; недостатньо критична оцінка ситуації та своєї поведінки, некритичність до своїх недоліків; прагнення орієнтуватися на зовнішню оцінку; основна потреба – уникнути невдачі, а не досягти успіху; дисгармонійність особистості, оскільки вони намагаються орієнтуватися одночасно і на оточення та його думку, і на внутрішні критерії. прагнення демонструвати зовнішню привабливість, здатність ігнорувати міжособистісні ускладнення, недовіра, підозрілість, впевненість у собі, невимушеність, гнучкість у поведінці, рішучість, емоційна незрілість, товариськість (іноді надмірна), бадьорість, відчуття своєї значимості, відсутність незручності, м'якість і сердечність; потреба у розумінні, любові, визнанні. Вони прагнуть до спілкування, глибоких і міцних міжособистісних стосунків; потреба в захищеності виражена й одночасно фрустрована. Самітні жінки відчувають жалість до себе, почуваються нещасливими. Організація життя самотніх жінок має певні особливості, якими є невисокий рівень взаємодії із соціумом, відсутність умінь якісно використовувати інформацію щодо міжособистісного спілкування, використанні неефективного способу взаємодії із соціумом – соціального стереотипу, що в цілому відбиває неуспішність у побудові особистого життя. Жіноча самітність являє собою відсутність реалізації в сімейно-шлюбній сфері, коли за основу значимих критеріїв було обрано взаємини з чоловіками (або їхня відсутність).Стало очевидно існування шести типів жіночої самітності:
I тип – “самітність жінки без чоловіка”. Характеризується відсутністю поруч будь-якого чоловіка, взаємин із представниками протилежної статі, при чому у жінок одночасно співвідносяться негативні уявлення про чоловіка, сформовані через власну незатребуваність і його неприступність, з бажанням взаємодії з ним; II – тип “самітність жінки без конкретного чоловіка”. Визначається відсутністю конкретного чоловіка, з яким необхідні задовільні стосунки, при чому всі інші взаємодії не зменшують і не знижують почуття самітності; III тип – “самітність як нерозуміння”. Для жінок цього типу характерна відсутність значимих, задовільних стосунків, розуміння з чоловіком, що негативно впливає на самооцінку жінки, оскільки формується песимістична оцінка всього попереднього і наступного життя; IV тип – “самітність як нереалізованість жінки”. Їх відрізняє власна неспроможність, яку вони приписують оточуючим людям, залежність від них, що формує нав'язливу взаємодію; V тип – “самітність жінки як матері що не реалізувалася”. В них відсутня реалізація потреби в материнстві, що є важливішою в житті жінки. У цих жінок формується відчуття неповноцінності, не щасливості і безвихідності; VI тип – “самітність покинутої жінки”. В цьому випадку мають місце розриви стосунків з боку чоловіка, який жінки пояснюють як підтвердження своєї неспроможності, непотрібності і не щасливості. Виявлена достовірність розходження в особливостях особистості у самотніх і не самотніх жінок. Для самотніх характерна емоційна нестійкість, дисгармонія, дискомфорт, песимізм, хворобливе переживання конфліктів. Виявлено внутрішній конфлікт, який виражається в суперечливому сполученні високого рівня домагань із спрямованістю до недосяжного ідеалу (великий розрив між реальним та ідеальним Я), що за несприятливих соціальних умов приводить до розвитку психосоматичних розладів, алкоголізму та наркоманії. На відміну від замужніх жінок, у самотніх виявляється прагнення бути опікуваною і знайти опору в чоловіку, що суперечить актуальній життєвій ситуації. Міжособистісні стосунки ускладнені, оскільки самотні жінки критично відносяться до оточуючих і підкреслюють їх слабкість, а також використовують їх для досягнення своєї мети. Ускладнення виражаються в одночасному знецінюванні протилежної статті і залежності від неї, що призводить до збільшення самотності, в одночасному нав'язуванні себе оточуючим, залежністю від їх думки і відгородженості, відчуженості від них, що відбивається у незадоволеній потребі в захищеності. На підставі виділених типів жіночої самотності було розроблено корекційну програму, що включає три основних етапи: попередній, у процесі якого відбувалася ініціація відповідальності за актуальну ситуацію і взаємини, центральний, заснований на корекції образу Я, завершальний - відпрацьовування навичок міжособистісної взаємодії. У результаті застосовування корекції образу Я самотніх жінок виявилися істотні зміни: знизилася ворожість і підозрілість до навколишніх, з'явилося адекватне уявлення про себе, природність і зацікавленість у міжособистісному спілкуванні. Що дозволяє нам оцінити корекцію образу Я як головний напрямок у психологічній допомозі людині, що страждає від самітності.
|