В дисертації здійснено аналіз девіантної поведінки працівників ОВС як психолого-юридичної проблеми, її теоретичних засад та можливостей практичного використання одержаних результатів у практичній діяльності. Визначено основні тенденції формування особи девіанта та типові риси особистості, які про це свідчать на ранніх етапах: агресивність, ригідність, тривожність, підозрілість, зверхність. У своїй сукупності вони становлять так званий “симптомокомплекс девіантності”. Зазначене дозволило визначити необхідний та достатній комплекс методик для ранньої психодіагностики девіантних тенденцій особистості, розробити концептуальні засади психологічної корекції девіантності на стадії ранньої профілактики. На підставі проведеної роботи можна зробити такі висновки: 1) девіантна поведінка – система вчинків особистості, що виходять за загальноприйняте уявлення про нормативну поведінку у певній сфері суспільних відносин; вона є наслідком викривленого процесу соціалізації і перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення та, з часом, домінування одного з них. Психологічні підходи до розуміння механізмів девіантної поведінки базуються на визначені чинників суб’єктивного характеру, найбільш важливими серед яких є здатність особи до адаптації, цілісність її “Я-концепції”, усвідомлення можливостей самореалізації, ефективність засвоєння соціального досвіду. Девіантна поведінка є специфічним засобом ігнорування чи активного заперечення існуючих соціальних норм; при цьому девіантні дії виступають водночас як засіб досягнення значимої мети та зменшення психологічної напруженості, а також як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні; 2) існує певний зв’язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості, а точніше – комплексом властивостей. Але останні самі по собі, навіть взяті системно, не можуть виступати безпосереднім механізмом девіантної поведінки. Опосередковуючими ланками тут є трансформація ієрархії мотивів під впливом оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) та формування відповідної девіантної спрямованості; 3) кожна професія накладає певний відбиток на особистість, визначає напрям її розвитку, що дозволяє говорити про позитивну (становлення професійної майстерності) чи негативну (професійна деформація) ідентифікацію особистості з професією. Остання має компенсаторний характер і більш ймовірна для людей з недостатнім рівнем професійних здібностей. Девіантний розвиток особистості (девіантна поведінка) і професійна деформація – тісно пов’язані між собою, але не тотожні феномени; 4) найбільш типовими наслідками впливу професійної діяльності на особистість працівника ОВС є формування наступних рис: агресивність (щодо колег, найближчого оточення та об’єктів професійної діяльності); ригідність (догматизм, схильність до стандартних форм і методів діяльності); зверхність (завищена самооцінка, нехтування думкою інших); підозрілість (упереджене ставлення до оточуючих); тривожність (надмірний контроль, небажання діяти самостійно). Взаємодія цих рис призводить до утворення нової системної якості – дезадаптованості; 5) наша концепція психодіагностичної роботи ґрунтується на поетапному підході: на першому етапі доцільно використовувати психологічний інструментарій, що дає змогу здійснювати максимально широку діагностику; на наступному етапі слід приділити увагу більш глибокій діагностиці, яка дала б змогу підтвердити чи спростувати схильність до девіантної поведінки у визначених раніше осіб; і, нарешті, при наявності інформації про визначений вид девіантної поведінки у конкретного працівника потрібна експрес-діагностика з високим ступенем ймовірності одержаних результатів. Важливим методичним питанням тут є відбір методик, релевантних завданням дослідження, валідних за змістом, нетривалих у часі та простих за процедурою. Зазначеним вимогам на І етапі відповідають особистісні опитувальники (Стандартизована методика дослідження особистості – СМДО та Методика діагностики міжособистісних відносин – ДМВ); на ІІ етапі – проективні методики з невербальним стимульним матеріалом (тести Л. Сонді та Г. Роршаха). Їх застосування здійснювати комплексну психодіагностику девіантних рис особистості за допомогою достатньої кількості показників (відповідно 14, 15, 11, 14, 15); 6) доцільність та достатність такого комплексу методик підтверджена експериментально-психологічним дослідженням, для якого сформовані подібні за основними параметрами експериментальна (51 особа) та контрольна (74 особи) групи. Узагальнення одержаних результатів свідчить про наявність відмінностей між експериментальною та контрольною групами: у осіб із девіантними тенденціями в цілому підвищені показники за шкалами Hs, Se, Hy, Pa, Pt СМДО; переважають значення перших чотирьох типів міжособистісних відносин (I-IV октанти) за методикою ДМВ; за методикою Сонді спостерігається переважання повних реакцій за всіма факторами ваблень та значна кількість повторних виборів; відрізняються також результати, одержані за допомогою тесту Роршаха; 7) традиційні заходи служби психологічного забезпечення не можуть дати відчутних позитивних результатів у справі попередження та усунення девіантної поведінки працівників ОВС. Зазначене потребує впровадження якісно нової стратегії психологічної роботи у цьому напрямі: випереджуюче (раннє) виявлення ознак схильності до девіантної поведінки, індивідуалізація проведення психопрофілактичної роботи та надання своєчасної психокорекційної допомоги. Психокорекційні заходи у нашому випадку повинні бути: а) спеціальними (нормалізація окремих властивостей особистості); б) програмованими (на відміну від імпровізованих); в) симптоматичними (корекція симптомів) із наступним переходом до особистісно-орієнтованих. Для реалізації такого завдання створена програма психологічної корекції девіантної поведінки, орієнтована на: встановлення та обговорення неадаптивних форм професійної поведінки, їх джерел та умов; визначення перспектив особистісного розвитку та ін. Вона реалізувалася за допомогою використання когнітивних, емоційно-вольових та поведінкових засобів психологічного впливу. Запропонована програма апробована на групі осіб, що мають особистісні передумови (відповідне сполучення властивостей особистості) до девіантної поведінки. Це дало змогу перевірити її ефективність запропонованої моделі в цілому, а також виявити позитивні зміни “профілю особистості” внаслідок реалізації формуючого впливу, що підтверджується проведенням повторної діагностики; 9) колом питань, що розглядались нами у дисертаційному дослідженні, проблема психологічної діагностики та корекції девіантної поведінки працівників ОВС не вичерпується. Перспективними напрямами її подальшої розробки може стати: підготовка цільових науково-методичних матеріалів, спрямованих на підвищення ефективності ранньої діагностики девіантної поведінки; диференціювання засобів активного психокорекційного впливу залежно від різних варіантів поєднання девіантних властивостей особистості. |
