Список використаних джерел Додатки В дисертації отримані нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності розв’язують важливу наукову проблему, що полягає у з’ясуванні сутності природних монополій як явища ринкової економіки та необхідності здійснення інституціоналізації системи державного регулювання ними. На основі доказів теоретичних гіпотез щодо закономірностей монопольної поведінки, логічного розгортання економічних інститутів «товар», «ринок», «монополії», «природні монополії» і прикладного дослідження реальних процесів функціонування українських монопольних підприємств, а також на основі системного аналізу проблем, що стосуються функціонування природних монополій, в даній роботі одержані наступні науково-теоретичні результати. 1. Інституціоналізація системи державного регулювання - це процес виявлення, зміни і розвитку елементів впорядкованого цілеспрямованого впливу держави на функціонування економічних явищ. Згідно методу сходження від абстрактного до конкретного, дослідження інституціоналізації державного регулювання починається з ідентифікації об'єкту регулювання – виділення товарів і ринків природних монополій як специфічних соціально-економічних інститутів в економічній системі суспільства. Державне регулювання трактується тут не як адміністративне втручання держави у функціонування економічних явищ, а як продовження економічного механізму і закономірностей ринкової саморегуляції у сфері недосконалої конкуренції шляхом політичної діяльності спеціальних інститутів держави і суспільства. Поняття «регулювання» найчастіше асоціюється з фіскальним, ціновим, митним, інвестиційним та іншим втручанням у вигляді обмеження, заборони або субсидування чи додаткового фінансування певних видів діяльності. Проте можна представити систему державного регулювання у формі сукупності державних і цивільних інститутів, які покликані спочатку моделювати ринкову поведінку монополістів, а потім на основі обґрунтованих розрахунків встановлювати раціональні, доцільні правила, норми і обмеження поведінки суб'єктів-монополістів на користь суспільства, держави і самих підприємств-монополістів. До елементів інституційного впливу відносяться, по-перше, створення спеціальних державних органів і громадських організацій, по-друге, впровадження кількісно вимірюваних критеріїв ідентифікації об'єктів регулювання, по-третє, застосування науково обґрунтованих методів впливу і закріплення їх законодавчо. 2. Інституціоналізація системи державного регулювання припускає виокремлення ринків різних приватних товарів від ринків публічних товарів і ринків природних монополій. На ринках приватних товарів швидко і безперешкодно розвивається конкурентне середовище тому, що приватні товари мають властивості виключності в привласненні і конкурентності (змагальності) в споживанні. Ці дві властивості закріплюються різними комбінаціями прав власності, що утворюються в процесі розщеплення відносин власності на окремі правомочності. Доцільно уточнити переклад терміну «public goods» не як суспільні блага, а як публічні товари, які можуть вступати у відносини обміну без дотримання еквівалентної пропорції вигод і витрат. Публічні товари відрізняються в ринковій економіці від приватних тим, що не мають властивостей виключності у привласненні. 3. Товари природних монополій займають проміжне положення в класифікації приватних і публічних товарів тому, що властивістю «виключність у відчуженні» володіють, а властивість «змагальність в споживанні» не мають. Такі відмінності товарів природних монополій дають підставу ідентифікувати їх серед безлічі товарів як особливі товари на особливих ринках. Особливість ринків полягає не тільки в прояві вказаних товарних властивостей, але й в тому, що точка соціальної економічності (точка оптимального інвестиційного випуску товару, точка суспільної оптимальності, точка якнайменших суспільних витрат, точка якнайкращого використовування наявних суспільних ресурсів) для підприємств природних монополій знаходиться за межами сукупної величини суспільного попиту. Це означає можливість такого масштабу виробництва одним підприємством, який перевищує весь суспільний попит на даний товар в суспільстві при даному рівні технічного оснащення. Організація ринку такого товару найбільш вигідна суспільству як чисто (абсолютно, досконало) монопольний ринок. 4. В моделі ринкової поведінки підприємств-монополістів вперше точка перетину кривих середніх і маржинальних витрат (точка АС=МС) розглядається як особлива точка в сумарному випуску, перевищення якої суспільству і суб'єктам господарювання несе значні втрати через марнотратне, неекономічне, неефективне використання суспільних ресурсів. Перевищення цієї точки в конкурентному середовищі приводить до банкрутства або до припинення діяльності окремих суб'єктів господарювання. В умовах недосконалої конкуренції і, особливо в умовах монопольно організованого ринку, нарощування обсягів випуску товарів понад цієї точки означає функціонування суб'єктів господарювання за рахунок споживачів і суміжників. Паразитичне функціонування такого суб'єкта господарювання відбувається з двох причин: 1) перевищення граничних витрат над середніми витратами в процесі придбання ресурсів і 2) завищення цін над граничними доходами в порівнянні з вартістю продукції якраз на величину монопольної ренти. Монопольна рента в цьому аспекті виступає як отримання суб'єктом вигод не в обмін за вкладені ресурси або зусилля, а як трансакційна вигода від володіння монопольною владою. Якщо дотепер трансакційні витрати зв'язувалися тільки з розмитістю прав власності або їх неефективним захистом, то тепер можна додати ще одне джерело трансакційних витрат – монополізм. Монополії створюють високі трансакційні витрати тим, що, по-перше, нав'язують суспільству свою структуру прав власності (а не тільки свої ціни на товари), по-друге, односторонньо вилучають ренту, часто в збиток добробуту суспільства. Відсутність протизатратного механізму – головне протиріччя, яке, з одного боку, перешкоджає досягненню головної мети підвищення цін (для накопичення достатніх інвестиційних коштів у товаровиробника) і створює стимули для нарощування затрат більш високими темпами, ніж зростання доходів, а з другого боку, невідворотно погіршує добробут населення як кінцевого споживача і неконтрольовано пришвидшує інфляційні процеси за рахунок некерованості зростанням трансакційних витрат у всіх ланках суспільного відтворення. Відсутність протизатратного механізму - ключовий момент функціонування монополій. В досконало конкурентному середовищі він міг би виникати внаслідок збігу кривих ринкового та індивідуального попиту на товар даної фірми, поєднання ринкової рівноваги в інтересах виробника з рівновагою в інтересах споживача, а також внаслідок ототожнення функції корисності виробника з корисністю для суспільства. Всього цього в недосконало конкурентному середовищі немає, але може бути штучно (навмисно) сконструйовано, змодульовано спеціальним державним органом 5. Нове визначення ринку природних монополій логічно слідує з об'єктивної підстави для ідентифікації його серед ринків інших товарів. Ринок природної монополії – це така форма організації ринку, при якій у виробництві особливих товарів ефект від масштабу виробництва зберігається для дуже великих обсягів нарощування випуску, тобто друга точка беззбитковості перевищує весь попит суспільства на даний товар ХАС=МС > Хdemand social. Щоб таке перевищення було можливе, товар не повинен мати речової форми, а повинен виступати у формі послуги з продажу певних правомочностей. 6. Зі специфіки організації товарного ринку виходить, що всі товари природних монополій є послугами з продажу прав доступу до спеціалізованих капіталомістких комунікаційних мереж, що забезпечують переміщення в просторі речовин, предметів, сигналів, звуків. Еластичність попиту цих товарів дуже низька тому, що вони є засобами виробництва. Тільки ці товари несуть властивості виключності у привласненні, але не володіють властивостями змагальності в споживанні. Таке твердження було зроблено в результаті дослідження інституційних властивостей послуг як товарів. 7. Для вивчення монопольно організованих ринків введено розрізнення статичної і динамічної моделі поведінки монополії в ринковому середовищі. Статична модель функціонування монополій описана в класичних роботах економістів ХIХ-ХХ століть, вона не використовувала чинник часу, оскільки не розглядала витрати і доходи підприємства-монополіста як потоки. Варто підкреслити, що в класичній статичній моделі монопольної поведінки фіксуються обсяги товарного випуску, на які повністю переносяться всі витрати виробника, без урахування принципової диференціації (розмежування) якісно різнорідного руху постійних і змінних капіталів. Саме в розмежуванні відмінного руху постійних і змінних капіталів в економічних процесах фіксується вплив чинника часу. Математично вплив чинника часу і особливостей перенесення вартості неподільних чинників виробництва пов'язаний з поняттями маржинальних витрат і маржинальних доходів. Товари природних монополій на відміну від приватних товарів мають дуже низькі маржинальні витрати при дуже значних першопочаткових розмірах постійного капіталу. Постійні витрати в цих товарах пов'язані з існуванням неподільних ресурсів. Саме ця неподільність більшої частини залучених ресурсів виражається у відсутності ознаки виключності в привласненні і неконкурентності в споживанні публічних благ і виникненні зовнішніх ефектів. 8. На відміну від статичної моделі динамічна модель поведінки монополій показує зміну витрат і доходів як потоків, що змінюються в часі, і відображається діючою в даний час системою бухгалтерського обліку і фінансової звітності будь-яких суб'єктів господарювання. Показники витрат і доходів з окремих послідовних періодів часу, що фіксуються в бухгалтерській звітності, є прирістними значеннями на відповідний приріст випущеного товару. Розглядаючи співвідношення витрат (або доходів) і обсягів випуску по періодах, ми фактично маємо справу з маржинальними витратами (або доходами). Середніх економічних значень витрат з поточного моніторингу господарсько-економічної діяльності безпосередньо ми не одержуємо. Середні значення витрат можна розрахувати лише аналітичним шляхом. 9. Між маржинальними (МС, МR) і середніми (АС, АR) витратами і доходами існує тісна математична залежність, властива будь-яким середнім і граничним значенням в диференціальному численні. На підставі цієї залежності можна математично розрахувати значення середніх економічних значень для будь-яких обсягів випуску, знаючи функцію їх маржинальних величин. В економічному плані ця залежність обумовлена поєднанням двох різних систем вимірювання постійного і перемінного капіталів в кожному процесі виробництва. 10. Зрозуміло, що для конкуруючого в абсолютно конкурентному середовищі підприємства перетин кривих в точках АС=МС, АС=АR і МС=МR співпадають в одній крапці в результаті конкурентного тиску. В господарському функціонуванні монополіста ці точки не співпадають, оскільки функцію ринкового попиту АR монополіст може встановлювати на свій розсуд, нав'язуючи тим самим свою ринкову ціну. Розмежування крапок АС=МС, МС=АR і МС=МR дає об'єктивну підставу для використовування механізмів ринкової саморегуляції в діях державних органів, бо кожна з трьох точок відбиває інтерес однієї з трьох сторін в обмінному акті – товаровиробника (продавця), споживача, соціуму. Інтерес суспільства міг би стати підставою для економічної попиту і пропозиції на конкретних ринках, але критерій не був визначений і рівновага до цих пір встановлюється в інтересах рентоорієнтованих виробників при значних поступках з боку споживачів і втратах раціональної алокації суспільних ресурсів. 11. Методологічний підхід до доходів і витрат як до потоків дозволив побачити протизатратний механізм, який діє в ринковій саморегуляції конкурентного середовища і не діє, відсутній, зникає в монопольно організованому середовищі. Цілеспрямована дія на поведінку монополіста державного органу регулювання за законами ринкової регуляції означала б не загальнопоширене уявлення про втручання в діяльність монополіста, а свідоме встановлення протизатратного механізму штучним шляхом. Тим самим стає можливим використовування механізму ринкового ціноутворення для тих сфер ринку, де ринкова саморегуляція терпить «провали», припиняє свою спонтанну дію. 12. Цілеспрямоване використовування механізмів ринкової регуляції дозволить сформувати систему державного регулювання природних монополій як суспільний інститут. Інститут державного регулювання, за думкою автора, складатиметься з єдиного національного органу і об'єктивних підстав для законодавчого оформлення регулюючих дій. В об'єктивні підстави входять: 1) об’єктивний критерій ідентифікації ринків природних монополій, 2) способи розрахунку і регулювання цін на рівні АС=МС, 3) методи впливи на умови і обсяги випущеного товару, 4) принципи фіксації умов монопольного функціонування підприємства. В економічному господарюванні важливо не тільки організаційно і фінансово відділити суб'єктів природної монополії від суб'єктів суміжних ринків, але й заборонити усередині них вертикальну інтеграцію, щоб монопольний ефект не «перетікав» в сфери, що не мають ознак природних монополій. На цих принципах може бути побудована національна концепція обмежуючого, стримуючого захисту функціонування одного підприємства на кожному природно монопольному ринку як найефективнішого способу використання ресурсів суспільства. 13. Тепер очевидний спосіб вимірювання ефекту від масштабу виробництва у реальних суб'єктів господарювання. Спосіб полягає в тому, що для будь-якого обсягу випуску товару з наявності функціональної залежності в часі відомих значень маржинальних витрат можна розрахувати відповідні цьому випуску середні витрати і відповідно до різниці між ними визначити величину економії (або втрат) від масштабу виробництва. Знання кількісного значення ефекту від масштабу виробництва дає можливість будь-якому виробнику ухвалювати рішення про нарощування об'ємів випуску. Антимонопольний комітет на основі цих розрахунків ефекту від масштабу може ввести додатковий об'єктивний критерій монополістичного положення суб'єктів на ринку щодо ухвалення рішення про антимонопольні заходи і антимонопольну політику. 14. Розглянуті теоретичні положення дають підстави внести зміни до законодавчих актів України про природні монополії, в Методику визначення монопольного (домінуючого) положення суб'єктів господарювання на ринку, в практику структурної і антимонопольної політики. На базі введених в науковий обіг теоретичних положень доцільно сформувати єдиний державний орган «Національну комісію з регулювання природних монополій», що мала б міжвідомчі (міжгалузеві) повноваження і статус незалежного органу виконавчої влади з безпосереднім підпорядкуванням найвищому органу законодавчої влади. Концепція, принципи і методи діяльності такої організації визначаються вищевикладеними положеннями. |