У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове розв’язання важливої наукової проблеми, яке полягає у підвищенні якості ортопедичного лікування стоматологічних хворих зі зниженням висоти прикусу на основі розробки об’єктивних способів діагностики ступеня морфологічних та функціональних порушень зубощелепної системи, індивідуального добору способів лікування та профілактики. 1. За результатами клініко-лабораторних досліджень визначено три групи етіо-патогенетичних чинників зниження висоти прикусу. Першу групу етіо-патогенетичних чинників зниження висоти прикусу склали патологічні зміни в області зубоальвеолярного комплексу, другу групу – патологічні зміни в області СНЩС та третю – порушення механізмів регуляції, що обумовили функціональні порушення нейром’язової діяльності та наявність клінічних ознак парафункцій жувальних м’язів, зокрема бруксизму. 2. Аналіз результатів клініко-лабораторного обстеження репрезентативного контингенту осіб дозволив виділити три клінічні форми синдрому зниження висоти прикусу: компенсовану, субкомпенсовану та декомпенсовану. 3. Компенсовані форми зниження висоти прикусу обумовлюються: утворенням малих дефектів зубних рядів, ускладнених локалізованими компенсованими формами ПСТТЗ I ступеня зубів, утримуючих висоту прикусу (58,0 %); малих дефектів зубних рядів, ускладнених локалізованими формами ПСТТЗ I ступеня та деформаціями зубних рядів (30,0%); генералізованими компенсованими формами ПСТТЗ I ступеня (12,0%) і супроводжуються статистично недостовірним зменшенням висоти клінічних коронок, міжальвеолярної відстані та величини КІВНТО (55,25±2,1% порівняно з 57,3±2,2% в нормі); вірогідними змінами БЕА жувальних м’язів у вигляді збільшення тривалості періодів БЕА за рахунок скорочення тривалості періодів БЕС та збільшення значення коефіцієнту "К", порівняно з нормою. Схема 1. Класифікація синдрому зниження висоти прикусу Субкомпенсовані форми зниження висоти прикусу обумовлюються: утворенням дефектів зубного ряду середньої величини ускладнених локалізованих форм ПСТТЗ II ступеня зубів, утримуючих висоту прикусу (49,7%); дефектів зубних рядів середньої величини, ускладнених зубощелепними деформаціями та локалізованими формами ПСТТЗ II ступеня (36,6 %); генералізованими субкомпенсованими формами ПСТТЗ II ступеня (13,7%) і супроводжуються достовірним зменшенням (р<0,05) середніх значень висоти коронок зубів верхньої і нижньої щелеп, міжальвеолярної відстані та величини КІВНТО (52,27±2,0 % порівняно з 57,3±2,2 % в нормі); вірогідними змінами БЕА жувальних м’язів у вигляді збільшення тривалості періодів БЕА за рахунок скорочення тривалості періодів БЕС та збільшення значення коефіцієнту "К", порівняно з нормою. Декомпенсовані форми зниження висоти прикусу обумовлюються: утворенням середніх та великих дефектів зубного ряду, ускладнених локалізованими формами ПСТТЗ II – III ступеня зубів, утримуючих висоту прикусу (28,1%); середніх та великих дефектів зубних рядів, ускладнених зубощелепними деформаціями та локалізованими формами ПСТТЗ II ступеня (43,9%); генералізованими декомпенсованими формами ПСТТЗ II – III ступеня (16,5%); дефектів зубних рядів, ускладнених генералізованими формами захворювань тканин парадонту та зубощелепними деформаціями (11,5%) і супроводжуються достовірним зменшенням (р<0,05) середніх значень висоти клінічних коронок, міжальвеолярної відстані та величини КІВНТО (42,1±2,5 % порівняно з 57,3±2,2% в нормі); значними вірогідними змінами БЕА жувальних м’язів у вигляді збільшення тривалості періодів БЕА за рахунок скорочення тривалості періодів БЕС та значного збільшення значення коефіцієнту "К", (3,06-3,03 порівняно з 1,21-1,27 в нормі), змінами топографо-анатомічних взаємовідношень СНЩС.
6. Результати рентгено-спектрального дослідження твердих тканин зубів засвідчили про статистично достовірні зміни мінерального складу емалі при ПСТТЗ, порівняно з нормою у вигляді зменшення вмісту алюмінію, фтору, фосфору, цинку (р<0,05) та збільшення концентрації заліза, кремнію, марганцю та міді (р<0,05); статистично достовірні зміни мінерального складу дентину при ПСТТЗ, порівняно з нормою у вигляді зменшення вмісту кальцію, фтору та збільшення концентрації заліза, кремнію та марганцю (р<0,05). Наявність прямої залежності між ступенем загальної мінералізації емалі та дентину та ПСТТЗ ставить порушення мінералізації твердих тканин зубів в ряд основних етіологічних чинників та сприяє з’ясуванню патогенетичних механізмів розвитку СЗВП. 7. Діагностичними критеріями зниження висоти прикусу являються:
а) вкорочення нижньої третини обличчя; поглиблення носо-губних та підборідних складок; хронічний ангулярний хейліт; значення КІВНТО 55,1%, зменшення міжальвеолярної відстані в в області центральних різців (< 15,9 мм), ікол
(< 19,11 мм), перших премолярів (< 15,19 мм) та перших молярів (< 14,01 мм); зміни топографо-анатомічних взаємовідношень елементів СНЩС, зміни БЕА жувальних м’язів, захворювання пародонту зубів, утримуючих висоту прикусу. Запропонована класифікація СЗВП сприяє об’єктивізації діагностики та вибору оптимального способу лікування стоматологічних хворих з різними клінічними формами зниження висоти прикусу. 8. Основними методичними принципами нормалізації висоти прикусу визначено: а) комплексний підхід, що передбачає в кожному клінічному випадку вивчення характеру компенсаційних морфо-функціональних змін зубощелепної системи в умовах патологічних зрушень; б) планування лікувальних заходів на основі визначення здатності ЗЩС до резиситентності до дії травматичних чинників та з’ясування можливостей адаптації до ортопедичних апаратів; в) проведення лікувальних заходів з урахуванням характеру вікових, морфологічних та функціональних змін зубощелепної системи на основі принципів доцільності, мінімізації застосування травматичних методик та відновлення естетичних, структурних та функціональних норм; д) для запобігання ускладнень відновлення висоти прикусу проведення в інтервалі морфологічного еквіваленту функціональної лабільності зубощелепної системи. 9. Лікування осіб з компенсованими формами зниженням висоти прикусу доцільно проводити із застосуванням комплексу заходів по стабілізації висоти прикусу та профілактики подальшого стирання твердих тканин зубів шляхом заміщення дефектів зубних рядів та дефектів коронок зубів раціональними конструкціями зубних протезів, та ремінералізуючої терапії. 10. Ортопедичне лікування осіб з субкомпенсованими формами зниження висоти прикусу доцільно проводити шляхом а) одномоментної або етапної нормалізації висоти прикусу із застосуванням прямої реставрації твердих тканин зубів фотополімерними композиційними матеріалами, заміщення дефектів зубних рядів та дефектів коронок зубів раціональними конструкціями зубних протезів, оптимізації адаптації до відновленої висоти прикусу за допомогою комплексу лікувальної гімнастики та самомасажу. 11. Ортопедичне лікування осіб з декомпенсованими формами зниженням висоти прикусу доцільно проводити шляхом відновлення висоти прикусу у два етапи: а) на першому етапі за допомогою назубних та назубоясневих кап нормалізація висоти прикусу та положення нижньої щелепи в сагітальному, трансверзальному напрямках та перебудова рефлекторної діяльності ЗЩС, лікування дисфункції СНЩС, комплексне лікування захворювань тканин пародонту; б) на другому етапі – фіксація визначеної висоти прикусу та положення нижньої щелепи на раціональних конструкціях зубних протезів. 12. Прогностичними ознаками зниження висоти прикусу визначено:
а) дефекти зубних рядів, своєчасно не заміщені зубними протезами; б) генералізовані форми ПСТТЗ; в) генералізовані форми захворювань тканин пародонту, ускладнені частковою втратою зубів; г) нераціональне протезування. 13. При визначенні прогностичних ознак зниження висоти прикусу доцільно застосування комплексу лікувально-профілактичних заходів по стабілізації висоти прикусу та профілактиці подальшого стирання твердих тканин зубів шляхом заміщення дефектів зубних рядів та дефектів коронок зубів раціональними конструкціями зубних протезів, застосування ремінералізуючої терапії, лікування захворювань тканин пародонту, нормалізації функціональних порушень за допомогою комплексу лікувальної гімнастики та самомасажу, диспансерний нагляд. Своєчасна діагностика, застосування адекватних лікувально-профілактичних заходів дозволяє підвищити ефективність та якість лікування стоматологічних хворих зі зниженням висоти прикусу, досягти передбачуваних та сталих клінічних результатів. |
