У результаті аналізу сучасної соціально-політичної ситуації в державі, натурних обстежень та анкетування встановлено, що в Україні зросла необхідність створення нових та модернізації вже існуючих закладів для утримання та підтримки безпритульних дітей та підлітків. Існуюча матеріально-технічна база більшості дитячих притулків та денних стаціонарів не задовольняє потребам повноцінного функціонування закладу. Це обумовлено як недостатнім фінансуванням, так і відсутністю архітектурно-типологічних основ проектування будівель даного типу. Під час проведення історичного аналізу розвитку установ для безпритульних дітей та роботи сучасних центрів було встановлено, що мережа цих закладів завжди мала динамічний характер. В умовах нестабільної мережі СРЦ для неповнолітніх архітектурно-просторова організація цих закладів також повинна мати дінамічний у часі, “гнучкий” характер. Сьогодні це соціально-реабілітаційний центр для неповнолітніх, а завтра – заклад іншої соціальної орієнтації. Щоб забезпечити повноцінний цикл життєдіяльності вихованців (проживання, навчання, реабілітація, лікування), сучасний реабілітаційний центр повинен працювати як навчально-виховний заклад з комплексним характером функцій. Його планувальна та просторова організація повинна формуватися за принципами взаємопорозуміння між вихователями та вихованцями, створюючи специфічний “реабілітаційний” простір. Узагальнення широкого розмаїття різновидів закладів альтернативного виховання самотньої дитини дозволило виділити три основні типи: консультативний пункт, кризовий центр та соціальний патронат. Визначені основні психолого-педагогічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо методів роботи з девіантною категорією неповнолітніх, і як слідство, вимоги до організації простору: чітке функціональне зонування закладу, використання засобів трансформації простору (пересувні перегородки, ширми, мобільні меблі та обладнання і т.і.) та повноцінне використання всього об’єму приміщення. Крім цього, гнучке середовище дає можливість більш ефективно використовувати матеріально-технічну базу закладів, при необхідності об’єднувати приміщення, або роз’єднувати.
5.Визначені сучасні вимоги до функціонально-планувальної структури СРЦ для неповнолітніх. Вона складається з декількох блоків, які можна об’єднати в чотири основні групи: житлову, медичну, реабілітаційну та адміністративно-господарську. В основу життєдіяльності вихованців покладено принцип “сімейного” проживання у закладі, коли замість окремих за віком та статтю груп формуються різновікові змішані “сім’ї” під керівництвом “батьків”-вихователів. Крім цього, розроблені рекомендації щодо облаштування прилеглої ділянки СРЦ. Увага приділяється зручним зв’язкам як між групами приміщень, так і з елементами генплану. 6. Викреслена на початку дослідження гіпотеза про три напрямки формування архітектурно-планувальних рішень закладів соціального захисту безпритульних дітей була підтверджена, обгрунтована та розширена. Динамічний у часі розвиток системи соціально-реабілітаційних центрів для неповнолітніх формується завдяки динамічному розвитку загальної мережі цих установ, кооперації різних типів закладів та завдяки використанню принципів трансформації простору. Поліфункціональна діяльність закладу виникає з необхідності забезпечення повного циклу життєдіяльності дитини: проживання, лікування, навчання, реабілітації. І як слідство, чіткого функціонального зонування установи та комбінаторності різних за об’ємно-планувальною структурою приміщень: дрібночарункових, крупно-середніх та зальних. Архітектурно-планувальне рішення закладу підпорядковується загальному сенсу роботи реабілітаційних центрів – створенню простору порозуміння між вихователем та вихованцем. На це спрямовані підпринципи відкритості до оточення, самотності та групи, саморобності простору вихованцями центру та камерності (сімейственості) середовища. 7. Визначено основні напрямки динамічної архітектури, за якими розвиваються три основні типи СРЦ для неповнолітніх. Режим роботи дитячих закладів коливається від мобільного “на колесах” консультативного пункту до стаціонарного центру. 8. Для практичного впровадження наукових засад дослідження розроблена номенклатура типів соціальних патронатів для безпритульних дітей (як найбільш повнофункціонального типу закладу). В номенклатуру включені соціальні патронати місткістю на 2, 3, 5 та 8 “сімей” вихованців. 9. Визначені основні засоби створення предметно-просторового оточення вихованця реабілітаційного центру. Встановлено, що активними засобами організації розвиваючого “дитячого” та лікувального середовища виступають загальна просторова ідея закладу, колір огроджуючих поверхонь, їх фактурне рішення, світло, меблі та обладнанн. |