Проведені дослідження дали можливість визначити принципи архітектурно-планувальної організації ансамблевої забудови та розробити пропозиції щодо формування на їх підставах стратегії поточної та перспективної містобудівної діяльності. 1. В результаті аналізу історичного розвитку міст встановлено, що архітектурні ансамблі є найбільш досконалими архітектурними творіннями і фактором ідентифікації міст, держав, історичних епох, рівня розвитку суспільства. 2. Визначено, що еволюція міської забудови невідворотній, спадкоємний та безупинний процес, пов`язаний з загальним розвитком суспільства: змінами соціального устрою і виробничих відносин. 3. Визначені передумови та сутність дисконтинууму розвитку архітектури 20 століття. Планувальні системи втратили структурну єдність, міські території зі значними розбіжностями властивостей утворили локалізовані ділянки, що зруйнувало традиційну цілісність міської забудови. 4. Встановлено, що еволюція забудови пов`язана з впровадженням нових, або вдосконалених, принципів структурної, архітектурно-планувальної організації, адаптованих до сучасних потреб суспільства. Процес розвитку відбувається шляхом від меншого до більшого, від локальної спільності до загальної єдності, від окремого об`єкту до архітектурного ансамблю, ансамблевої забудови, універсального середовища. 5. Встановлено, що базисом ансамблевої забудови являється планувальна структура міста. Архітектурні ансамблі (АА) являються вузлами містобудівної структури та каталізаторами урбаністичного розвитку. Рядова забудова – головний елемент міського середовища: визначає його кількісні та якісні характеристики. Ансамблева забудова (АЗ) – рядова забудова, сформована у планувальній єдності, модульності, загальної композиційної та функціональної узгодженості та ієрархічної підпорядкованості загальній просторовій композиції містобудівного ансамблю, - головний чинник утворення гармонійного життєвого середовища міста. 6. Визначено двонадцять базових типів планувальної організації АА, з яких дев`ять являються спільними для АА та АЗ. За принципами інтеграції до загальної планувальної схеми визначено СІА та СЛА. Встановлено, що СЛА обмеженого використання являють компресійними факторами містобудівного розвитку. Сформульовані поняття „архітектурний ансамбль”, „комплекс” „просторова композиція”, розглянуті та систематизовані типи просторових композицій архітектурних ансамблів, та ансамблевої забудови вертикально - осьова, центрична, лінійна та комбінована. За фізичними параметрів (розміри ділянок) визначено 5 типів архітектурних ансамблів: малі, значні, великі, мега-ансамблі, грандіозні. Визначено, мега – ансамблі являються поступовим перетворенням АЗ у цілісний містобудівний АА. Встановлено, що типи планувальної організації АА та АЗ, засновані на ієрархічно-сітчастій структурі, являються потенційно здатними для використання в умовах сучасної архітектурної діяльності. 7. Виявлено послідовність засвоєння та особливості сприйняття міського простору, визначено п`ять ієрархічно залежних рівнів просторового сприйняття: від загального образу міста – єкзо – рівень, до сприйняття внутрішніх просторів: макро, мега, мезо та мікро ( закритий простір приміщень). Визначені чинники формування ієрархічних рівнів сприйняття, умови розкриття візуальних ракурсів, значення кожного для створення емоційного впливу оцінки середовища. 8. Визначені основи комплексного формування середовища, що поєднують „чотири принципи роз`єднання” і „чотири принципи об`єднання”, а також принципи архітектурно-планувальної організації ансамблевої забудови, в основі яких лежить комбінаторна структуризація: планування території виконується шляхом сполучення структурно узгоджених типів планувальної організації території, має чітко визначені межі, шляхи; ієрархічність, ділянки ущільнення (центри) та розрідження забудови (периферія); утворення архітектурного символу, яким може бути АА, монумент, споруда - домінанта; композиційна виразність, узгодженість та модульність складових елементів; формування рівнів сприйняття, орієнтирів. 9. Визначено, що головними умовами гармонізації середовища являються його комплексне формування та ансамблева забудова. Елементи міського дизайну, благоустрою, озеленення загальний технічний стан забудови доповнюють основні комплексні заходи. 10. Розроблені методи та принципи апробовані на прикладі міста Чернівці. Здійснена класифікація забудови міста, визначені ареал і площа території цінної забудови, ансамблі вулиць і площ, окремі архітектурні об`єкти, фонова та рядова забудова. Проведена оцінка їх якостей, складений реєстр пам`яток місцевого значення. Проведене зонування території міста за принципом якісної оцінки виразності забудови та ступенем сформованості середовища. 11. За визначеними принципами комплексного формування середовища та архітектурно-планувальної організації ансамблевої забудови, розроблені основи комплексної реконструкції архітектурних ансамблів в умовах сформованих планувальних структур та комплексної реконструкції забудови 50-80 років. 12. Основні положення і результати дисертаційної роботи впроваджені автором при розробці проектів реконструкції історичної частини міста Чернівці: площі Філармонії, скверів імені Ю. Федьковича, 1000-річчя писемності, жертвам голодомору, реконструкції з добудовою архітектурного комплексу міської дитячої лікарні, житлових будинків: Некрасова, 5, Шевченка, 25 а та ін.; а також концепції „Програми реконструкції історичного центру міста Чернівці до 2008 року”. При розробці проектів реконструкції та ущільнення забудови 50-80 років в Чернівцях: споруди адміністративно - торгового центру, вул. Стасюка, 24, реконструкції недобудованих приміщень заводу медобладнання під торговий центр, площею 10 тис. м2; проекту комплексу Введенського монастиря, Буковинська, 10; Андріївської церкви, вул. Руська, 227; комплексу Богословської семінарії, вул. Марка Черемшини; реконструкції групи 9-ти поверхових житлових будинків по вул. Червоноармійській, 65-71 та ін., використані принципи комплексного формування середовища. |
