1. Ідея подвійної детермінації людини, що «сублімується» у формі дихотомій «тілесне – духовне», «тварне – божественне», «низьке – високе», «скінченне – нескінченне», складає основу аргументації, що дозволяє розглядати людину з позицій незавершеності її як духовно-розумної істоти, символізує закладену в людині потентність до самовдосконалення та вказує напрямок її розвитку. В сучасних умовах використання цієї ідеї в якості наукової робочої гіпотези, яка утверджує можливість розвитку в людині вищої духовної природи в її реальному життєвому бутті, уявляється доречним і конструктивним, що дозволяє ідеї духовно-морального вдосконалення надати життєвої значущості, створити передумови для її соціальної привабливості та індивідуальної затребуваності. 2. Актуалізація й аналіз змісту ідеї двоїстості людської природи дозволяє розглядати її як філософсько-методологічну основу принципу природовідповідності у вихованні, тобто у вихованні відповідно до дуальності людської природи, що дає змогу усвідомити необхідність самодисципліни та самообмеження проявів нижчої природи і пошуку шляхів до розвитку вищої природи. Принцип природовідповідності складає методологічну основу виховання особистості, яка дозволяє в реалізації найбільш важливих принципів виховання уникнути перекосів і перебільшень у визначенні самоцінності особистості та її свободи, гармонійно з’єднувати повагу і довіру до особистості з вимогливістю, розглядати свободу в єдності з відповідальністю, права в єдності з обов’язками. З іншого боку, спрямованість виховання на розвиток вищих людських якостей при суб’єкт-суб’єктному характері взаємовідношень вчителів і учнів потребує від самих педагогів розуміння двоїстості власної природи і пошуку шляхів розвитку і проявлення вищих духовних якостей, не допускаючи фальші, лицемірства, моралізування і відірваної від життя декларативності. 3. Соціально-філософський аналіз реалізації ідеї духовно-морального самовдосконалення показав, що приниження або спотворення цієї ідеї призводить не тільки до деградації окремої особистості, але й до знесилення і руйнування держав, де в основі державно-правової практики закладені несправедливість, насильство, хитрощі, обман. Внутрішній стан держави знесилюється егоїзмом, користолюбством, розпустою, посиленням партикуляризму і відокремленості, внутрішніми суспільно-політичними суперечками та міжпартійними звинуваченнями, що призводить до економічної, соціально-політичної та правової деградації суспільства. 4. Насильство над особистістю, ігнорування її інтересів в ім’я інтересів держави, суспільства, колектива створюють передумови для накопичування і прояву в суспільній свідомості деструктивних сил, які з неминучістю руйнують суспільні відносини, пригнічують особистість, декларують норми поведінки і моральні критерії, позбавляють людину можливості просування шляхом власного пізнання добра та зла і права свідомого вибору. З іншого боку, абсолютизація інтересів особистості без розрізнювання двоїстості людської природи призводить до гіпертрофованого розвитку нижчої природи, егоїстичного, грубоутилітарного ставлення до життя, що сприяє поступовому накопичуванню екологічних, економічних, соціальних проблем, які характеризують сучасну цивілізацію. Принцип природовідповідності, що розглядає особистість як здатну до проявів і нижчої, і вищої природи, є фундаментом для розрізнювання двох типів ставлення до життя – розсудково-споживацького, яке, зрештою, руйнує соціально-екологічне середовище, і розумно-відповідального, яке виступає в якості необхідного фактора збереження й оновлення умов людського існування. Принцип природовідповідності виступає як методологічна засада гармонізації індивідуального та соціального. 5. Сучасний період розвитку суспільства характеризується, з одного боку, унікальними інформаційно-комунікативними можливостями, а з іншого – загостренням чисельних соціальних проблем, духовною деградацією та дегуманізацією суспільства. Засоби масової інформації виступають часто як фактор, що призводить до розвитку нижчої природи людини, формуючи розсудково-споживацьке ставлення до життя. За таких умов посилюється роль виховання та самовиховання як процесу розвитку вищої природи особистості, що дає змогу чинити опір маніпулюванню свідомістю та відрізняти такі впливи на свідомість, що призводять до руйнування духовного потенціалу особистості. Запропонований підхід дозволяє при розробці у сучасних умовах концепцій громадянського та національного виховання уникнути декларативності та абстрактності при формуванні почуття патріотизму, любові до Батьківщини, національної самосвідомості та національної гордості. Без урахування двоїстості людської природи і прагнення до розвитку вищої природи національна свідомість може перетворитися на вузький націоналізм, патріотизм – на шовінізм. 6. Утвердження пріоритетності духовно-морального виховання у цілісному розвитку особистості створює передумови для розробки концепції виховання, при якому найважливішим стає не зовнішнє, а внутрішнє, не визнання в світі та самоствердження, а розвиток самовладання, волі, розуму, удосконалення і утончення вищих якостей характеру, які стають опорою у житті, як би воно не складалося. Саме рівень духовно-морального розвитку визначає здатність особистості діяти розумно й відповідально, стримувати прояви нижчої природи, які призводять до руйнування людських стосунків, здоров’я і навіть життя. |
