Працюючи над проблемою принципу абсурдного в художньому просторі драматичних творів М. Куліша, ми дійшли таких висновків. По-перше, на сучасному етапі важливо перевести дослідження абсурдного в літературі зі сфери історії у сферу теорії, а це означає замінити біографічний та бібліографічний акценти наголосом на естетиці та поетиці. На нашу думку, твори, які формують «літературу абсурду», об’єднує насамперед спільний естетичний ефект, переживання, яке вони можуть викликати в реципієнта. Йдеться про ефект семантичного розриву в тексті, що розпадається на окремі нитки. По-друге, абсурдне ми трактуємо як самостійне естетичне переживання, яке протиставляється базовим естетичним категоріям трагічного та комічного. Для трагічного та комічного визначальною є їхня «креативна функція» — вони, кожна у свій спосіб, утверджують певну систему значень. Натомість абсурдне зупиняється на рівні деструкції, хоча деструкцію не можна назвати її метою, адже абсурдне — це відчуття відсутності, коли руйнується система значень і її розрізнені елементи відтак передають лише брак того, що має бути. Складнішим є зв’язок між абсурдним і трагікомічним. У найширшому розумінні трагікомічне охоплює абсурдне. Однак, на нашу думку, трагікомічне прямує до гармонізації, до примирення. Абсурдне ж — це передовсім тривога, гостре відчуття розриву, яке може розвинутись у повну семантичну руйнацію. По-третє, семіотичний підхід дає можливість відмежувати переживання абсурдного в мистецтві від філософії, адже для того, щоб відчути розрив у тканині художнього твору, не обов’язково задумуватися над абсурдністю людського буття. Власне, мистецьке переживання може стати стимулом для таких роздумів, але може ним і не стати. По-четверте, за терміном драма (театр) абсурду ми залишаємо його історико-літературне значення, натомість п’єси, в яких можна зафіксувати вияви абсурдного, називаємо «п’єсами з елементами абсурдного», а принцип організації художнього простору, котрий полягає в залученні елементів абсурдного, — «принципом абсурдного». По-п’яте, п’єси М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Вічний бунт», «Маклена Ґраса» доречно ідентифікувати як п’єси з елементами абсурдного. По-шосте, принцип (або стратегія) абсурдного у драматургії М. Куліша має специфічні риси. Це «абсурдизація повсякдення», що реалізується через використання окремих елементів абсурдного. Тут ми не знаходимо «тотального» абсурду на зразок «Голомозої співачки» Е. Йонеско або «Єлизавети Бам» сучасника М. Куліша росіянина Д. Хармса. Ці п’єси «життєподібні» (Є. Васильєв). Художній простір Кулішевих драм був міцно закорінений у своєму часі: реципієнт упізнавав у ньому реальні історичні події, актуальні ідеологеми, людські типажі. Одначе драматург уводить окремі елементи абсурдного, які не дають змоги знайти струнку ідеологічну інтерпретацію творів. Автор досягає ефекту мікророзривів у семантичному каркасі тексту, що загрожує цілій структурі втратою рівноваги — вона коливається від одного інтерпретаційного полюса до іншого або ж розпадається. Типологічно принцип абсурдного в М. Куліша можна зіставити з принципом, що його використовує польський драматург С. Мрожек. По-сьоме, використання принципу абсурдного в п’єсах М. Куліша утруднює їхнє жанрове визначення. П’єсу «Патетична соната» доречно інтерпретувати як (не)трагедію, «Мину Мазайло» — як (не)комедію, «Народного Малахія» з однаковим успіхом можна представити як трагедію, комедію чи драму. По-восьме, найхарактернішими елементами поетики абсурдного для драматичних творів М. Куліша є ідеологічна розбалансованість тексту; кільцева фабула; редуковані, але наділені яскравими індивідуальними рисами персонажі (персонажі-ідеології); мовоцентризм; метатекстуальність; парадоксальний і розхитаний простір; розірване комунікування. Основні положення роботи викладено у таких публікаціях: 1. Мартинюк В. Аналіз терміна трагікомічне на тлі концептуалізації естетичної системи / Віктор Мартинюк // Літературні обрії : праці молодих учених. — Вип. 10. — К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2004. — С. 234—239. 2. Мартинюк В. «Патетична соната»: пристрасть і патос. Гра з дискурсом трагічного / Віктор Мартинюк // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство : збірник наукових праць. — Вип. XV. — Рівне : Перспектива, 2005. — С. 104—114. 3. Мартинюк В. Комунікування як структурний елемент образної системи у драмі Миколи Куліша «Мина Мазайло» / Віктор Мартинюк // Вісник Львівського університету. — Львів, 2007. — Вип. 39. — Ч. 1. — С. 311—321. — (Серія філологічна. Теорія літератури та порівняльне літературознавство). 4. Мартинюк В. Баланс форми і змісту малахіанства: до проблеми метатекстуальності «Народного Малахія» / Віктор Мартинюк // Парадигма : збірник наукових праць. — Вип. 3. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2008. — С. 344—351. |
