Проведене комплексне дослідження примусового лікування від наркоманії дозволило зробити певні теоретичні і практичні висновки та висловити ряд рекомендацій до вдосконалення і практичного застосування чинного законодавства. Найбільш значущими з них є такі: 1. В Україні кількість осіб, які допускають немедичне вживання наркотичних засобів, а також кількість злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків та пов’язаних із наркоманією постійно зростає, що примушує державу застосовувати всі можливі, у тому числі і правові, засоби протидії. Одним із таких засобів є примусове лікування від наркоманії, під яким пропонується розуміти систему правових, медичних та організаційних заходів, здійснюваних державними органами та громадськими об’єднаннями і покликаних допомогти хворому усвідомити необхідність лікування та вилікування, а також спрямованих на подальшу ресоціалізацію особи. 2. Етимологія поняття примусового лікування та його семантичний аналіз свідчать про те, що аспект насильства над особою не є домінуючим, а тим більше єдиним. Тому головним у соціальній сутності примусового лікування слід вважати забезпечення необхідного рівня здоров’я населення як умови соціальної активності членів суспільства. Крім цього, застосування примусового лікування підвищує ефективність боротьби зі злочинністю, стає перешкодою на шляху розповсюдження наркоманії, передусім серед молоді, зміцнює сім’ю як первинну основу суспільства, сприяє підвищенню трудової активності населення, а отже – зміцненню держави та підвищенню рівня добробуту її громадян. Подібний інститут примусового лікування залежності від наркоманії як один із дійових заходів протидії наркоманії та пов’язаній із нею злочинності застосовується у більш ніж 50 країнах світу. 3. Кримінально-правова сутність інституту примусового лікування від наркоманії полягає в тому, що це спеціальна форма примусових заходів медичного характеру, яка регламентує певні правообмеження і повинна застосовуватися до наркоманів, що скоїли злочин на ґрунті наркоманії, але такі заходи не є кримінальним покаранням. 4. Кримінологічне дослідження осіб, які скоїли злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, та самі є наркоманами, свідчить про: по-перше, стабільно високі темпи приросту кількості осіб, що перебувають на обліку за немедичне вживання наркотиків; по-друге, постійне “омолодження” наркоманів та осіб, які вчиняють наркозлочини; по-третє, те, що випереджальними темпами збільшується кількість наркоманів-жінок та, особливо, наркоманів-мешканців сільської місцевості. Крім цього, більшість осіб, які зловживають наркотичними засобами, становлять особи, які не працюють та не навчаються (78%), а також не одружені (71%). 5. Проведене дослідження дозволило створити типовий портрет наркомана, який вчинив злочин та був засуджений до позбавлення волі. Це чоловік до 35 років, із середньою освітою, засуджений за незаконні дії з наркотиками без мети збуту. Він не працює і не навчається. Неодружений. Вперше вжив конопель із цікавості у 17-20 років, але залежним від наркотиків себе не вважає. Наркотичні засоби йому запропонували друзі або знайомі. Саме пристрасть до наркотиків привела його за ґрати, але він вважає, що спроможний самостійно подолати наркотичну залежність. 6. У роботі досліджено три напрямки подолання наркоманії та пов’язаної з нею злочинності: правовий, медичний та психосоціальний. Стверджується, що успішна боротьба з наркотизмом можлива лише в органічному поєднанні всіх трьох зазначених напрямків. Саме тоді можна говорити про комплексний системний підхід до вирішення такого складного соціального явища, як наркоманія та пов’язана з нею злочинність. 7. У дослідженні підтримується застосування в законодавчих актах категорій “наркоманія”, “незаконний обіг наркотичних засобів”, але не заперечується можливість використовувати в науковій літературі поняття наркотизму у таких семантичних вимірах: - наркотизм (у широкому значенні) – це багатопланове соціальне явище, що заподіює значну шкоду народному здоров’ю і включає в себе: наркотизацію населення (у т.ч. і легальну з боку держави); наркоманію, токсикоманію й алкоголізм; злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; злочини, пов’язані з наркоманією, тобто під впливом наркотиків або щоб здобути засоби для їх придбання; - у правозастосовній діяльності пропонується вживати поняття наркотизму у вузькому значенні як сукупність злочинів, пов’язаних з незаконним обігом і (або) вживанням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. 8. Кримінально-правова політика у сфері боротьби з наркоманією та пов’язаною з нею злочинністю – це частина соціальної політики, яка полягає в діяльності державних та громадських організацій щодо запобігання наркоманії як соціально небезпечній хворобі, щодо профілактики та розкриття злочинів, пов’язаних із наркоманією, а також щодо лікування та соціальної реабілітації хворих на наркоманію, які стали на шлях вчинення злочинів. Під соціальною реабілітацією хронічних наркоманів слід розуміти комплекс суспільних, правових, організаційно-галузевих заходів, направлених на запобігання злочинам, перш за все у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, вироблення нових методик щодо застосування заходів медичного характеру, повне соціальне та правове відновлення особистості. Під міжвідомчою взаємодією у сфері примусового лікування наркоманії розуміється така взаємодія, яка ґрунтується на загальних цілях і завданнях, узгоджена за місцем і в часі діяльність державних органів і громадських організацій, релігійних об’єднань і засобів масової інформації щодо профілактики, припинення й подолання наркоманії та наркозлочинності шляхом найбільш раціонального сполучення повноважень, форм, методів і засобів такої взаємодії. 9. Галузі законодавства України мають ряд розбіжностей стосовно правового регулювання примусового лікування від наркоманії, що знижує ефективність практичного застосування законодавчих приписів. Для вдосконалення правового регулювання примусового лікування пропонуються законодавчі зміни та доповнення до ст.ст. 76, 84, 96 КК України, 411-1, 417-1 КПК України, 8, 9, 21, 117 КВК України. |
