В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання та практичної реалізації провадження у справах про адміністративні проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Основні з них такі: 1. Провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як один із видів адміністративно-юрисдикційонного провадження являє собою врегульоване адміністративно-процесуальними нормами вирішення справ про порушення правил, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, шляхом здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами) ряду відповідних процедур щодо виявлення адміністративних проступків у даній сфері та притягнення осіб, які винні у їх скоєнні, до адміністративної відповідальності. 2. Основи адміністративно-юрисдикційного провадження в справах про адміністративні проступки у сфері забезпечення дорожнього руху становлять такі вихідні положення й організаційно-правові основи, які базуються на нормах Конституції й закріплені безпосередньо в законодавстві про адміністративні правопорушення у вигляді норм права, які визначають зміст й форму всього провадження, захищаючи при цьому права й свободу громадян, інтереси держави, а саме: Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України „Про дорожній рух”, „Про міліцію”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, а також укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України, відомчі та міжвідомчі нормативно-правові акти. 3. Аналіз чинного адміністративного законодавства та практики його застосування дозволяє визначити адміністративно-правові засоби забезпечення безпеки дорожнього руху як сукупність прийомів і способів, за допомогою яких міліція впливає на суспільні відносини у зазначеній сфері з метою забезпечення нормального функціонування автотранспорту, формування у учасників дорожнього руху звички добровільно виконувати вимоги правових норм, попередження та припинення порушень загальнообов’язкових правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, притягнення винних до відповідальності. 4. Дослідження загальних засад здійснення провадження в справах про адміністративні проступки в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху засвідчило недосконалість їх закріплення в законодавстві про адміністративні правопорушення, що виявляється у недостатньо чіткому визначенні принципів цього провадження, у зв’язку з чим запропоновано обов’язково передбачити ті принципи, що впливають на законність постанови по справі, – законності, розгляду справи про адміністративний проступок на засадах рівності громадян, презумпції невинуватості, забезпечення права на захист, встановлення об’єктивної істини, публічності (офіційності), гласності (відкритості) розгляду справи та ін. 5. В системі адміністративно-правових норм, що регулюють безпеку дорожнього руху, провідне місце займають загальнообов’язкові правила, переважна більшість яких має підзаконний характер. Оскільки деякі з них містять у собі санкції за їх невиконання, це суперечить положенню Конституції про те, що виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, і встановлюється відповідальність за них. Тому необхідно повний перелік адміністративних проступків закріпити законодавчо, шляхом внесення до КпАП України відповідних змін. У зв’язку з цим ст. 125 КпАП необхідно виключити. 6. Щоб уникнути протиріч, вичерпний перелік повноважень міліції, який розроблений нами в процесі дослідження (в тому числі і в частині забезпечення безпеки дорожнього руху), доцільно закріпити в Законі України «Про міліцію», а Положення про Державтоінспекцію МВС України, Настанову по дорожньо-патрульній службі ДАІ та інші підзаконні нормативні акти привести у відповідність із зазначеним Законом. 7. Закріплюючи в Законі України «Про міліцію» (ст. 4) нормативні акти МВС як правову основу діяльності міліції, слід однозначно вирішити питання про те, чи допускається розширювальне тлумачення наказами МВС положень Закону про права міліції, сформульованих у загальному вигляді. 8. Для працівників Державтоінспекції потрібно розробити і закріпити наказом МВС України бланк звітності про застосування окремих заходів переконання як засобу забезпечення безпеки дорожнього руху (наприклад, відвідування з профілактичною метою закладів освіти; проведення лекцій, бесід тощо). 9. Для усунення протиріч, що містяться в Законі України “Про міліцію”, доцільно було б відмежувати загальні права працівників міліції від спеціальних, наданих їм для здійснення контрольно-наглядової діяльності в певних галузях і сферах державного управління, для чого внести зміни до п.21 ст.11 зазначеного Закону, закріпивши положення про те, що зупинка транспортного засобу має розглядатися як захід припинення, і тільки у виняткових випадках (прямо зазначених в законі) – як адміністративно-запобіжний захід. 10. Доцільно внести зміни до КпАП України, об’єднавши усі заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення в окрему главу, включивши до неї доставлення порушника (ст. 259) і його привід (ч. 2 ст. 268), а також доповнивши її й іншими заходами (наприклад, адміністративним затриманням транспортного засобу, доставленням його на спеціальний майданчик). 11. В Законі України “Про міліцію” слід закріпити підстави і порядок доставлення порушника як заходу адміністративного припинення. 12. В ст. 264 КпАП України необхідно закріпити реквізити, які мають відображатися в протоколі огляду речей, транспортних засобів чи особистого огляду громадян, а також обов’язковість його складення і в тому випадку, якщо в результаті огляду нічого протиправного виявлено не було. 13. В главі 21 КпАП України слід визначити правовий статус понятого як учасника провадження в справах про адміністративні правопорушення, доповнивши її відповідною статтею. 14. В Законі України «Про міліцію» (ст. 11) доцільно передбачити право працівників міліції здійснювати як захід припинення вилучення номерних знаків транспортних засобів, продублювати це право і в ст. 265 КпАП України, повернувши їй редакцію, яка діяла до 2001 року. 15. Необхідно законодавчо закріпити підстави і процедуру відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, вирішити питання про обов’язковість оформлення протоколу затримання транспортного засобу на цей час. 16. Слід внести зміни до п. 2.3. Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в установи охорони здоров’я і проведення огляду з використанням технічних засобів, передбачивши в ній присутність під час проведення огляду не свідків, а понятих. 17. З метою підвищення ефективності адміністративного штрафу як засобу забезпечення безпеки дорожнього руху необхідно переглянути його розміри, переважно у бік збільшення, оскільки в наш час вони не відповідають суспільній шкідливості правопорушень у цій сфері. 18. Доцільно повернути працівникам Державтоінспекції повноваження щодо стягнення штрафу на місці вчинення правопорушення, передбачивши його в абсолютно визначеному розмірі. 19. Варто зменшити строки позбавлення права керування транспортними засобами, передбачивши мінімальний строк від 1-2 тижнів або місяць, а максимальний – до 1-2 років, що дозволить підвищити його ефективність завдяки частішому застосуванню. 20. Доцільно передбачити адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху менш ніж на 20 кілометрів на годину, доповнивши ст. 122 КпАП України новою частиною. 21. В статті 256 КпАП України необхідно відмовитися від вживання терміна “порушник” на стадії складання протоколу і замінити його “особою, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення”. 22. Частину 2 ст. 15 Закону України «Про міліцію» слід викласти в такій редакції: „Працівники міліції мають право використовувати вогнепальну зброю в таких випадках: для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, коли водій створює реальну небезпеку життя і здоров’я людей або не виконує неодноразову законну вимогу працівника міліції про зупинку транспортного засобу; для знешкодження тварини, що загрожує життю і здоров’ю людей; для подачі сигналу тривоги чи виклику допомоги, а також здійснення попереджувального пострілу”.
24. У зв’язку зі зміною підвідомчості справ про правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху необхідно уточнити процедуру передачі адміністративних матеріалів з міліції в суд і законодавчо встановити строк цієї процесуальної дії. | 