У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо комплексного наукового опрацювання найістотніших проблем предмета, процесу і структури доказування, особливостей провадження в кримінальних справах про контрабанду в суді першої інстанції та формулювання окремих пропозицій для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства. У ході дослідження сформульовані основні висновки, зокрема: 1. Родовим предметом доказування в кримінальних справах про контрабанду слід вважати сукупність обставин учинення контрабанди, які підлягають дослідженню та обов’язковому встановленню у кожній кримінальній справі з метою постановлення в ній законного та обґрунтованого вироку. Зокрема конкретизуються час, місце, спосіб та інші обставини вчинення цього злочину. 2. До загальних ознак особи підсудного як елемента родового предмета доказування в кримінальних справах про контрабанду, включається : а) належність його до резидентів чи нерезидентів; б) наявність чи відсутність у нього судимості за даний злочин. При цьому зазначається, що наявність судимості за контрабанду, вчинену на території СНД, не повинна впливати на кваліфікацію злочину, а має враховуватися судом тільки при характеристиці особи підсудного. 3. Здобувачем констатовано, що предмети, які переміщуються через митний кордон (товари, зброя, наркотичні засоби тощо) не являються в «чистому вигляді» засобами для розкриття злочину. У зв’язку з цим зроблено висновок, що за своєю правовою природою предмети контрабанди не підпадають під ознаки речових доказів, визначених у ст. 78 КПК, тому вони мають розглядатися як окремий вид речових доказів. У зв’язку з цим запропоновано ст. 78 КПК після слів «нажитих злочинним шляхом» доповнити словами «предмети контрабанди». 4. На підставі аналізу норм чинного законодавства та практики його застосування встановлено специфіку доказування в кримінальних справах про контрабанду, виявлені особливості перевірки та оцінки судом першої інстанції матеріалів досудового слідства. Визначено предмет провадження окремих слідчих дій у кримінальних справах цієї категорії, що є одним із чинників отримання достовірних знань суддею: допиту підсудних, свідків, дослідження висновку експерта, адміністративних матеріалів про порушення митних правил, матеріалів ОРД, протоколів зняття інформації з каналів зв’язку, речових доказів. Виявлено типові порушення норм КПК України у кримінальних справах про контрабанду, для усунення яких пропонується передбачити в законі процедуру визнання доказів недопустимими на стадії попереднього розгляду кримінальних справ, оскільки це дасть можливість підвищити якість судового слідства у цих справах. 5. Досліджено окремі аспекти порушення кримінальних справ зазначеної категорії суддею, в результаті чого виявлено суперечність норм КПК України та МК України. Автор наголошує на перевазі норм КПК України щодо процесуального порядку та суб’єктного складу порушення кримінальної справи, оскільки в силу специфіки його правового регулювання він більшою мірою відповідає вимогам захисту прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства. У зв’язку з цим висловлюється пропозиція п. 4 ч. 1 ст. 391 МК України викласти в наступній редакції: «4) про направлення матеріалів про порушення митних правил за належністю для прийняття рішення про порушення кримінальної справи». 6. З метою гарантування права обвинуваченого на захист, зокрема оскарження дій суб’єктів кримінального процесу, дисертантом доводиться доцільність вручення обвинуваченому копії обвинувального висновку прокурором, що є додатковою гарантією права на захист, в тому числі і можливості оскарження обвинувального висновку. 7. За результатами проведеного дослідження визначено процесуальне становище митних органів, у зв’язку з чим пропонується визнавати цивільним позивачем той митний орган, в районі діяльності якого вчинено контрабанду та забезпечити можливість представника цього органу брати участь у судовому розгляді кримінальних справ зазначеної категорії. При цьому автор вказує на неможливість судом при відшкодуванні заподіяної контрабандою шкоди звертати стягнення на предмети контрабанди, оскільки вони підлягають обов’язковій конфіскації відповідно до ст.ст. 201, 305 КК України. 8. Дисертант наводить пропозиції, спрямовані на вдосконалення процедури виконання судових доручень митними органами, зокрема, зазначається, що предметом судового доручення може бути тільки встановлення джерела доказової інформації, а не проведення окремих чи нових слідчих дій. 9. Досліджуються особливості застосування адміністративної та кримінально-процесуальної преюдиції у ході судового слідства з урахуванням специфіки судового розгляду кримінальних справ про контрабанду (наявності постанов судів про притягнення підсудних до відповідальності за порушення митних правил, виділених в окреме провадження матеріалів про окремих співучасників контрабанди). 10. Доведено, що факти, встановлені судом під час прийняття постанов у справах про порушення митних правил в адміністративному провадженні, є обов’язковими для суду, який розглядає справу про контрабанду (адміністративна преюдиція), так само, як і вирок у кримінальній справі щодо окремих співучасників контрабанди (кримінально-процесуальна преюдиція). При незгоді суду першої інстанції з преюдиціальним фактом пропонується надати йому право винести окрему ухвалу та довести до відома голови вищестоячого суду або прокурора мотиви, через які він вважає вирок чи постанову незаконною і необґрунтованою. Пропонується надати право голові вищестоячого суду не погодитися з незаконним вироком суду першої інстанції і скасувати його. Голові апеляційного, Верховного суду України слід надати право внести подання до відповідної судової палати на предмет скасування незаконного вироку. 11. Здобувач відстоює позицію, що за судом необхідно зберегти повноваження стосовно активного дослідження доказів, представлених сторонами, а також надати суду право проводити слідчі дії за власною ініціативою з метою дотримання прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства. За результатами проведеного дослідження запропоновано низку новел до чинного кримінально-процесуального законодавства, спрямованих на вдосконалення судового розгляду справ окремих категорій. | 