Анотація до роботи:

1. Стародуб Т.С. Поняття регіональної ідентичності України в вітчизняній історіографічній традиції. // Грані. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, Центр соціально-політичних досліджень, 2002. – № 6 (26). – Листопад-грудень. – С. 113-117.

2. Стародуб Т.С. Вплив процесів формування регіональної чорноморської ідентичності на побудову нової системи європейської безпеки // Збірка статей на основі матеріалів міжнародної науково-практичної конференції: “Розширена Європа та виклики безпеці в Чорноморсько-Каспійському регіоні”. – К.: “Академпрес”, 2003. – С.91-100.

3. Стародуб Т.С. Генеза поглядів на українську ідентичність в працях вітчизняних та зарубіжних дослідників // Грані. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, Центр соціально-політичних досліджень, 2003. – В 2-х ч. Ч.1. – № 1 (27). – Січень-лютий. – С. 117-123; Ч.2. – № 2 (28). – Березень-квітень. – 2003. – С. 88-93.

4. Стародуб Т.С. Процеси формування нової регіональної ідентичності країн Центральної Європи // Зб. наук. праць № 14: “Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку”. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2003. – С. 23-27.

5. Стародуб Т.С. Вплив процесів формування регіональної ідентичності України на вирішення зовнішньополітичних питань її національної безпеки // Вісник “Філософія. Політологія” Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К.: 2003. – Вип. 53. – С. 133-134.

6. Стародуб Т.С. Вплив геополітичних ідентифікацій України на процеси формування системи регіональної безпеки в Чорноморському регіоні // Вісник “Філософія. Політологія” Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К.: 2003. – Вип. 59-61. – С.162-164.

7. Стародуб Т.С. Проблеми становлення національної ідентичності України крізь призму дослідження історичної спадщини Київської Русі // Грані. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, Центр соціально-політичних досліджень, 2003. – № 6 (32). – Листопад-грудень. – С. 142-146.

8. Стародуб Т.С. Ідея інтеграційного об‘єднання “Україна-Росія-Білорусь”: реалії та перспективи побудови нової моделі регіональної безпеки у Східній Європі // . - М.: 2003.

9. Стародуб Т.С. Вплив самоідентифікації української політичної еліти на вирішення внутрішньо- та зовнішньополітичних питань в галузі національної безпеки України // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ): “Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170 – річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка)”. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 873-876.

10. Стародуб Т.С. Процеси формування центральноєвропейської ідентичності як невід’ємної складової європейської ідентичності в контексті вступу країн Центральної Європи до ЄС // Грані. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, Центр соціально-політичних досліджень, 2004. – № 4 (36). – Липень-серпень. – С. 113-118.

АНОТАЦІЇ

Стародуб Тетяна Сергіївна. Процеси формування регіональної ідентичності України як чинник її зовнішньої політики в галузі безпеки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 – основи національної безпеки держави (політичні науки). – Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України. – Київ, 2005.

Дисертація присвячена аналізу процесів становлення і формування національної та регіональної ідентичностей українського народу, їх осмисленню у вітчизняній й зарубіжній історіографічній традиції та впливу на вирішення внутрішньо- та зовнішньополітичних питань у галузі національної безпеки України, зокрема, на розвиток співробітництва у Чорноморській зоні, що спрямоване на створення якісно нової системи безпеки і стабільності у субрегіоні.

Розв’язано такі наукові завдання: досліджено генезу становлення національної ідентичності України; проведено систематизацію існуючих підходів до вивчення національної та регіональної ідентичності, на основі чого розроблений авторський підхід до дослідження. На основі комплексного підходу розкривається питання формування національної ідентичності України як чинника її зовнішньої політики в галузі безпеки. Розглянуто взаємозв’язок та сутність феноменів: регіональна безпека та регіональна ідентичність.

Проведено порівняльний аналіз процесів становлення та формування нових регіональних ідентичностей в Європі, а саме, центральноєвропейської, східноєвропейської, південно-східноєвропейської та участі України у розвитку даних ідентичностей. Продемонстровано вплив геополітичних ідентифікацій України на процеси формування системи субрегіональної безпеки в Чорноморському субрегіоні.

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження проблеми та рекомендації щодо вирішення даної проблеми.

1. Відповідно до розробленої типології підходів до визначення поняття “національна ідентичність” під ідентичністю слід розуміти сукупність основних стійких рис, що утворюють своєрідність чи унікальність групи, а також почуття приналежності до групи, засноване на соціальній спільності. Тому в сучасних процесах регіонального співробітництва чинник спільної культурної та історично-цивілізаційної ідентичності відіграє величезну роль, що прослідковується на активізації участі нашої держави у розв’язанні проблем безпеки в регіоні держав, що складають її міжнародне оточення.

2. Автор розглянула функціональний вимір регіональної ідентичності, тому під регіональною ідентичністю в дослідженні мається на увазі передусім участь держави у створенні та розбудові регіону, до якого вона належить, її роль у формуванні архітектури регіональної безпеки, яка охороняє як її, так і держав регіону від внутрішніх та зовнішніх загроз, та сприяє зміцненню ролі держави як в регіоні, так і у світі загалом, особливо коли ця держава ще формує свій імідж на міжнародній арені.

3. В дослідженні представлено стислий аналіз процесів формування регіональних ідентичностей в Центральній, Східній та Південно-Східній Європі та проаналізовано участь України у вищезазначених процесах. Одним із пріоритетних завдань для України в процесах центральноєвропейської регіональної ідентичності та, на цьому ґрунті, – й інтеграції є розвиток прикордонного співробітництва, інтенсифікація економічної співпраці та впровадження реальних кроків по взаємодії у політико-соціальній сфері. Щодо місця України у процесах східноєвропейської регіональної ідентичності, то держава перш за все потребує стабільності на пострадянському геополітичному просторі, активного розвитку прикордонного, міждержавного економічного співробітництва з метою відновлення тих ринків, що були втрачені внаслідок розпаду СРСР. Великий потенціал існує в політичній, економічній, культурній та іншій галузях у взаємовідносинах між Україною, Росією та Білоруссю як суверенними державами на засадах паритетності. Участь нашої держави в розбудові Південно-Східного регіону Європи визначається через роль нашої держави у поглибленні співробітництва з країнами Чорноморського субрегіону. Слід зазначити, що автор вважає доцільним розглядати у межах південно-східноєвропейської регіональної ідентичності дві субрегіональні ідентичності: балканську та чорноморську, обрання Україною останньої сприятиме реалізації нашої держави як регіональної держави.

4. Стратегічна політика нашої держави у чорноморському напрямі сьогодні визначається такими обставинами:

Україна зацікавлена у зміцненні чинних і у створенні нових структур безпеки у Чорноморському субрегіоні, у стабільному розвитку країн субрегіону;

розвиток зовнішньоекономічної активності у Чорноморському субрегіоні сприятиме поліпшенню внутрішньої соціально-економічної та політичної ситуації в країні;

створення системи чорноморського співробітництва відкриває для України перспективи зовнішньополітичної діяльності, що позначається як південно-східний вектор – напрям, який на сьогодні ще недостатньо відпрацьований і його основні принципи ще повинні сформуватися у політичній свідомості українського суспільства. Необхідно, щоб цей напрям став однією з головних парадигм зовнішньої орієнтації України.

5. Рекомендації щодо мінімізації наслідків обрання Україною зовнішньополітичного курсу, який залежить від конкретних історичних обставин, що склались, полягають у вирішенні питання принаймні на двох рівнях – внутрішньодержавному, тобто головним завданням України є розробити правильно концепцію формування сучасного українського суспільства, української держави, що повинна передусім спиратися на об’єднувальну ідею, яка консолідувала б суспільство, була б підмурком його стабілізації; ця ідея повинна сприйматися всіма її громадянами, незалежно від їх етнічних відмінностей, та на регіональному рівні, тобто утвердження нашої держави в регіоні країн, що її оточують, через участь нашої держави у створенні нових дієвих регіональних структур безпеки та укладання дво- та багатосторонніх угод щодо співробітництва між країнами регіону з метою створення та розвитку нового формату регіональних відносин у трьох напрямах: Росія – Україна – Білорусь, Україна – Центральноєвропейські країни – європейські та євроатлантичні структури, Україна – ГУУАМ – Південно-Східноєвропейські країни. Зрозуміло, що останні розширення НАТО та ЄС, які безпосередньо мали значний вплив на зміни в регіональному оточенні нашої держави, не мають стати бар’єром для активних цілеспрямованих дій української дипломатії.

Іншим важливим питанням є усвідомлення політичною елітою України важливості подальшого більш поглибленого розвитку політичного та економічного співробітництва України з країнами Чорноморського субрегіону, стан яких на сьогодні можна оцінити як цілком задовільний. Отже, саме шляхом активізації своєї участі у Чорноморському субрегіоні впродовж наступних десятиріч Україна дійсно зможе зробити свій внесок у процвітання, стабільність та значне економічне зростання цього регіону.

6. З метою консолідації політичної й економічної еліти та суспільства, створення чіткої зовнішньополітичної стратегії, спрямованої на перспективу, та врешті-решт становлення своєї регіональної ідентичності слід, на нашу думку, по-перше, щоб національна еліта України усвідомила та підтримала курс, зорієнтований на формування регіональної ідентичності України як чинника її зовнішньої політики в галузі безпеки, по-друге, головну увагу слід зосередити на дослідженні громадської думки, а також проаналізувати можливості впливу з боку політичної еліти на міркування суспільства з приводу проблеми прийняття державою нової ідентичності, по-третє, дуже важливо, щоб наша країна змогла шляхом вжиття конкретних дипломатичних заходів сприяти утвердженню свого позитивного іміджу в регіоні держав, що її оточують, та досягти в найближчому майбутньому згоди щодо проблеми регіонального лідерства на користь України.