Анотація до роботи:

Євсєєв О. П. Процедури в конституційному праві України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2008.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню процедур у конституційному праві України. У роботі розглянута правова природа, значення, класифікація, вимоги, дефектність конституційно-правових процедур. Проаналізована концепція конституційно-процесуального права, з’ясовано її співвідношення з концепцією дискреційних повноважень. Досліджені особливості окремих процедурно-процесуальних форм, що існують у конституційному праві України. Зокрема, розглянуті процедури в механізмі конституційного реформування, законодавча процедура, процедурні аспекти діяльності Конституційного Суду України та забезпечення незалежності його суддів, процедури розв’язання державно-правових конфліктів. Проаналізовано відповідні процедурні механізми, що склалися у країнах ЄС та СНД. Доведено значення процедури посередництва (медіації) як ефективного засобу розв’язання протиріч у політико-правовій сфері сучасної України.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у з’ясуванні сутності, природи і значення юридичної процедури в сфері конституційно-правового регулювання, причому як у галузі позитивного регулювання, так і в охоронній сфері, виявленні можливостей більш ефективного використання конституційно-правових процедур, а також перспектив розвитку процедури як організаційного засобу забезпечення реалізації конституційних норм. За результатами проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Конституційно-правова процедура – це різновид юридичної процедури, який спрямований на досягнення конституційно-правового результату, що виражається у формуванні конституційно-правових норм, утворенні або припиненні існування суб’єктів конституційного права, попередженні правопорушень у конституційно-правовій сфері або у виникненні, реалізації, зміні або припиненні певного конституційного правовідношення.

2. В основу класифікації конституційно-правових процедур повинен бути покладений критерій, відповідно до якого в будь-якому процедурно-процесуальному інституті слід виділяти внутрішню і зовнішню форми (сторони). Внутрішня сторона охоплює глибинні, сутнісні властивості і характеристики того або іншого інституту, зовнішня – відповідні форми об’єктивації цих властивостей у нормативному матеріалі.

3. У явищі дефектності конституційно-правових процедур необхідно виділити дві сторони: формальну і фактичну. Під формальною дефектністю розуміються різні погрішності, викликані неадекватністю форми вираження думки законодавця або іншого компетентного органу, що встановив процедуру, правилам юридичної техніки; під фактичною – повний або частковий відступ правозастосувачів від процедурних вимог.

4. Конституційно-процесуальне право належить до комплексної підгалузі конституційного права, яку складають: а) процедури прийняття і внесення змін до Основного Закону; б) статусні процедури (процедури реалізації конституційно-правового статусу особистості); в) інституціональні процедури (процедури діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування); г) виборчі процедури; д) референдарні процедури; е) процедури конституційного судочинства; ж) процедури розв’язання державно-правових конфліктів.

5. Не варто протиставляти дискрецію і процедурність у конституційно-правовому регулюванні. Дискреція може або співіснувати з тією чи іншою конституційно-правовою процедурою, або за її допомогою остання може бути самостійно розроблена відповідним суб’єктом конституційного права, або дискреція зовсім не буде супроводжуватися яким-небудь процедурним механізмом.

6. Прийняття нової Конституції, так само як і внесення змін до чинної, можливі тільки в порядку, передбаченому конституційними приписами.

7. Регулювання організації і порядку діяльності українського парламенту повинне здійснюватися винятково на рівні закону, оскільки ця пряма вимога ст. 92 чинної Конституції. Разом з тим зазначене регулювання може мати кілька рівнів (розділ IV Конституції України – Закон України «Про Верховну Раду України» – підзаконний Регламент Верховної Ради України).

8. Гарантування верховенства Конституції виступає як єдине завдання Конституційного Суду згідно зі ст. 2 Закону про Конституційний Суд. Але Закон регулює лише способи і методи її здійснення. Тому Конституційний Суд пов’язаний із цим Законом тільки настільки, наскільки діє презумпція його відповідності Конституції. Отже, перевірка Судом конституційності Закону про Конституційний Суд, зокрема підпункту 1 пункту 3 «прикінцевих та перехідних положень», яким 4 серпня 2006 р. була обмежена його юрисдикція, та визнання цього підпункту неконституційним, є цілком правомірними.

9. Однією із найпоширеніших і сталих процедурно-правових форм розв’язання конфліктних ситуацій є посередництво (медіація), що швидко прогресує в усьому світі протягом останніх декількох років. Посередництво являє собою: а) певну юридичну процедуру, тобто тією чи іншою мірою формалізований правом порядок здійснення примирної діяльності; б) ця процедура має неюрисдикційний (альтернативний судовому) і охоронний (розрахований на аномальну динаміку відповідних правовідносин) характер; в) вона здійснюється за участю третьої сторони – посередника, що повинен мати певний правовий статус і, що дуже важливо, особливі професійні якості; г) посередництво спрямоване на вироблення взаємовигідних або принаймні взаємоприйнятних умов і добровільне ухвалення сторонами угоди відповідно до вироблених в його ході умов; д) воно може здійснюватися як за столом переговорів, так і шляхом проведення індивідуальних консультацій. Найбільш сприятливим варіантом здійснення конституційно-правового посередництва є створення самостійного державного органу – Примирної палати.

Публікації автора:

1. Евсеев А. П. Процедура как средство реализации правоотношения / А. П. Евсеев // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – Вип. 88. – С. 3-7.

2. Євсєєв О. П. Проблеми процесуальної форми в конституційному праві України / О. П. Євсєєв // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 10. – С. 37-39.

3. Евсеев А. П. Конституционно-процессуальное право: проблемы и перспективы / А. П. Евсеев // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 11. – С. 15-18.

4. Евсеев А. П. К вопросу о юридической силе Регламента Верховной Рады Украины / А. П. Евсеев // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. – Вип. 95. – С. 9-13.

5. Євсєєв О. П. Конституційно-процесуальне право: проблемні питання теорії / О. П. Євсєєв // Сучасні проблеми юридичної науки та практики: Тези доп. та наук. повідомл. всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. М. І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – С. 6-9.

6. Евсеев А. П. Законотворческая процедура: пути совершенствования / А. П. Евсеев // Сучасні проблеми юридичної науки: Тези доп. та наук. повідомл. всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. А. П. Гетьмана. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. – С. 128-131.

7. Евсеев А. П. Судебная реформа в аспекте процедур конституционного судопроизводства / А. П. Евсеев // Проблеми судової реформи в Україні: Зб. тез доп. та наук. повідомл. учасників наук.-практ. семінару молодих учених та здобувачів / Під заг. ред. А. П. Гетьмана. –Х.: Кроссроуд, 2008. – С. 13-16.

8. Євсєєв О. П. Процедура посередництва у конституційному механізмі ЄС / О. П. Євсєєв // Проблеми держ.-прав. розвитку в умовах європ. інтеграції і глобалізації: Матеріали міжнар. наук. семінару, м. Харків, 16 травня 2008 р. / Редкол.: Ю. П. Битяк, І. В. Яковюк, Г. В. Чапала. – Х.: Право, 2008. – С. 135-136.