Анотація до роботи:

Фрадкіна Н. В. Просвітницька діяльність інтелігенції на Слобожанщині в кінці ХІХ – на початку ХХ століття як феномен культури. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12. – українознавство (філософські науки) – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2007.

У дисертації проведено дослідження трансформацій просвітницького дискурсу в слобідській культурі та розкрито роль слобідської інтелігенції в становленні провідних рис української культури (демократичність, масовість, яка не призводить до зниження рівня освіти, поєднання технічної та гуманітарної освіти, узгодження раціонального та емоційного начала і т.д.)

Для досягнення більшої валідності результатів розглянуто ґенезу поняття «інтелігенція» та визначено особливості формування національної національної інтелігенції. При розгляді поняття «Просвітництво» з’ясовано його основні ознаки /ідеї/ та запропоноване нове тлумачення Просвітництва у вигляді неопросвітницьких парадигм (позитивізм, фройдизм, теорії Вітгенштайна та слобожанська неопросвітницька модель).

Визначені і поглиблено охарактеризовані форми просвітницької діяльності слобідської інтелігенції та особливості її просвітянської парадигми. Проаналізовано філософське та ідеологічне підґрунтя просвітницької діяльності слобідської інтелігенції та застосовані моделі «комунікативної дії» та «міста вчених» для вивчення особливостей Харкова як наукового центру, здійснена їх експлікація на культурні особливості ХІХ–ХХ ст.

Показано, що становлення сучасних національних культур неможливе без широкої наукової та освітньої мережі, чий фундамент в українській культурі заклала слобідська інтелігенція.

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження та конкретизовано основні результати дисертаційної роботи:

1. Українська інтелігенція була важливим чинником у формуванні української національної свідомості. У ХІХ – на початку ХХ століть її формування проходило під впливом романтичних, просвітницьких та народницьких ідей. Поняття «інтелігенції» можна якнайкраще застосувати до наукової та освітньої еліти Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ століття. З одного боку, важлива інтелектуальна складова визначення інтелігенції, тобто слобідські інтелігенти цього часу були насамперед інтелектуали, які займалися професійно чи на громадський засадах інтелектуальною працею, з іншого боку, важлива й етична складова поняття інтелігенція, яка в культурі того часу проявилась у постійному опікуванні інтересами усього суспільства, популяризації науки, постійних духовних пошуках та активній громадській діяльності.

2. Поняття «інтелігенція» нерозривно пов’язане з поняттям «просвітництво». Запропоноване нове тлумачення «просвітництва», як процесу інтелектуального удосконалення людини з такими притаманними йому основними ознаками /ідеями/: а) Прогрес науковий та соціальний. б) Універсалізм. в) Раціоналізм та сцієнтизм. г) Гуманізм та гуманістичне виховання, гуманістична освіта.

3. Розглянуті з точки зору виділених ознак /ідей/ «просвітництва» позитивізм та неопозитивізм,

психоаналіз, соціологічну критику М. Вебера, теорії Л. Вітгенштайна та діяльність Слобідської інтелігенції можна вважати «неопросвітництвом».

В неопросвітницьких парадигмах присутні виділені ознаки Просвітництва – прогрес науковий та соціальний, універсалізм, раціоналізм та сцієнтизм, гуманізм та гуманістичне виховання, гуманістична освіта, науковий та соціальний оптимізм, ефективна соціальна взаємодія (ефективна комунікація), інтелігенція як компетентна еліта.

В контексті неопросвітництва проаналізовано діяльність інтелігенції Слобожанщини. Наприклад, прогрес науковий та соціальний, раціоналізм, сцієнтизм, гуманістична освіта, розвиток людської особистості на засадах демократичних ідеалів, тієї особистості, яка в змозі реорганізувати суспільство, – такі головні ідеї праці В. Я. Данилевського «Просвітництво як всесвітня сила». Подібні ідеї висловлювались О. Потебнею, Д. Багалієм, М. Сумцовим, багатьма іншими представниками слобідської інтелігенції, але вони не тільки декларувались, але і активно втілювались в життя у тих формах, які стали інноваційними не лише в розвитку української культури, а й світової також (позашкільні професійні загальноосвітні заклади для робітників; мережа наукових та науково-технічних товариств, видавнича, популяризаторська, благодійна діяльність широкого масштабу).

4. Виникнення на Україні у ХІХ ст. різноманітних наукових товариств, гуртків, організацій сприяло формуванню осередків духовного життя. Завдяки цьому створювалась широка наукова та освітня мережа національної культури, затверджувався національний науковий та освітній ідеал інтелігента-громадянина, без чого неможливо уявити належний розвиток культури України у ХХ столітті, в радянський та пострадянський час.

5. Філософське та ідеологічне підґрунтя просвітницької діяльності слобідської інтелігенції було надзвичайно важливе для формування національного просвітницького проекту. Головною ідеєю виступала тут ідея суспільної та політичної активності, яка повинна перебудувати суспільство на більш розумних началах. Руссоїстські ідеї про звільнення людини, яка народжується вільною, але скута суспільними обставинами та умовностями цивілізації на цей час вже переосмислюються, тому уточнюється поняття прогресу. А саме: науковий прогрес повинний служити соціальному прогресу та робити людину більш досконалою. В цьому контексті нами розглядається концепт “міста вчених” Г. Башляра і можливості його співвіднесення з реаліями в українській культурі та Харковом як науковим та освітнім центром ХІХ – початку ХХ століть. Ефективна комунікація між інтелігенцією як компетентною елітою та широким народним загалом повинна була бути побудованою на гуманізмі, демократичності та раціональній свідомій дискусії. Принципи цієї комунікації закладаються в культурі кінця ХІХ століття, але ми бачимо неодноразове повернення та артикуляцію цих принципів вже в культурних реаліях кінця ХХ – початку ХХІ – го століття. Особливо показова в теоретичному плані концепція Ю. Габермаса, який виступив одним із найбільш вагомих теоретиків завершення просвітницького проекту.

6. Нами визначені та охарактеризовані такі форми просвітницької діяльності слобідської інтелігенції: - недільні школи на Слобожанщині; - позашкільні професійні загальноосвітні заклади для робітників; - різнопланова діяльність Харківського товариства поширення у народі грамотності (видавнича, бібліотечна, педагогічна тощо); - створення народної енциклопедії; - Народний дім Харківського товариства грамотності; - функціонування закладів просвітницько-естетичного напрямку; - наукові та науково-технічні товариства.

Всі ці форми були поєднанням ідей раціоналізму, універсалізму, зв’язку науки та практики, наукового оптимізму та гуманізму з національним культурним наповненням. Наукові товариства, члени яких були різні за соціальним статусом, політичними поглядами, рівнем освіченості, сприяли веденню наукового дискурсу досягнення консенсусу з різних питань.

7. Діяльність щодо розповсюдження української книги (зокрема творів українських класиків), яка велась у рамках товариств, згідно з ідеями М. Мак-Люєна, перетворювала національну мову на засіб масової комунікації, що призвело до утворення націоналізму як централізуючої сили та зробило націю однорідною.

8. Існуюча у сучасній філософській думці критика Просвітництва, яка звинувачує його у виникненні духовної кризи в Європі ХХ ст., достатньо однобічна й залишається лише критикою. Підняти рівень духовності можливо тільки за допомогою просвітництва. Яскравим прикладом цього є діяльність слобідської інтелігенції.

9. Діяльність слобідської інтелігенції – це унікальний культурний феномен, який розглядається як явище Просвітництва на національному ґрунті, в контексті культурної спадщини Слобожанщини та України. Наявність цього феномену дає змогу відійти від «жертовного» образу України, який останні сто років формує самосвідомість українців. Дослідження української культурної спадщини, на нашу думку, у подальшому виявлять чимало подібних позитивних феноменів, які у сукупності утворять новий «успішний» український образ. Це сприятиме формуванню української національної ідеї та значною мірою допоможе вирішенню проблеми української національно-культурної ідентичності.

Зміст опублікованих праць за темою дисертації:

1. Фрадкіна Н . В. Харківське історико-філологічне товариство (до 125 – річчя з дня заснування) // Вісник НТУ «ХПІ»: Тематична збірка наукових праць «Філософська антропологія і філософія культури». – Харків: НТУ «ХПІ». – 2002. – № 15. – С.135–140.

2. Фрадкіна Н. В. Діяльність слобідської інтелігенції: основні напрямки та філософські основи // Вісник Харків. націон. ун–ту ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. – 2005. – № 654. – С.244–248.

3. Фрадкіна Н. В Особливості наукового та релігійного світогляду слобідської інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ ст. (На прикладі поглядів Миколи Сумцова) // Вісник Харків. націон. ун–ту ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. – 2006. – № 714. – С.78–83.

4. Фрадкіна Н. В. Просвітницька діяльність наукових товариств на Україні у ХІХ – на початку ХХ століття // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Збірник наукових праць. Тематичний випуск: Філософія. – Харків: НТУ «ХПІ». – 2006. – № 29. – С.117–124.

5. Фрадкіна Н. В. Просветительская деятельность Харьковского отделения Русского технического общества // Переяславська Рада та гармонізація україно-російських відносин на сучасному етапі: Збірник наук. праць. Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». – Харків: НТУ «ХПІ», 2007. – С.37–44.

6. Фрадкіна Н. В. Національна ідея та демократичні цінності в українознавчій спадщині Миколи Сумцова // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава: Матеріали ХІІІ харківських міжнародних Сковородинівських читань. – Харків: ТОВ «Прометей-прес». – 2005. – С.139–142.