Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Юридичні науки / Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень


Долматов Іван Володимирович. Просторове буття сучасної держави : Дис... канд. наук: 12.00.01 - 2009.



Анотація до роботи:

Долматов І.В. Просторове буття сучасної держави. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за фахом 12.00.01 – теорія й історія держави й права; історія політичних і правових вчень. – Одеська національна юридична академія, Одеса, 2009.

У дисертації вперше у вітчизняному правознавстві комплексно досліджуються проблеми просторового буття держави шляхом об’єднання питань поняття державної території та її правових властивостей, надано геополітичну оцінку території як стратегічного потенціалу держави, надано аналіз просторової організації державної влади сучасного суспільства, представлено тенденції регіоналізації й централізації у справі вдосконалювання державного устрою України.

Новизна дисертаційного дослідження проявляється як в інтерпретації ролі державної території для існування сучасної держави, так і в пропозиції щодо введення специфічного поняття “державний простір”. Уперше надано визначення державного простору, що обумовлюється не тільки державною територією, але й всією сукупністю державних подій, що розгортаються у відносинах з прикордонними (суміжними) державами; державами, в яких є в наявності економічні, політичні й культурні інтереси, а також транснаціональними корпораціями, міжнародними й регіоналістичними організаціями й іншими суб’єктами, з якими вибудовуються державні відносини.

На теоретико-правовому рівні розглянуто проблему виникнення “віртуальних держав” і показано, що відсутність у них території як елементу організації є основним запереченням проти можливості визнання їх державними утвореннями й суб’єктами міжнародного права.

При розгляді ролі території для існування держави удосконалено класифікацію різновидів державної території шляхом виділення фактичної території й квазітериторії.

Показано, що територія є просторовою межею дії державної влади, існування ж державної території пов’язане з установленням державних кордонів: вони є межами, в яких здійснюється державна влада і межовими знаками території, на якій проживає народ. Таким чином, кордон виявляється нерозривно пов’язаним з усіма трьома основними елементами держави – територією, народом і владою.

Серед принципів нового підходу до вивчення кордонів визначаються: 1) ідея неможливості вивчення кордонів тільки на рівні однієї країни;
2) ідея неможливості вивчення кордонів у відриві від проблем ідентичності-самоідентифікації людини з певною соціальною або територіальною групою, насамперед етнічною.

Одержали подальшого розвитку ідеї про взаємозв’язок території й національної самосвідомості, що виражається у формулі “територіальна свідомість”, а також ідея про необхідність реформування територіального устрою України.

У ході дослідження зроблено такі висновки:

1. Території як елементу держави надана глибока характеристика у працях класиків юриспруденції: Г. Еллінека, Л. Дюгі, Ф.Ф. Кокошкіна, М.М. Алексєєва, Ф.В. Тарановського, В.М. Гессена, Б.М. Чичеріна й ін. Територія з’являється як територіальна підстава будь-якої держави, є невідчужуваним елементом “особистості” держави і її місцерозвитку. Територія сучасної держави є об’єктом публічно-правових відносин, просторовою межею державної влади й не може розглядатися як об’єкт приватної власності.

2. У даний час існують п’ять основних видів території: 1) державна територія; 2) міжнародна територія; 3) територія зі змішаним режимом; 4) територія з перехідним режимом; 5) адміністративна територія як частина державної території.

Сучасне міжнародне право називає територію однією з ознак держави поряд із постійним населенням, урядом і здатністю зав’язувати стосунки з іноземними державами. На міжнародно-правовому рівні стверджується непорушність державних кордонів і проголошується відмова від військових способів вирішення територіальних конфліктів.

Останнім часом актуалізувалася проблема “віртуальних держав”, які претендують на визнання їхніми суб’єктами міжнародного права. Однак, наявність у таких “держав” віртуального простору не є рівноцінною наявності території, тому недоцільним є визнання таких утворень державами (навіть за наявності у них ознак державності).

3. Під територією держави традиційно розуміють простір, у межах якого здійснюється державна влада. У складі території держави, необхідно розрізняти: реальну, фактичну територію, обриси якої чітко визначені міжнародними договорами і внутрішнім законодавством, і квазі-територію, що постійно змінює свої розміри й конфігурацію. Реальна територія містить у собі: а) сухопутний простір; б) водний простір (акваторія) – територіальне море й внутрішні води; в) повітряний простір (аероторія), розташований над сухопутним і водним просторами; г) надра, що розташовуються під сухопутним і водним просторами.
До квазітериторії належать: а) військові кораблі й літальні апарати, а також морські й повітряні судна, які перебувають на некомерційній державній службі, незалежно від їхнього місцезнаходження; б) торговельні морські й повітряні судна під прапором даної держави, що перебувають у відкритому морі або в повітряному просторі над відкритим морем; в) космічні об’єкти, що належать державі; г) трубопроводи й підводні кабелі; д) нафтові й інші добувні вишки у відкритому морі; 6) території дипломатичних представництв і консульств.

4. Юридично значимими характеристиками території є розміри (загальна площа); довжина з півночі на південь і з заходу на схід; компактність; географічне положення, у тому числі наявність рік і виходу до моря; чисельність і густота населення, розподіл населення по території; кліматичні умови; особливості ландшафту; характер надр та їхньої розробки; характер кордонів (оформлені й фактичні, природні або встановлені); характер прилягаючих територій (державні або міжнародні); період існування.

5. Розрізняються декілька історично сформованих концепцій обґрунтування й пояснення юридичної природи державної території: а) об’єктна або речова теорія, для якої територія це річ – об’єкт власності суверена або держави; б) просторова теорія, для якої територія це просторові рамки державної влади; в) теорія компетенції, відповідно до якої територіальний суверенітет держави обмежується простором, на який поширюється його юрисдикція.

6. Державний простір може бути розглянутий у двох аспектах: по-перше, під кутом зору регіонознавства як комплексного наукового напряму, що досліджує просторову організацію системи влади в державі (тобто політико-територіальні й адміністративно-територіальні структури усередині держави, а також територіальні одиниці особливого статусу, територіальну систему органів державної влади, організацію місцевих органів державної влади й місцевого самоврядування, територіальну ієрархію і т.д.). По-друге, під кутом зору геополітики, як комплексного наукового напряму, що досліджує просторову взаємодію держав і міждержавних утворень у призмі цивілізацій, культур етносів та інших явищ, які визначають генезу і динаміку державного життя.

Значення геополітики для існування держави полягає в тому, що за її допомогою виокремлюються і розглядаються у єдності географічні, історичні, політичні й інші фактори, що впливають на стратегічний потенціал держави.

7. Державна територія України жорстко фіксована її державними кордонами, однак її державний простір перебуває у русі і є динамічною характеристикою буття держави. Державний простір України у такий спосіб визначається не тільки її державною територією, але й усією сукупністю державних подій, що розгортаються у відносинах із прикордонними (суміжними) державами, державами з їхніми економічними, політичними і культурними інтересами, а також транснаціональними корпораціями, міжнародними й регіоналістичними організаціями й іншими суб’єктами, що вибудовують свої відносини із сучасною Україною.

8. Територія є просторовою межею дії державної влади, існування ж державної території пов’язане з установленням державних кордонів: вони є межами, в яких здійснюється державна влада, і межовими знаками території, на якій проживає народ. Таким чином, кордон виявляється нерозривно пов’язаним з усіма трьома основними елементами держави – територією, народом і владою.

Можливість двоякого розгляду проблеми державних кордонів – через категорії традиційного державознавства й геополітики – дозволяє об’єднати два цих підходи, тим більше, що в сучасній науці сформувалася міждисциплінарна галузь знань, яка одержала назву “лімологія” – наука про кордони. Серед принципів нового підходу до вивчення кордонів вирізняється, по-перше, ідея неможливості вивчення кордонів тільки на рівні однієї країни; і, по-друге, ідея неможливості вивчення кордонів у відриві від проблем ідентичності-самоідентифікації людини з певною соціальною або територіальною групою, насамперед етнічною.

9. У сучасних дослідженнях кордони аналізуються на трьох рівнях: глобальному, державному (національному) і локальному. Варто підкреслити, що на глобальному рівні мова йде про формування транснаціональних потоків і підрив державних кордонів, які стають прозорими. Більше того, поширюються ідеї стирання державних кордонів як “шрамів історії”.

Залежно від характеру взаємодії держав розрізняють два типи кордонів – з екстенсивною й інтенсивною взаємодією. Перший тип включає глухі кордони, що проходять по природних бар’єрах; глухі без ясно вираженого природного бар’єра, що розділяють маловикористовувані території й асиметричні або напівглухі, що мають у прикордонній смузі одиночний населений пункт. Другий тип включає кордони з підвищеною локальною взаємодією, коли по обидва боки кордону перебувають населені пункти; кордони, що перетинають єдину смугу сільського розселення з наявністю прикордонного переходу, кордони, що перетинають єдину міську систему розселення з багатьма дорогами, що проходять через кордон, у тому числі транзитними.

10. Можна стверджувати, що тільки наявність територіальної свідомості дозволяє здійснити формалізацію й фіксацію території держави та її складових, а також наполягати на її цілісності й недоторканності. Саме особливості територіальної свідомості набувають свого відображення в територіальному устрої України, тому заперечення сутнісної ролі території при характеристиці держави навряд чи є обґрунтованим.

Територіальна проблематика в сучасному державознавстві повинна розширюватися за рахунок використання, зокрема, таких розробок, як територіальна свідомість і територіальна ідентичність, які дають можливість більш повно представити статику й динаміку сучасної держави, погодити її розвиток з конкретними територіями й народами, цілеспрямовано використовувати територіальну свідомість і територіальну ідентичність для забезпечення стабільності Української держави.

11. Можна говорити про наявність двох основних аспектів політико-територіального устрою: а) поділ території держави на структурні елементи (області, райони, провінції, краї, округи, штати і т.д.) й організацію в них державного управління; б) взаємини між центральною й місцевою державною владою.

Політико-територіальний устрій відіграє роль механізму, за допомогою якого державна влада одержує просторовий розподіл. При цьому за основу такого розподілу, що, безсумнівно, має політичний характер, можуть прийматися економічні, історичні, етнічні, географічні й інші особливості території. Основними сучасними моделями політико-територіального устрою держави є: 1) унітарна держава, слабко або сильно деконцентрована й децентралізована; 2) федеративна держава й федеровані держави (суб’єкти федерації); 3) конфедерація; 4) міжнародні організації світового й регіонального масштабу з низькою або високою мірою інтеграції.

12. Тенденції регіоналізації й централізації обумовлюють потребу їхнього юридичного осмислення на основі нових підходів. Особливо відчувається необхідність у перегляді концептуальних принципів державного устрою України з точки зору форми організації державної влади. Аналіз положень діючої Конституції й законодавства дозволяє стверджувати про необхідність при здійсненні державної влади суміщати централізацію й децентралізацію, щоб забезпечити поєднання загальнодержавних і регіональних (місцевих) інтересів. Необхідно чітко визначитися щодо структурного й функціонального розподілу влади між центром і регіонами, досягнення збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, більшої їхньої інтеграції, зближення, поступового вирівнювання соціально-економічного життя.

Публікації автора:

1.Долматов І. В. Сучасне буття держави / І.В. Долматов // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 16. – О. : Юрид. л-ра, 2002. –
С. 82-85.

2.ДолматовІ. В. Геополітичні характеристики держави
/ І.В. Долматов // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 18. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – С. 91-93.

3.Долматов І. В. Геополітичні фактори в розвитку держави
/ І.В. Долматов // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. – Вип. 21. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – С. 47-50.

4.Долматов І. В. Загальнотеоретичні питання зміни державної території / І.В. Долматов // Вісник Львівського університету. – Львів, 2004. – Вип. 39. – С. 75-78.

5.Долматов І. В. Територіальний імператив держави / І.В. Долматов // Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави. – 2004. – С. 101-103

6.Долматов І. В. Інформаційні проблеми глобалізаційних процесів / І.В. Долматов // Актуальні проблеми політики. – 2005. – Вип. 27. –
С. 135-140

7.Долматов І.В. Сучасні глобалізаційні моделі / І.В. Долматов
// Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – Вип. 25. – О. : Юрид. л-ра, 2005. – С. 296-300.

8.Долматов І. В. Государственное пространство: определение понятия / І.В. Долматов // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку : зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. “Другі Прибузькі юридичні читання”. – Миколаїв, 2006. – С. 334-336.

9.Долматов І. В. Територіальна свідомість та ідентичність як чинники державності / І.В. Долматов //Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – Вип. 36. – С. 79-82.

10.Долматов І.В. Территория государства и ее правовой режим
/ І.В. Долматов // Правове життя сучасної України : тези доповідей
10-ї ювілейної звіт. наук. конф. професор.-виклад. і аспірант. складу. – О. : Фенікс, 2007. – С. 21-23.

11.Долматов І.В. Регіоналізація та централізація в розвитку територіального устрою України / І.В. Долматов // Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри. – 2008. – С. 53-55.

12.Долматов І.В. О формировании лимологии в современном государствоведении / І.В. Долматов // Правове життя сучасної України : тези доповідей Всеукр. наук. конф. професор.-виклад. і аспірант. складу. – О. : Фенікс, 2008. – С. 22-24.

13.Долматов І.В. Принципы правового регулирования государственной территории в Украине / І.В. Долматов // Матеріали
VI Всеукр. наук. конф. правників-початківців “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави”. – О. : Юрид. літ, 2008. –
С. 343-346.

14.Долматов І.В. Державні кордони у контексті лімології
/ І.В. Долматов // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. – Вип. 42. – С. 263-268.