У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення розуміння та практичного здійснення правового статусу прокурора як суб’єкта адміністративно-процесуальної діяльності. До основних з них можна віднести наступне: 1. Адміністративний процес виступає як складне правове явище, яке охоплює значну кількість проваджень як юрисдикційного, так і неюрисдикційного характеру і направлене не тільки на реалізацію відповідних адміністративних норм, але й має обслуговуючий характер по відношенню до матеріально-правових норм значної кількості інших галузей права. Серед широкого кола адміністративно-процесуальних проваджень слід виділити провадження по здійсненню наглядових повноважень органами прокуратури. 2. Органи прокуратури є найважливішою складовою механізму держави і займають в ньому особливе місце, обумовлене необхідністю і цільовою спрямованістю наглядової функції. Під функціями прокуратури слід розуміти обумовлені політикою держави і необхідністю належної реалізації її функцій відповідні види діяльності прокуратури, що базуються на конституційних положеннях, визначають її місце і роль у державному механізмі і спрямовані на забезпечення правового регулювання процесів, які відбуваються в суспільстві і державі. 3. Сьогодні в сфері адміністративного процесу реалізуються така функція прокуратури, як функція нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, що є по суті трансформацією функції нагляду за дотриманням і застосуванням законів, яку раніше визначали як функцію загального нагляду. Поряд з цим реалізується також функція нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень з кримінальних справ, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, що пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян, функція представництва інтересів громадян або держави у випадках, що визначені законом. Проте, наразі стосовно адміністративно-процесуальної діяльності провідне місце займає перша з них. При цьому слід зазначити, що якби прокуратура була позбавлена повноважень по її реалізації, то практично вся сфера адміністративного процесу опинилась би поза увагою прокурорів. Безумовно, таке становище не могло не відобразитись на забезпеченні законності в діяльності органів виконавчої влади та їх відносинах з громадянами. 4. В адміністративному процесі прокурор виступає як суб’єкт, процесуальна діяльність якого пов’язана з реалізацією державних інтересів. При цьому державний інтерес знаходить свій прояв у підтримці такого стану суспільних відносин, які б в повній мірі відповідали конституційним засадам правового регулювання та забезпечували баланс інтересів всіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою в особі її органів та посадових осіб, а також реалізацію державної політики в усіх сферах суспільного життя. Відповідно прокурор – це особливий суб’єкт адміністративного процесу, представник держави і виразник її інтересів, діяльність якого спрямована на підтримання режиму законності в адміністративно-процесуальній сфері, захист і охорону інтересів громадян і держави в ході розгляду і вирішення різноманітних адміністративних справ. 5. Формами участі прокурора в адміністративному процесі є, по-перше, ініціювання провадження по адміністративній справі, по-друге, безпосередня участь прокурора в розгляді справи, по-третє, здійснення наглядових функцій на стадії виконання рішення по справі. Таким чином, прокурорський нагляд здійснюється на всіх стадіях провадження по справі. 6. Аналіз законодавства свідчить про те, що окремі положення, які стосуються адміністративно-процесуального статусу прокурора як суб’єкта провадження по справах про адміністративні правопорушення, сформульовані недостатньо чітко, що перешкоджає в певній мірі реалізувати арсенал процесуальних засобів, які є в розпорядженні прокурора. Слід законодавчо закріпити положення про те, що ініціаторами надання прокурором висновку з питань, що виникають в ході розгляду справи, може також виступати особа, яка притягується до відповідальності, потерпілий, їх законні представники, адвокат або інший спеціаліст в галузі права, який може згідно з законом надавати правову допомогу. Висновок прокурора – це сформульована в усній чи письмовій формі думка прокурора, пов’язана з правовою оцінкою відповідних фактів та обставин і викладена ним при безпосередній участі у розгляді справи. Пропонується законодавчо закріпити положення про те, що усний висновок прокурора має бути відображений у протоколі засідання колегіального органу, а письмовий – додаватися до матеріалів справи. 7. Аналіз правового регулювання притягнення до дисциплінарної відповідальності дає змогу сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового статусу учасників провадження і, зокрема, прокурора. Так, запропоновано уточнити положення ст. 20 Закону України “Про прокуратуру”, закріпивши право прокурора бути присутнім при розгляді будь-якої адміністративної справи, а також активно брати участь у розгляді такого роду справ, використовуючи при цьому необхідні процесуальні можливості, такі як: право задавати запитання в ході розгляду справи його учасникам, давати правову оцінку конкретним фактам і діям учасників справи, що розглядається, давати офіційний висновок про законність рішень, які приймаються в ході вирішення справи, і самого рішення по справі. Слід також передбачити можливість прокурора заявляти клопотання, пов’язані з ходом і результатами розгляду справи, і такого роду клопотання повинні бути обов’язково розглянуті. Наведені положення повною мірою можуть бути віднесені до правового статусу прокурора в провадженні по зверненнях громадян. 8. Функція представництва інтересів громадян і держави в суді тісно пов’язана з функцією нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, оскільки у ході здійснення останньої найчастіше виявляються конкретні факти порушення прав і свобод громадян, інтересів держави. При цьому забезпеченню законності якнайкраще може слугувати не трансформація наглядової функції прокуратури в представницьку, а їх паралельне існування і наділення прокурора відповідним арсеналом процесуальних засобів для забезпечення законності і правового захисту інтересів громадян і держави. 9. Найважливішою передумовою реалізації представницької функції прокуратури в межах адміністративного процесу виступає формування системи адміністративних судів, становлення в Україні інституту адміністративної юстиції. 10. Як процесуальний засіб захисту порушеного права в адміністративному суді доцільно застосовувати адміністративний позов. Запропоновано визначення адміністративного позову прокурора закріпити в законодавстві поряд з іншими видами актів прокурора. Такий вид процесуального засобу порушення адміністративної справи можна визначити як письмову вимогу прокурора, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення, заснована на конкретних юридичних фактах і пред'явлена в адміністративний суд з метою захисту прав і інтересів громадян або держави, порушених неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади й місцевого самоврядування та їх посадових осіб. |
