Дисертаційна робота вирішує проблему лікування хворих з гострою абдомінальною патологією шляхом теоретичного обґрунтування механізмів розвитку СГУШ із визначенням фізіологічних ланок послідовного ураження ШКТ та дослідженням стандартної та підтримуючої інтенсивної терапії. Це послужило підставою для розробки та клінічного впровадження стратегії профілактичної терапії при гострій абдомінальній патології, що дозволило уникнути рецидивів ерозивно–виразкового ураження ШКТ, сприяло швидшому відновленню його функціональної активності та скорочувало термін перебування пацієнтів у стаціонарі. 1. Кореляційні зв’язки між показниками гомеостазу та інтегральним показником рН вказують на послідовність розвитку СГУШ при експериментальному стрес-ураженні. Початковою ланкою в розвитку СГУШ є: зміни показників системної гемодинаміки (зростання АТ сер. на 26,7% понад норму), споживання кисню (зростання VO2 на 65,4% понад норму) та функціонального субстрату для його транспортування (зниження Ер. на 19,6% від норми). Проміжними точками є: блокада мікроциркуляторного кровоплину (зростання a-v shunt на 13,1% понад норму), пригнічення скорочувальної функції міокарда (зниження СІ на 28,9% від норми), зсув афінітету Hb – O2 праворуч (зростання р50 на 34,7% понад норму) з розвитком гіпоксії (зростання cLac на 19,4% понад норму). Кінцевими точками, що визначають клінічну картину, СГУШ є: ендотеліальна недостатність (зростання Q на 33,1% при одночасному зниженні QCa2+ на 21,3% понад норму) та блокада мезентеріального кровоплину (зниження Vmes та Мсар на 64,8% та 72,1% від норми). Послідовність розвитку СГУШ відображається в трьохетапному ураженні слизового шару ШКТ: дистрофії епітелію та крововиливах у підслизовий шар в початковому періоді, набряку слизової та порушеннях її цілісності через 60 хвилин спостереження та виразковому ураженні ШКТ через 120 хвилин. 2. Експериментальне дослідження впливу стандартної антацидної терапії через 120 хвилин спостереження виявило підвищення рівня мезентеріального кровоплину (зростання Vmes на 18,5% порівняно з К) при одночасному зниженні кількості функціонуючих капілярів (зниження Мсар на 11,8% порівняно з К), зростанні рівня шунтування крові (зростання a-v shunt на 19,7% порівняно з К) та транскапілярної проникності судин (зростання p(A-a)O2 на 23,6% порівняно з К), що призводило до ендотеліальної (зростання Q на 27,8% порівняно з К) та клітинної (зниження QCa2+ на 19,9% порівняно з К) недостатності. Реамберин через 120 хвилин після введення сприяє протекції САС (зниження ВКЕ на 43,1%), поліпшенню системного (зниження ЗПОС на 28,2% порівняно з К) та периферичного кровоплину (зниження a-v shunt на 18,1% порівняно з К), що поліпшує оксигенацію тканин (зростання DO2 на 78,9% порівняно з К). Реамберин не зменшує блокаду мікроциркуляції, про що свідчать зниження кількості функціонуючих капілярів (зниження Мсар на 18,9% порівняно з К), порушення обмінного компоненту О2 статусу та зростання рх на 21,6%. Застосування озону через 120 хвилин сприяє оксигенації кровоплину водночас із зниженням споживання О2 тканинами (зниження VO2 на 21,5% та зростання pvO2 на 76,2% порівняно з К). Озон не впливає на реакцію САС (зростання ВКЕ на 32,1% порівняно з К), не зменшує шунтування крові (зростання a-v shunt на 19,2% порівняно з К), що призводить до розвитку гіпоксії (зростання cLac на 20,2% порівняно з К) та ендотеліальної недостатності. Введення тіоцетаму через 120 хвилин спостереження сприяє зростанню доставки О2 до тканин (зростання DO2 на 38,1% порівняно з К), зниженню шунтування крові (зниження a-v shunt на 28,4% порівняно з К), проте не змінює рівня споживання О2 тканинами (показники р50 та рх залишалися в межах норми 28,5 + 0,9 mm.Hg, 40,4 + 1,5 mm.Hg). Це визначає інволюцію гіпоксії (зниження cLac на 37,5% порівняно з К), але не впливає на зниження кількості функціонуючих капілярів (зниження Мсар на 21,2% порівняно з К). 3. СГУШ формується у всіх пацієнтів з гострою абдомінальною патологією. Формування СГУШ характеризується загальним початковим механізмом який полягає у дисбалансі між запально – протизапальною системами (зростання понад норму IL-1 на 4,8 + 0,2 при ГШКК, на 5,5 +0,25 при ГП та на 6,3 + 0,3 пг/мл при ГКН при одночасному зниженні IL-4 на 1,8 + 0,9 при ГШКК, на 2,5 + 1,1 при ГП та на 2,1 + 0,9 пг/мл при ГКН від норми); системою О2 каскаду (зниження DO2 на 58,8 + 11,3 при ГШКК, на 199,4 + 24,1 при ГП та на 79,3 + 9,2 мл/хв*м2 при ГКН понад норму); реакцією САС (зростання ВКЕ на 18,3% при ГШКК, на 38,1% при ГП та на 21,2% при ГКН понад норму). 4. Застосування стандартної антацидної терапії через 7 діб забезпечує стабільність окремих ланцюгів патогенезу СГУШ (відновлення функціональної активності ШКТ, зростання Хмах на 18,4% і локального рНі на 23,5% понад норму). Однак фізіологічна ціна (зростання a-v shunt на 19,8% та р50 на 31,4% понад норму, зниження DO2 на 36,2% від норми) зазначеної дії потребує застосування її з препаратами, що запобігають розвитку гіпоксії, порушенням мікроциркуляторного кровоплину та мають антистресорний ефект, оскільки САТ, незважаючи на зростання рНі та Xmax, не може повною мірою запобігти розвитку основних патофізіологічних механізмів СГУШ. 5. Через 7 діб терапії рівень включення реамберину в патофізіологічні ланки розвитку СГУШ характеризується загальною позитивною динамікою транспортного ланцюга О2 каскаду (зростання DO2 на 28,5% понад вихідні дані), газового складу крові (pvO2 37,1 + 2,3 mm.Hg) і мікроциркуляторного кровоплину (зниження a-v shunt на 25,8% порівняно з САТ), що оптимізує рівень метаболічних процесів (рх 39,1 + 1,4 mm.Hg). Реамберин сприяє зниженню рівня дисбалансу ССЗВ (зниження IL-1 на 17,9% за одночасного зростання IL-4 на 12,1% порівняно з вихідними даними) та має стрес-протективний ефект (зниження ВКЕ на 37,2% від вихідних даних). 6. Застосування актовегіну через 7 діб лікування позитивно впливає на динаміку газового складу крові (зниження pvO2 на 37,1% порівняно з САТ при одночасному зниженні pvСO2 на 29,1% від вихідних даних) за рахунок нормалізації транскапілярного обміну О2 (зниження р(А-а)О2 на 17,9% та р50 на 29,3% від вихідних даних) та відновлення функціонального стану ШКТ (зростання T(t) на 13,8% понад вихідні дані), що нормалізує інтегральний показник рН та локальний рНі. Його застосування не впливає на стан САС (зростання ВКЕ на 13,7% порівняно з вихідними даними). 7. Тіоцетам через 7 діб застосування знижує шунтування (зниження a-v shunt на 24,1% від вихідних даних), утворює умови для нормалізації тканинного обміну О2 (зниження р50 на 19,3% та рх на 41,2% від вихідних даних) та зменшує клінічні прояви гострої абдомінальної патології (зростання Xmax на 41,2% від вихідних даних), що уможливлює оптимізацію рНі та відновлення СО2 (зниження на 13,2% від вихідних даних). 8. Концепція формування синдрому гострого ураження шлунку у пацієнтів з гострою шлунково-кишковою кровотечею, гострим панкреатитом та гострою кишковою непрохідністю полягає у індивідуальному механізмі. При ГШКК він реалізується через дисбаланс між транспортним ланцюгом О2 каскаду (зниження DO2 на 58,8 + 13,6 мл/хв*м2 від норми) та підвищеним рівнем шунтування крові (зростання a-v shunt на 2,4 + 0,1 об.% понад норму) на тлі активації прозапального ланцюга цитокінового каскаду (зростання показника IL-1 на 4,8 + 0,2 пг/мл понад норму); при ГП - через надмірну реакцію з боку САС (зростання ВКЕ на 3,31 + 0,29 ум.од. понад норму), активацію запальної відповіді (зростання IL-1 на 6,3 + 0,3 пг/мл понад норму) на тлі істотного зниження рівня протизапального ланцюга ССЗВ (зниження IL-4 на 1,2 + 0,5 пг/мл від норми) та транспортного ланцюга О2 метаболізму (зниження DO2 на 18,1% від норми), що супроводжується порушенням ефективності споживання О2 тканинами (зростання показника рх на 5,8 + 1,2 mm.Hg понад норму); при ГКН - через зміну рівня споживання О2 (зростання показника VO2 на 23,5 + 2,9 мл/хв*м2 понад норму) при реакції з боку мікроциркуляторного ланцюга периферичного кровоплину (зростання показника ЗПОС на 221,2 + 28,9 дин/с*см-5 понад норму), що відбувається на тлі пригнічення протизапального ланцюга цитокінового каскаду (зниження IL-4 2,1 + 0,9 пг/мл від норми). 9. Концепція спрямована на профілактику та інтенсивну терапію СГУШ, ґрунтується на поглибленому вивченні загальних механізмів його формування і залежності від причини його виникнення. Вона забезпечує попередження ерозивних уражень слизової ШКТ у пацієнтів з ГШКК, ГП та ГКН без наявних клінічних проявів геморагії. Загальний пусковий механізм та етапність розвитку СГУШ визначають цільовий характер профілактики та інтенсивної терапії: визначення спрямованості розвитку ГСУ при надходженні пацієнтів до стаціонару; визначення порушень О2 метаболізму та визначення ступеня ентеральної недостатності у всіх пацієнтів з СГУШ. 10. Результатом використання профілактичної стратегії інтенсивної терапії є скорочення терміну перебування у ВАІТ на 13% для пацієнтів, які отримували Р в групі I, на 16% - для пацієнтів, які отримували А в групі II та на 19 % - для пацієнтів, що отримували Т в групі III проти пацієнтів, які отримували САТ. Скорочення загального терміну перебування в стаціонарі відбувалося на 8% у пацієнтів з ГШКК із застосованим Т, на 17 % - для пацієнтів з ГП із застосованим Р та на 19% - для пацієнтів з ГКН із застосованим А відносно до пацієнтів із застосованою САТ у відповідних групах. |