У висновках викладені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні наукові положення дисертації, пропонуються рекомендації щодо практичного використання результатів роботи та окреслюються перспективи подальших наукових розвідок. Зокрема відзначається: 1. Професійно-політична культура юриста – різновид його професійної культури (основоположними засадами якої є духовність, повага до права та патріотизм), політична культура юриста в професійному вимірі, яка характеризує рівень його професійної підготовленості та службової діяльності, пов’язаної з участю у правовому регулюванні політичної системи, і складається з наступних компонентів: основоположного, який не залежить від виду юридичних службових обов’язків та формується, передусім, під впливом чинників духовної культури; варіативно-практичного, який змінюється залежно від конкретних службово-функціональних обов’язків юриста й формується, у першу чергу, під впливом правової та національної політичної культур. 2. Концепцію професійно-політичної культури юриста (її світоглядні та методологічні засади, детермінанти, принципи та функції) доцільно визначати на засадах домінування природно-правової парадигми в умовах української дійсності початку ХХІ ст., коли плюралізм у якості найважливішої складової юридичного світогляду та методології юриспруденції тільки відроджується в оточенні матеріалістичної версії моністичного підходу. 3. Формування професійно-політичної культури юриста може відбуватися як на макрорівні – це стихійний вплив на особистість юриста всіх умов соціального середовища, які можуть включати як позитивні, так і негативні чинники впливу, походження яких пов’язано, насамперед, з правовою та політичною системами, так і на мікрорівні – цілеспрямована організована діяльність, метою якої є досягнення високого рівня професійно-політичної культури юриста. У роботі більш детально розглядався процес формування предмета дослідження на мікрорівні. 4. Модель професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. – особистісні професійно-політичні якості еталона українського юриста ХХІ ст., які є системою та вказують на наступне: ступінь духовно-практичної універсальності юриста як суб’єкта правотворчості та правозастосування при правовому регулюванні української політичної системи; сукупність цінностей, знань, переконань, навичок, умінь, здібностей та можливостей юриста в професійно-політичному вимірі; його професійно-політичну орієнтацію, сутність якої залежить від конкретних службових обов’язків, покладених на юриста під час його професійної діяльності, пов’язаної, насамперед, з участю у правовому регулюванні політичної системи в межах демократичного, українського, соціального, правового державотворення ХХІ ст. 5. Основоположний елемент моделі професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. має такі компоненти: природно-правова політична значущість (ґрунтується на морально-аксіологічній, теоретико-пізнавальній та природно-правовій професійно-політичній активності юриста); професійне державотворче політичне самовизначення (сприяє формуванню українського національного патріотизму та втіленню принципів українського звичаєвого права); професійна політико-правова відповідальність юриста (ґрунтується на глибокому розумінні сенсу й наслідків його професійно-політичної діяльності, основою якої є боротьба з наслідками руйнації української культури: передусім духовного, правового та національно-політичного її сегментів в цілому та правовим нігілізмом зокрема). 6. Варіативно-практичний елемент моделі професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. має наступні компоненти, які є практичними професійно-політичними якостями його особистості й тісно пов’язані між собою: прихильність до духовності, моральності, справедливості та демократизму за професійного юридичного регулювання політичної системи; відданість правовій політиці держави, верховенству права, поділу влади, формуванню громадянського суспільства, деліберативній демократії; можливість максимально сприяти правовими засобами українській національній консолідації, політичній стабільності, політичному плюралізму та консенсусній демократії, в українському національному правовому просторі. 7. Поряд із висвітленням філософсько-правових проблем професійно-політичної культури юриста чільне місце у дисертації відведене напрямам практичного формування належного рівня професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. У зв’язку з вищенаведеним запропоновано внести зміни до відповідних українських нормативно-правових актів. 8. На думку здобувача, висновки його роботи, які можуть бути використані при підготовці юристів, у першу чергу, у країнах, що долають наслідки тоталітаризму, знаходяться на початковій фазі розбудови громадянського суспільства й демократичного національного державотворення (наприклад, Україна ХХІ ст.). Перспективу подальшого дослідження дисертант вбачає в пошуку шляхів удосконалення процесу формування професійної культури українського юриста взагалі та його професійно-політичної культури зокрема, в умовах правового забезпечення процесу Євроінтеграції. |
