1. Науковий аналіз проблеми засвідчив, що в педагогічній науці та практиці вищої школи велика увага приділялася вивченню методологічних, теоретичних, методичних аспектів професійної підготовки майбутнього вчителя. Незважаючи на світовий досвід розвитку педагогічної освіти, саме професійна підготовка майбутнього вчителя до взаємодії суб’єктів освітнього процесу з урахуванням глобалізаційних та регіоналізаційних процесів не набула цілісного, системного висвітлення на початку ХХІ століття. Актуальність та перспективність цієї проблеми зумовлена такими чинниками: утвердженням у всіх сферах життєдіяльності людини і суспільства загальноцивілізаційних тенденцій зближення націй, народів, держав на основі створення спільного економічного, освітнього, культурного, інформаційного простору в умовах євроінтеграційних процесів і водночас збереження та посилення етнокультурного компоненту українського суспільства. Професійна полікультурна підготовка вчителя детермінована взаємозвязком і взаємозумовленістю загального, особливого й одиничного. Як загальне – вона є складовою неперервної педагогічної освіти і передбачає врахування світових глобалізаційних тенденцій. Як особливе – виокремлює особливості полікультурних освітніх умов Кримського регіону; як одиничне – досліджує міжкультурну взаємодію суб’єктів освітнього простору ВНЗ. Обґрунтовано методологічні засади професійної педагогічної підготовки сучасного вчителя, які спираються на системний, професіографічний, діяльнісний, особистісно орієнтований, суб’єктний, акмеологічний, аксіологічний, історико-логічний, культурологічний, цивілізаційний, технологічний, діалогічний, компетентнісний підходи, теорію партисипативності. 2. На основі теоретико-методологічного аналізу класифіковано ряд поняттєвих рівнів: дефініції дослідження проблеми професійної підготовки майбутніх учителів до міжкультурної взаємодії суб’єктів освітнього процесу, що базуються на визначених сучасних підходах; дефініції культурологічного спрямування: "культура", "полікультурність", "культурне/полікультурне середовище", "діалог/полілог культур"; дефініції, що характеризують категорію "взаємодія": "міжкультурна взаємодія", "професійна/педагогічна взаємодія", "взаємодія суб’єктів освітнього процесу"; дефініції, що визначають сутність категорій "суб’єкт", "суб’єктність"; дефініції, що характеризують такі поняття як "освіта", "полікультурна освіта", "міжкультурна освіта", "освітнє середовище" та ін. З урахуванням концептуальних критеріїв (об’єктивності, цілісності, однозначності, перспективності), обґрунтовано базове поняття "професійна підготовка майбутнього вчителя до міжкультурної взаємодії субєктів освітнього простору" як складна поліфункціональна відкрита педагогічна система, спрямована на формування особистості фахівця (його знань, умінь, навичок, особистісних якостей), здатного працювати в умовах взаємодії різних культур та підготовленого до професійної діяльності в межах полікультурного освітнього простору на засадах суб’єкт-суб’єктної взаємодії, діалогу культур та індивідуальної моральної відповідальності. Категорію "взаємодія" розглянуто в системі філософських та психолого-педагогічних понять, що дозволило обґрунтувати її базові характеристики (одночасність існування суб’єктів, двобічність зв’язків взаємопереходу суб’єкта в об’єкт і навпаки, взаємозумовленість зміни стану сторін, внутрішню активність суб’єктів). Розроблено структуру взаємодії майбутнього вчителя, яку представлено у вигляді ряду сфер (спілкувальній, діяльнісній, сфери відносин, когнітивно-ціннісній). Проаналізовано теоретичні концепції та підходи до професійно-педагогічної полікультурної підготовки майбутніх учителів з виділенням філософського (у теоретичному плані – обґрунтування сутності полікультурної міжособистісної взаємодії; у практичному – дослідження потреб, мети, мотивів, предмета, засобів, результату професійної діяльності); психологічного (вивчення професійної спрямованості і, зокрема, культурологічної, компетентнісної, продуктивної); власне педагогічного аспектів (підготовка вчителя здатного до інноваційного пошуку). 3. Роспективний аналіз уможливив виділення головних етапів становлення та розвитку вітчизняної системи професійної підготовки майбутніх педагогів до міжкультурної взаємодії суб’єктів освітнього процесу: етап становлення інституту професійно-педагогічної підготовки вчителя у Російській імперії (1803-1917 рр.); етап розвитку професійно-педагогічної підготовки вчителя в умовах соціальної політизації (радянський період); етап модернізації полікультурної професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів (кінець ХХ – початок ХХІ століття). Проблема взаємодії суб’єктів освітнього процесу у вітчизняній, зарубіжній соціально-філософській та психолого-педагогічній літературі проаналізована у контексті сучасних наукових теорій, які характеризують різні аспекти міжособистісної взаємодії. Наголошено на провідній ролі соціальних установок, що спираються на біхевіористську і когнітивну парадигми; на положення сучасної персонології; концептуальні ідеї представників "гуманістичної психології", теорії цінностей та ціннісних орієнтацій, мультикультурної освіти, різні моделі комунікації, культурологічні концепції, ідеї продуктивності освітньої діяльності та педагогічної підтримки. Професійна підготовка у вітчизняній педагогічній літературі розглядалася за такими напрямами: сутність і компонентний склад підготовки; її організаційні форми і види; основні підходи до проблеми. Проведене дослідження освіти як соціокультурного та полікультурного феномена дозволило виявити сутність полікультурної освіти майбутнього вчителя та її тенденції у вітчизняній та зарубіжній педагогічній теорії і практиці. В українському суспільстві актуалізуються проблеми полікультурної освіти, формування в молоді уявлень про різноманітність культур у світі, позитивного ставлення до національно-культурних та етноконфесійних традицій народів. За рубежем спостерігається зростання ролі університетської освіти та її культурологічного аспекту, виникає нагальна потреба у формуванні полікультурної особистості на засадах співробітництва різних етнічних полі- та монокультурних груп; у розвитку в студентів національної самосвідомості, високого рівня духовності, моральності, навичок міжкультурної взаємодії; створюються умови для збереження національної мови і культури малих народів, для накопичення досвіду полікультурної педагогічної освіти. 4. На основі узагальнення результатів вивчення природно-географічних, соціально-економічних, демографічних особливостей Кримського регіону проаналізовано його соціокультурне та полікультурне середовище, що характеризується складністю, культурною різноманітністю. Виявлено тенденції зростання поліетнічного складу населення регіону: окремі прояви міжнаціональних конфліктів, збільшення міграційних потоків і відповідно – міжкультурних контактів та міжнародної співпраці, зміна етнічного складу шкільних класів, студентських груп. Виявлені тенденції актуалізують проблему міжкультурної взаємодії й потребують переосмислення ролі, місця і стратегії розвитку освіти в умовах "глобальної регіоналізації"; оновлення педагогічного кадрового потенціалу регіону, підготовленого до забезпечення наступності поколінь, збереження, збагачення світової та національної культури; до виховання і навчання дітей та молоді рідній мові, готовності до співробітництва в усіх сферах життєдіяльності. Такий науковий підхід дозволяє виявити умови полікультурності Кримського регіону, а саме необхідність: створення цілісного полікультурного освітнього простору; посилення етнокультурного компоненту у цілях, змісті загальної середньої та вищої освіти; суб’єктивізація і діалогізація освітнього процесу на засадах толерантності. 5. Узагальнення результатів наукового пошуку дозволило обґрунтувати концептуальні положення полікультурної освіти, розробити концептуальні положення полікультурної педагогічної освіти суб’єктів освітнього простору в контексті сучасних наукових підходів: головна мета вищої освіти (підготовка конкурентоспроможного педагога, здатного до життєдіяльності в полікультурному просторі), наукова основа освітньої діяльності (структурно-системні, особистісно орієнтовані, професійно орієнтовані, історико-культурологічні підходи), провідні складові педагогічної освіти (знання, вміння, навички), інноваційні технології (продуктивні, проективні, інформаційні), характер відносин (суб’єкт-суб’єктні стосунки), кінцевий результат (сформований рівень готовності та міжкультурної компетентності). Обґрунтовані теоретико-методологічні засади уможливили розробку концептуальної моделі професійної підготовки майбутніх педагогів до міжкультурної взаємодії суб’єктів освітнього процесу. Дана модель реалізується в трьох площинах: 1)структурна (мета; суб’єкти; предмет їх спільної діяльності; засоби комунікацій); 2) процесуальна: ціле-мотиваційний (розвиток внутрішньої і зовнішньої мотивації; наповнення мети підготовки полікультурним змістом; розвиток здібностей кожного суб’єкта); змістовий (зміст полікультурного спрямування різних видів діяльності); операційно-діяльнісний (гностичні, конструктивні, проектувальні, організаційні, комунікативні вміння; засоби, форми, методи організації міжкультурної взаємодії), оцінно-результативний (внутрішній або зовнішній продукт – самостійне оволодіння шляхами наукового пошуку, набуття полікультурного досвіду) компоненти; 3) аксіологічна (формування моральних якостей міжкультурної взаємодії, зокрема толерантності та емпатійності). Спрогнозовано результат професійно-педагогічної підготовки – сформована готовність майбутнього педагога до здійснення міжкультурної взаємодії та його компетентості у цій сфері. Виділено та обґрунтовано систему критеріїв, показників і рівнів міжкультурної взаємодії суб’єктів освітнього процесу (стихійної взаємодії, ситуативного сприяння, усвідомленого партнерства, потрібнісного співробітництва) що відображають сфери цієї взаємодії, відповідну компетентність педагога за допомогою ключових компетенцій (предметно-інформаційна, практико-діяльнісна, регулятивно-рефлексивна, професійно-комунікативна). 6. Ефективність професійної підготовки майбутніх учителів досягалося шляхом внесення у педагогічний процес ВНЗ певних доповнень та змін у навчальні плани, програми і зміст психолого-педагогічних, соціально-педагогічних дисциплін, у різні види педагогічної практики та організацію самостійної роботи студентів. Особливого значення у забезпеченні дієвості системи професійної педагогічної освіти набуває створений комплекс науково-методичного забезпечення процесу професійної підготовки майбутніх фахівців, який являє собою двобічний процес, що ґрунтується на науковому (теоретичне підґрунтя навчального процесу у ВНЗ – цикли психолого-педагогічних дисциплін) та методичному (належний програмний та навчально-методичний супровід) підходах. Доведено, що науково-методичне забезпечення професійної підготовки сучасних фахівців має відповідати цілемотиваційному компоненту, бути змістовно насиченим (в інваріантній та варіативній площинах) та узгодженним з нормативно-ціннісним аспектом процесу становлення майбутнього фахівця. Інваріантний блок представлено в єдності культурологічного, соціально-педагогічного та психолого-педагогічного компонентів, проаналізовано їх особливості. Варіативній блок включає спецкурси, спецсемінари, факультативи, побудовані на основі модульного підходу. У процесі навчання впроваджено як традиційні, так й інноваційні форми, методи навчання студентів міжкультурній взаємодії (пізнання педагогічної дійсності, проектування, професійна комунікація, самовдосконалення). Під час різних видів педагогічної практики апробовано спеціальні засоби: метод аналізу взаємодії та метод проектів, що реалізовано через творчі педагогічні майстерні. Ефективність самостійної роботи забезпечено розробкою системи ускладнюючих творчих завдань від адаптивного до трансформувального рівня. 7. Зростанню рівня розвитку основ педагогічної майстерності сприяла теоретично обґрунтована й експериментально перевірена педагогічна технологія організації міжкультурної взаємодії майбутніх педагогів, побудована за модульним принципом. Вона охоплює такі етапи: підготовчий (створення умов для осмислення всіма суб'єктами педагогічного процесу особистісних, професійних і соціальних цінностей міжкультурної взаємодії); організаційний (розгляд питань кадрового складу і функціональних обов'язків суб'єктів освітнього процесу, розробка відповідного методичного забезпечення, встановлення співробітництва з представниками різних національних і культурних спільнот); реалізаційний (апробація розробленої технології у професійній підготовці з опорою на роботу груп, в яких використано різні способи міжкультурної взаємодії). Специфіка запропонованої педагогічної технології полягає в тому, що: по-перше, вона дає можливість використати метод проекту і проектувальну діяльність; по-друге, у технології відображено тенденцію до взаємодії суб'єктів взаємодії за допомогою реалізації модулів практикоорієнтованої проектувальної діяльності шляхом відпрацьовування ситуацій продуктивної міжкультурної взаємодії і розширення спектра її тактик на основі ідей педагогіки співробітництва. Результати експерименту засвідчили ефективність розробленої концептуальної моделі і запропонованої педагогічної технології. В експериментальних групах порівняно з контрольними групами зросли показники, що характеризують рівень усвідомленості майбутніми вчителями сутності міжкультурної взаємодії, її цілей, змісту, засобів; мотиваційна сфера набула полікультурного спрямування. Підвищився рівень сформованості знань та рівень професійної умілості майбутніх педагогів у сфері міжкультурної взаємодії, особливо вміння встановлювати доцільний міжкультурний діалог. Поліпшилися показники особистісно-ціннісної сфери студентів, рівня розвитку моральних якостей, зокрема толерантності та емпатії. Отже, в цілому суттєво зросли такі рівні: а) рівень готовності майбутніх учителів експериментальних груп (порівняно з контрольними) до взаємодії з учнями у полікультурному освітньому середовищі; б) рівень сформованості їх міжкультурної компетентності шляхом розвитку предметно-інформаційної, практико-діяльнісної, регулятивно-рефлексивної, професійно-комунікативної компетенцій. У процесі дослідження обґрунтовано окремі закономірності у професійній підготовці майбутніх учителів до міжкультурної взаємодії (циклічності; гетерохронності; цілісності і згармонізованості; оптимальності і доцільності та ін.), що відображають її гуманістичне спрямування, потребу у реалізації принципу діалогічності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем професійної підготовки майбутніх учителів до міжкультурної взаємодії. Подальшого дослідження потребують такі аспекти зазначеної проблеми: розробка Концепції полікультурної освіти і виховання; теоретичні та методологічні засади неперервної професійної освіти полікультурного спрямування; особливості взаємодії соціальних інститутів в умовах полікультурності; вивчення можливостей розширення полікультурного компонента освіти в різніх регіонах України; наукові засади інтеграції полікультурної освіти в освітню систему України; науково-методичне обгрунтування системи професійної підготовки майбутніх учителів за окремими профілями, напрямами, спеціальностями; дидактичні засади розробки комплексу навчально-методичного забезпечення, зокрема відповідних навчальних планів, програм, підручників та посібників, методичних рекомендацій; засоби та форми проведення педагогічного моніторингу; підготовка педагогів до розв’язання та корекції конфліктів у ситуації міжкультурної взаємодії. |