У дисертації здійснено теоретичне дослідження сутності продуктивності праці як економічної категорії, викладено основні відмінності у підходах відносно її вимірювання у вітчизняній та західній економічних теоріях. Виявлено вплив визначальних факторів на рівень продуктивності праці та обґрунтовано шляхи її підвищення у сільськогосподарських підприємствах. Результати дослідження дозволяють зробити такі теоретичні і практичні висновки. 1. При визначенні сутності продуктивності праці як економічної категорії, необхідно чітко відрізняти поняття продуктивності праці, продуктивної сили праці та інтенсивності праці. Також важливо відокремлювати поняття "продуктивність" і "ефективність" праці. Під продуктивністю праці необхідно розуміти здатність конкретної праці виробляти певну кількість продукції (або виконувати певний обсяг робіт чи послуг) за одиницю часу. Продуктивність праці є головним фактором ефективності процесу праці. Жоден окремо взятий показник не може повною мірою оцінити продуктивність праці. З метою всебічного аналізу продуктивності праці необхідно використовувати систему: натуральних, трудових і вартісних показників; прямих і обернених; основних і додаткових. Використання сукупності економічних і статистико-математичних методів підвищує достовірність і практичну цінність отриманих результатів. 2. Принциповою відмінністю думок щодо питання продуктивності праці у вітчизняній та зарубіжній економічній науці є використання показників багатофакторної продуктивності. Статистика та аналітика західних країн виділяють загальну продуктивності факторів, багатофакторну продуктивність і часткову продуктивність (праці, капіталу та ін.). Загальна продуктивність визначається як співвідношення всіх кінцевих продуктів до всіх витрачених факторів виробництва. Використання західного досвіду побудови багатофакторних моделей продуктивності допоможе вирішити проблему виміру зміни обсягів виробництва, зумовлену зростанням основних засобів, чисельності працівників і змінами в організації виробничого процесу. Показники багатофакторної продуктивності можуть допомогти у вирішенні проблеми вимірювання продуктивності минулої праці. 3. Аналіз тенденцій продуктивності праці у сільськогосподарських підприємствах за удосконаленою методикою індексного аналізу показав, що в період з 1990 по 1999 рр. продуктивність праці безперервно знижувалася досить високими темпами. Але, починаючи з 2000 р., який можна вважати початком активної стадії реформування сільськогосподарських підприємств, тенденція зниження продуктивності призупинена. Період 2000-2006 рр. характеризується сталою тенденцією зростання вартісних і трудових показників продуктивності праці в сільському господарстві. Виробництво валової продукції в порівнянних цінах 2005 р. на одного працівника у 2006 р. у сільгосппідприємствах області в середньому становить 42,5 тис. грн, що вище цього показника у 1990 та 2000 рр. Однак зростання даного показника у 2006 р. порівняно з 1990 р. відбулося в умовах значного зниження обсягів виробництва продукції в натуральних одиницях і виключно за рахунок фактора скорочення чисельності працюючих. Недосконалість оцінки динаміки продуктивності праці лише за вартісними показниками підтверджує розрахунок індексів трудомісткості виробництва окремих видів продукції, яка у більшості з них у 2006 р. значно вища, ніж у 1990 р. 4. Визначальним напрямом підвищення продуктивності праці є інтенсифікація сільськогосподарського виробництва. Установлено, що підприємства, які у 2005 р. витрачали на 1 га посіву понад 1250 грн, наближаються до межі високої інтенсивності виробництва з високою врожайністю зернових культур та низьким рівнем трудомісткості 1 ц продукції (0,76 люд.-год). Групування підприємств за витратами на оплату праці підтверджує взаємозалежність рівня оплати праці та її продуктивності. Зростанню продуктивності праці сприяє розвиток форм господарювання на основі приватної власності на землю й основні засоби виробництва. Найвищі показники продуктивності праці мають приватні підприємства, державні ж підприємства демонструють найнижчу продуктивність. Кількісно оцінити ступінь впливу кожного фактора дозволила розроблена стохастична модель залежності продуктивності праці від основних факторів. У сільськогосподарських підприємствах Харківської області на продуктивність праці найбільш суттєво впливають обсяг виробничих витрат на одиницю площі та чисельність працівників підприємства з розрахунку на 100 га угідь (по 24,3 %), навантаження тварин на одного працівника в тваринництві (7,1 %) і рівень витрат на оплату праці одного працівника (4,1 %). 5. У сучасній статистичній звітності сільськогосподарських підприємств наявний суттєвий брак інформації, необхідної для повного і всебічного аналізу стану й динаміки розвитку продуктивності праці, а також усієї сукупності факторів, що формують її рівень. Доцільно повернути до звітності підприємств показник валової продукції, що дозволить відслідковувати тенденцію формування продуктивності праці, а також доповнити форму №50-сг. повними затратами праці на виробництво, обслуговування та управління. 6. Стійка динаміка скорочення чисельності працівників у сільському господарстві визначає необхідність дослідження оптимальності трудових ресурсів у підприємствах. Розроблена з використанням методу "аналізу оболонки даних" модель лінійної оптимізації дозволяє для кожного підприємства, включеного у дослідження, визначити оптимальну структуру основних ресурсів. За результатами розв’язання моделі для сільськогосподарських підприємств із середнім розміром земельної площі до 2,0 тис. га сільськогосподарських угідь з метою досягнення обсягів виробництва та ефективності виробничої діяльності рівня кращих підприємств у 2005 р. оптимальною середньорічною чисельністю є 42-71 працівник; з площею 2-4 тис. га – 100-115 осіб; 4-6 тис. га – 135-163 особи; більше 6 тис. га – 296-331 особа. Фактична середня чисельність працівників на одне підприємство з досліджуваної сукупності підприємств Харківської області дорівнює 133 особи. За результатами вирішення оптимізаційної моделі цей показник склав 90 осіб. 7. Результати дослідження свідчать, що основним мотиваційним чинником для працівників є гідна заробітна плата. Однаково високо зацікавлені у високій заробітній платі і можливості її зростання працівники всіх професійних та вікових груп. Неекономічні методи мотивації праці не вимагають значних матеріальних витрат, але здатні суттєво вплинути на зацікавленість працівника до праці. Висококваліфіковані працівники віддають перевагу тим моральним мотивам, які б сприяли їх професійному та кар’єрному розвитку. Працівники ж менш кваліфікованих професій найбільш зацікавлені у визнанні їх праці через подяки та схвальні відгуки від керівництва. Керівникам підприємств доцільно застосовувати комплексну систему мотивації працівників з використанням економічних і неекономічних стимулів. 8. Показники трудомісткості продукції особливого значення набувають під час оцінки стану продуктивності праці на рівні окремого підприємства. Вибір технології виробництва визначальним чином впливає на рівень затрат праці. Застосування нової високопродуктивної техніки суттєво підвищує продуктивність праці. Проведений порівняльний аналіз сучасних вітчизняних та зарубіжних технологій вирощування озимої пшениці дозволив виявити резерви зниження затрат праці на одиницю площі. Загальні затрати праці на 1 га посіву різняться від 19,0 люд.-год за найбільш трудомісткою інтенсивною технологією до 7,9 люд.-год за адаптивною технологією. 9. На основі проведеного дослідження стану, динаміки та факторів продуктивності праці розроблено програму управління підвищенням продуктивності праці для сільськогосподарських підприємств. Результатом упровадження такої програми є: збільшення обсягів виробництва основних видів продукції; зниження обсягів затрат праці на одиницю продукції, посівної площі культур або голову худоби; вдосконалення системи управління персоналом; підвищення рівня трудової мотивації працівників та створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі підприємства тощо. 10. Основними шляхами підвищення продуктивності праці в сільському господарстві є: інтенсифікація виробництва, впровадження нових технології виробництва, підвищення рівня фондоозброєності та енергоозброєності праці, оновлення матеріально-технічної бази підприємств, раціональне співвідношення факторів виробництва, збільшення обсягів застосування добрив в рослинництві, поглиблення концентрації та спеціалізації підприємств, посилення трудової мотивації працівників, підвищення рівня оплати праці в підприємствах, упровадження програм підвищення продуктивності праці. | 