В дисертаційній роботі на основі теоретико-методологічних викладок оцінено стан продовольчої безпеки як на державному, так і регіональному рівнях з позицій пріоритетності розвитку аграрного сектора як базової галузі національної економіки, основними з яких є наступні: 1. Економіці України, у тому числі і продовольчому комплексу періоду незалежного періоду розвитку, притаманні процеси формування ринкових засад, основу яких визначають інституціональні чинники, розвиток фінансової інфраструктури, незалежні форми господарювання і формування нових соціально-трудових відносин. На зміну неринкової моделі розвитку економіки у регіонах почали формуватись ринкові передумови та конкурентне середовище. Настійно виникала проблема забезпечення продовольством населення країни. З даних позицій продовольча безпека періоду трансформаційних зрушень у суспільстві стала пріоритетним напрямком розвитку держави, оскільки вона визначала той рівень її (держави) існування, за яким неминуче наступає, при її недостатньому рівні, розбалансування розвитку народногосподарського комплексу як цілісного механізму. 2. На основі узагальнення теоретичних і методологічних положень нами здійснено новий підхід до формування продовольчої безпеки України з позицій синтезу регіональних можливостей з врахуванням ресурсного, природно-кліматичного, демографічного, компонентно-структурного, іноваційно-інвестиціонного та інших потенціалів, а також трансформаційних змін в системі економічних відносин. Першим і визначальним чинником можна вважати те, що земля, як засіб виробництва, отримала, згідно конституційних положень, безпосереднього власника, яким стали жителі сільських територіальних громад. Другим фактором є те, що на теренах України отримали правове визнання декілька секторів аграрного виробництва а саме: сектор сільськогосподарських підприємств, фермерські господарства, корпоративні структури та ОПСГ. В цілому ОПСГ у період формування ринкової економіки по деяких видам виробництва продукції завоював ведучі позиції, що дало можливість стабілізувати проблему продовольчого забезпечення населення. Разом з тим можливості усіх секторів у збалансованому їх поєднанні ще не вичерпані до кінця. 3. Оцінка сучасного стану та тенденцій розвитку продовольчої безпеки на регіональному рівні показала, що у сфері забезпечення продовольством населення у регіональному розрізі існує досить суттєвий розмах варіації, який коливається по основних групах продукції в наступних інтервалах: по зерну від 0,6 пункту (Карпатський регіон) до 0,9 (Східний регіон); по молоку від 0,5 до 0,9 пункту; по м’ясу від 0,4 до 0,7 пункту. Досить низький рівень забезпечення населення регіонів згідно раціональних норм споживання, величина якого становить 0,4-0,6 коефіцієнта потреби по різним продовольчим групам. Разом з тим динаміка продовольчої забезпеченості населення останніх років свідчить про стабілізацію ситуації у регіональному аспекті, яка наблизилась до коефіцієнта 0,7 від нормативної потреби населення продуктами харчування. 4. Неоднозначним є і потенціал регіонів (ресурсний, природно-ресурсний, демографічний, іноваційно-інвестиційний та інші) як можливість забезпечення продовольчої безпеки регіонального рівня. Так розрахункові варіанти показали, що сукупний потенціал Східного регіону відноситься до самого високого рівня, що є основою для інвестування капіталів у всі сфери виробництва, у тому числі і ті, що пов’язані з виробництвом продовольства з метою забезпечення продуктами харчування населення. Разом з тим, як показали дослідження, інвестування в аграрний сектор є досить мізерними, а то і взагалі відсутніми. З позицій ефективного розвитку така ситуація є безперспективною. 5. З метою формування регіональної продовольчої безпеки, адекватної потребам в продуктах харчування згідно раціональних норм харчування та суспільних потреб в дисертаційній роботі запропоновані методичні підходи які враховують норми споживання, регіональні тенденції розвитку, можливості, характер територіального розміщення природних, виробничих та трудових ресурсів. Вони є визначальними у формуванні методології прийняття рішень про розміщення регіональних продуктивних сил. 6. Для обґрунтування рішень щодо забезпечення продовольчої безпеки в умовах здійснення трансформаційних процесів у галузях продовольчого комплексу запропоновані моделі з визначенням системи критеріїв, показників та індикаторів стабілізації і пропорційного розвитку сільського господарства. Розрахунки на регіональному рівні показали, що у суб’єктах господарської діяльності, як державної, так і недержавної форм власності, поки привалюють тенденції планової системи формування затратних елементів у структурі вартості сільськогосподарської продукції, тобто матеріальні елементи складають до 85 відсотків, а такі складові як оплата праці і відрахування на соціальні потреби тільки 15 %. Закріплення таких тенденцій у перспективі приведе до вимивання трудових ресурсів з сільської місцевості. Необхідно поетапно міняти співвідношення між даними компонентами формування вартості аграрної продукції з доведенням величини оплати праці до 40 відсотків, як це прийнято у промисловому секторі. 7. При оцінці продовольчої безпеки, трансформуванні регіональної економіки та визначенні напрямів структуризації продуктивних сил слід використовувати обґрунтовані нами критерії та систему показників, серед яких виділено критерій прибутковості суб’єктів господарської діяльності. Результати досліджень вказують на наявність тенденції до падіння прибутковості в аграрному секторі, причому розбіжність у кількості прибуткових суб’єктів господарювання у регіональному розрізі є досить суттєвою. Наявність такої диференціації привело до того, що більшість регіонів попали у категорію депресивних. Неоднозначним є і той факт, що навіть у Придніпровському регіоні, який віднесено до нормально-функціонуючого, у такому секторі суспільної діяльності, як приватні підприємства, 20 % суб’єктів господарської діяльності є збитковими. Така ситуація є парадоксальною, оскільки приватні підприємства згідно статутних положень не можуть бути збитковими. Одним із напрямків вирішення даної проблеми є шлях удосконалення законодавчих положень, які б унеможливлювали розвиток такої ситуації, яка в народі називається “відмиванням капіталу”. 8. Прогнозні варіанти продовольчої безпеки слід здійснювати на основі розроблених нами моделей, в яких враховується ментальність населення, наявність земельних ресурсів, природно-кліматичні умови та інші фактори, а також реальні можливості та темпи нарощування виробництва продукції. Проведені розрахунки вказують на різновекторність темпів приросту основних видів продукції продовольчої групи. Розгляд ситуації 2003 року, яку було названо “зерновою кризою”, показав недосконалість законодавчо-правових норм в сфері виробничих, торгівельних і експортно-імпортних операцій на ринку зерна, а також непрозорою організацією взаємовідносин між всіма суб’єктами його функціонування. Тому першочергові завдання як законодавчої, так і виконавчої гілок влади заключаються у вирішенні проблем розробки організаційно-економічних механізмів організації продовольчої безпеки регіонів з позицій формування балансу зерна; організації інтервенційних процесів у закупці і реалізації зернової продукції; удосконаленні структури базових підприємства по зберіганню і переробці зернової продукції в місцях її вирощування, а також і реалізації; удосконаленні методології оцінки і реалізації вирощеної продукції зерна з метою прозорого контролю її використання як на державному так і регіональних рівнях. 9. Обґрунтовано концепцію, схему та прогноз розвитку продовольчого комплексу у перспективному періоді. Соціально-економічну рівновагу аграрного виробництва з позицій забезпечення регіональної продовольчої безпеки в цій схемі відіграватимуть усі форми господарювання в збалансованому поєднанні. Показано, що на даному етапі розвитку української економіки важливе місце належить сектору ОПСГ, який був демпфером у вирішенні питань продовольчої безпеки України перехідного періоду. Разом з тим відмічено, що у перспективі вирішення питань регіональної продовольчої безпеки буде належати високотоварним суб’єктам господарювання аграрного сектору. Виходячи з важливості сектору ОПСГ при формуванні продовольчої безпеки необхідно запровадити процедуру регулярного їх обстеження. В цілому отримана інформація дасть можливість об’єктивно аналізувати процеси, що притаманні як даному сектору, так і всьому народногосподарському комплексу України. 10. У комплексі проблем зростання регіональної економіки на різних рівнях та етапах соціально-економічного розвитку важливою ланкою є забезпечення науково обґрунтованого, законодавчо підкріпленого механізму розвитку. Такий підхід передбачає розробку концепції стратегії розвитку по кожному з регіонів і України в цілому та розміщення продуктивних сил. Діалектика цих відносин повинна базуватися на забезпеченні в кожній економічній ланці можливостей виконання притаманних їй функцій у досягненні економічного розвитку і зростання продуктивності шляхом ефективного використання ресурсів, заходів по припиненню спаду виробництва та забезпеченню його зростання. Прогнозні варіанти розвитку регіонів вказують на те, що позитивні зрушення у рівні забезпечення населення продуктами харчування начинають проявляти себе тільки у випадку 5% темпу росту основних економічних і соціальних показників. Для досягнення таких цілей повинно посилюватись державне регулювання розвитку регіонального продовольчого ринку, шляхом використання правових та організаційно-економічних механізмів впливу на територіальний аграрно-промисловий комплекс, з максимальним використанням можливостей суб’єктів господарської діяльності усіх форм власності. Такий підхід дозволяє прогнозувати обсяги виробництва продуктів харчування виходячи з європейських стандартів життя. |
