У дисертації на основі вивчення педагогічної, історичної, історико-педагогічної, філософської, історико-психологічної, соціально-філософської літератури та інтерпретації архівних джерел зроблено висновки про динаміку розвитку педагогічних поглядів С.Х.Чавдарова, які невідривні від епохи, в якій жив учений (перша половина ХХ ст.). В Україні відбувалися реформи в усіх сферах життя суспільства: економічній, політичній, соціокультурній. Опрацювання джерел дало можливісь конкретизувати загальний стан сформованості змістових та методичних основ шкільної мовної освіти протягом досліджуваного періоду, пріоритетні теоретичні розробки, характер поступальності чинників, які зумовлювали рівень розвитку означеного напряму. Доведено, що формування наукового світогляду С.Х.Чавдарова відбувалося під впливом соціокультурних чинників, еволюції соціальних ідей, розвитку напрямів історії, соціології, політології, культури, етики, релігії. Саме це зумовило систематизацію і змістове структурування авторського бачення методики вивчення філологічних дисциплін у середній школі. Джерелами патріотизму, демократизму, духовності, національної свідомості була родинна атмосфера і життя серед рідного народу – носія багатовікової національної культури й традицій. Світогляд С.Х.Чавдарова розвивався під впливом творів зарубіжної та вітчизняної класичної психолого-педагогічної літератури, народної творчості тощо. Провідною ідеєю ученого була національна ідея, що означила зміст і спрямованість життя і наукової діяльності С.Х.Чавдарова. Джерелами науково-педагогічної концепції С.Х.Чавдарова вважаємо: класичну педагогічну думку, елементи народної педагогіки, офіційну радянську ідеологію, прогресивні ідеї сучасних для автора теорії та практики освіти і виховання тощо. Уперше на основі широкого використання архівних та маловідомих літературних джерел встановлено, що до провідних напрямів педагогічної діяльності С.Х.Чавдарова належать: активна участь у реформуванні шкільної мовної освіти (він є автором програм з української мови для ЗОШ); створення української методико-філологічної школи та керування нею, написання посібників з методики мови; написання підручників з української мови; викладання філологічних дисциплін у навчальних закладах Києва; науково-педагогічна діяльність над удосконаленням загальних проблем виховання (підтримання дисципліни, патріотизм, провідна роль учителя у процесі виховання); методична робота з мовних дисциплін: розробка й аналіз критеріїв оцінювання мовних досягнень учнів, формування і впровадження в шкільну практику нової методики навчання мови та літератури, аналіз і систематизація дидактичних принципів, методична розробка окремих розділів науки про мову. Автор першої методики навчання мови в середній школі (1939р.), С.Х.Чавдаров чи не перший з-поміж вітчизняних методистів дав найповніше визначення методики мови як галузі педагогічної науки, визначив основні типи уроків української мови, висвітлив взаємозв’язок методів, залежність їх ефективності від мети і змісту навчання, вікових особливостей, рівня знань і загального розвитку учнів. Вагомим став його внесок у розробку змісту, форм, методів і принципів навчання, в методику опанування граматики, орфографії і розвитку мовлення учнів. У його працях учитель знаходив багато слушних порад, зокрема: у навчанні орфографії спиратися на її принципи, використовувати наочність, систематично повторювати вивчене, розвивати усне і писемне мовлення. З-поміж методів учений виокремив словесні, наочні і практичні, з-поміж вправ – граматичний розбір, усвідомлене списування, диктанти, граматико-орфографічні вправи. Як особливість науково-педагогічної позиції ученого відзначаємо, що С.Х.Чавдаров визнавав лише одну форму роботи з підручником – після вивчення нового матеріалу. Як провідний лінгводидакт С.Х.Чавдаров працював над удосконаленням змісту і методів навчання української мови. Глибоко сприйнявши передові для свого часу ідеї видатних вітчизняних педагогів, він творчо розвинув їх у своїй теоретичній спадщині. Педагогічні ідеї С.Х.Чавдарова отримали відображення у практичній роботі, написанні підручників для української національної школи, в організації навчально-виховного процесу. Проведений науково-теоретичний і порівняльний аналіз свідчить, що новаторськими ідеями щодо структурування змісту підручників з української мови є: проведення ідеї функції та зв’язку мови з життям; використання принципу доступності у викладанні теоретичного матеріалу (підручники можуть використовуватися не лише як навчальні посібники у школі, але і як посібники для самостійного вивчення предмета); застосування конкретно-індуктивного методу викладу матеріалу; активізація діяльності учнів у процесі засвоєння нового матеріалу; запровадження співпраці учителя і учня; формування мережі посилань (підручники вміщують посилання, причому не тільки від наступного змісту до попереднього, а й від попереднього до наступного, що формує уміння працювати з підручником і демонструє єдність лінгвістичної теорії). Встановлено, що С.Х.Чавдаров як системолог мовної освіти зробив значний внесок у розробку шкільних навчальних планів і програм. Він створив першу програму для української школи, в основу якої поклав принцип свідомого і міцного засвоєння матеріалу, врахування вікових особливостей учнів. Учений вважав за потрібне навчити застосовувати знання до розв’язування практичних і прикладних задач на всіх ступенях навчання. Він дав цінні методичні рекомендації щодо вивчення окремих розділів, вказав на необхідні методи викладання, радив широко використовувати наочність. Автор відстоював необхідність опанування учнями систематизованих знань з мови і літератури і прагнув, щоб школярі засвоїли освітній філологічний “мінімум” згідно з суспільними вимогами до вивчення нового матеріалу. Заслуговують на увагу запропонована ним класифікація помилок, методи їх опрацювання, зразки роботи над виправленням. Наведені зразки планів уроків з методичними коментарями до них сприяли фаховому зростанню вчителя. Вивчення архівних документів і матеріалів, наукових і публіцистичних статей, підручників і посібників першої половини ХХ ст. написаних С.Х.Чавдаровим, засвідчують подібність сучасних проблем у галузі освіти до тих, які розв’язувала педагогічна громадськість України того періоду. У нових соціокультурних умовах, коли перед освітянами висуваються завдання щодо розбудови системи освіти ХХІ ст., провідні ідеї і напрацювання С.Х.Чавдарова заслуговують на увагу і використання. Праці вченого у галузі філологічної освіти збагачують фонд української педагогічної науки і мають наукове значення. Методичні ідеї ученого можна використовувати для вдосконалення форм і методів навчання та виховання у загальноосвітніх школах, формування цілісної системи науково-методичного забезпечення середньої та спеціальної педагогічної освіти, створення підручників і посібників з методики викладання української мови. З метою вдосконалення підготовки студентів педагогічних ВНЗ до майбутньої професійної діяльності доцільно передбачити введення до навчальних планів філологічних факультетів курсів з історії методики мови та літератури. Майбутні вчителі мають зрозуміти, яка еволюція відбувалася у викладанні шкільного курсу філологічних наук. Вивчення педагогічної спадщини С.Х.Чавдарова допоможе вчителям простежити генезис шкільної мовної освіти і з’ясувати внесок лінгводидакта у вирішення цієї проблеми. Соціокультурні умови поступу науки мали неоднозначний характер. Це створювало об’єктивні можливості для альтернативності оцінок історико-педагогічних процесів, явищ. Становлення авторської концепції філологічної освіти припадає на період 30 – 50 – х рр. ХХ ст. У цей складний час С.Х.Чавдаров знаходив можливість активно відстоювати інтереси народу, його право на освіту рідною мовою. Це відображено в працях вченого – в підручниках з української мови, в яких органічно поєднувалися науковість, методична майстерність, народність, гуманність, духовність. Вивчення наукового доробку дало підстави для висновку про те, що, слід, приступаючи до відтворення історико-педагогічного процесу, сформулювати певним чином мету дослідження, структуру змісту, послідовність подання та відбір фактичного матеріалу. Поступово, у контексті викладу змісту обраної теми, конструювались і ті основи, які, по суті, репрезентували працю як частину науково-теоретичної реконструкції конкретної освітньої проблеми. Еволюція теоретичних основ предмета історії освіти підпорядковувалась загальній парадигмі знання, згідно з якою кожен рефлексивно намагався сприяти структуротворенню наукового напряму. Аналіз і систематизація історико-педагогічних джерел другої половини ХІХ – початку ХХ ст. свідчать про те, що праці історико-педагогічної проблематики еволюціонували як кількісно, так і якісно. Сприяло їх ефективності те, що для розгляду проблеми автори залучали широкий спектр наукових методів: ретроспективний, архівний, статистичний, історико-порівняльний, екстраполяції тощо. Дослідники висвітлювали історико-педагогічні явища різнобічно, використовуючи з цією метою дані історії, філософії, етнографії, релігієзнавства, соціології, культурології, розглядаючи феномен на широкому соціокультурному фоні. Після С.Х.Чавдарова українська лінгводидактика, орієнтуючись на новітні досягнення мовознавства, педагогіки і психології та результати експериментальних досліджень, зробила значний крок уперед в оновленні змісту і модернізації форм і методів навчання мови в школі. Здійснений у дисертації цілісний і систематичний аналіз науково-педагогічної спадщини С.Х.Чавдарова репрезентує можливості до подальшого вивчення проблеми, зокрема розвитку методико-філологічної науки в Україні у другій половині ХХ ст., створення шкільних підручників з філологічних дисциплін (структура, зміст). Перспективи майбутніх досліджень проблеми пов’язані, передусім, з поглибленням аналізу і систематизації історико-педагогічного доробку окремих, згаданих у роботі представників вітчизняної методики мови. Предметом подальших розвідок може стати всебічний аналіз навчальних курсів з української мови у різних типах закладів освіти (університетах, інститутах, середніх навчальних закладах, початковій школі тощо) на різних етапах їх функціонування за різних суспільних та соціокультурних умов. |
