ІНШИН МИКОЛА ІВАНОВИЧ. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ : Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук : 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. - ХАРКІВ, 2005.
Анотація до роботи:
Іншин М.І.Проблеми правового регулювання праці державних службовців України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Одеська національна юридична академія, Україна, Одеса, 2005.
Дисертацію присвячено аналізу та вирішенню теоретико-практичних проблем змісту службово-трудових відносин в Україні. Проаналізовано особливості становлення та розвитку державної служби в Україні. В дисертації розглянуто поняття, місце, роль та види державної служби, проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення державної служби, подано характеристику організаційного та правового забезпечення службово-трудових правовідносин у сфері державної служби в Україні. Окреслено важливість нового розуміння змісту і структури службово-трудових правовідносин, проаналізовано правовий статус державного службовця як суб’єкта службово-трудового правовідношення, подано класифікацію державних службовців як учасників трудових правовідносин. Особливу увагу приділено з’ясуванню особливості правового регулювання праці державних службовців України, дослідженню диференціації правового регулювання службово-трудових відносин, вирішенню проблем виникнення, розвитку та припинення службово-трудових відносин у сфері державної служби. Досліджено сучасний зарубіжний досвід організації службово-трудових правовідносин та визначено можливі шляхи його використання в Україні, здійснено характеристику юридичних гарантій як фактора стабільності та підвищення ефективності службово-трудової діяльності державних службовців, розроблено рекомендації щодо соціально-правового захисту державних службовців. З’ясовано соціально-правовий механізм формування юридичної відповідальності державних службовців. Сформульовано пропозиції щодо внесення конкретних змін і доповнень до чинного законодавства із зазначених питань.
У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором розроблено теорію службово-трудових відносин і сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання праці державних службовців України. До найбільш важливих висновків слід віднести.
З теоретичних питань:
Поняття державної служби в Україні визначено як професійну діяльність державних службовців щодо виконання завдань та функцій суспільства і держави шляхом реалізації своїх посадових повноважень на оплатній основі.
Суть державної служби має соціальну обумовленість, адже вона переслідує суспільно корисні цілі й завдання. Вирішуючи суспільні та державні завдання, державна служба виконує функції забезпечення, виконання
та реалізації державної влади, котра виражає інтереси суспільства. Державна служба - невід’ємний елемент функціонування сучасного державно організованого суспільства. Схематично це має наступний вигляд: суспільство - держава - державна влада - державна служба - суспільство.
Мета державної служби має розглядатись як упорядкування та підвищення ефективності процесів формування і реалізації державної влади й державного управління. Виходячи з такої мети і соціального призначення державної служби можна визначити її наступні основні завдання: охорона інтересів суспільства, прав та свобод людини і громадянина; досягнення стійкості засад та цілісності держави; подальша демократизація шляхів формування й діяльності апарату; викорінювання бюрократизму, протекціонізму, корупції; створення соціальних, правових та інших умов, необхідних для успішної роботи державних службовців.
Поняття трудових правовідносин визначено як добровільний юридичний зв’язок працівника з роботодавцем у вигляді кореспондуючих один одному прав та обов’язків, відповідно до яких працівник зобов’язується якісно виконувати свою трудову функцію з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, установи, організації, а роботодавець повинен створювати для такої праці передбачені нормативно-правовими актами умови і своєчасно її оплачувати.
Службово-трудові правовідносини у сфері державної служби визначено як двосторонні відносини щодо виконання за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, які виникають у зв’язку з укладенням трудового договору чи контракту між громадянином України і державним органом (установою, організацією) і торкаються в основному встановлення, розвитку, зміни й припинення умов праці державних службовців та виступають формою закріплення їх суб’єктивних трудових прав і обов’язків.
Правове регулювання службово-трудових відносин визначено як здійснюваний в межах суспільства і держави за допомогою норм права вплив на поведінку учасників службово-трудових відносин з метою упорядкування, виникнення, розвитку й припинення останніх.
Механізм правового регулювання службово-трудових відносин визначено як систему юридичних засобів, за допомогою яких досягаються цілі правового регулювання службово-трудових відносин.
Поняття службової кар’єри визначено як суб’єктивне усвідомлення позиції та поведінки державних службовців, пов’язаних з посадово-професійним просуванням у процесі здійснення службово-трудової діяльності.
Метод правового регулювання визначено як спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов’язків.
Локальне правове регулювання визначено як підзаконне, похідне від централізованого регулювання, що здійснюється за допомогою локальних правових норм, прийнятих у встановленому порядку компетентними суб’єктами, і спрямованих на упорядкування службово-трудових відносин в межах конкретного державного органу, установи, організації.
Соціальний захист державних службовців визначено як сукупність нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації і захисту останніх.
Правовий захист державного службовця визначено як систему правових гарантій їх правового статусу, закріплену в законодавчих та підзаконних актах, а також діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо їх реалізації, спрямовану на забезпечення недоторканності державного службовця, можливості здійснення його прав, виконання обов’язків і ліквідації наслідків їх порушень шляхом застосування правового примусу.
Поняття службово-трудової юридичної відповідальності державних службовців визначено як врегульований нормами права, відповідальний стан державних службовців, спрямований на забезпечення реалізації їх посадово-функціональних повноважень.
З організаційних питань:
Існує об’єктивна потреба встановлення обмеження щодо прийняття на державну службу осіб із обмеженою дієздатністю (а не тільки повністю недієздатних), що пояснюється високими вимогами до особистих якостей виконавців державних функцій. Разом з тим, навіть при відсутності рішення суду щодо визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною, виконання державних функцій, пов’язаних з владним чи тільки інформаційним впливом на людей має висувати підвищені вимоги до психічно-емоційного стану майбутнього державного службовця.
Державний орган і претендент на зайняття посади державної служби на власний розсуд повинні вирішувати питання про форму трудового договору, крім випадків, коли законодавець встановлює обов’язкове додержання його письмової форми. З цього також випливає, що наступні правозмінюючі та правоприпиняючі службово-трудові відносини угоди повинні також укладатися в письмовій формі. Водно-
час, законодавець може рекомендувати сторонам укладати такі угоди в письмовій формі, оскільки це полегшить у майбутньому вирішення індивідуально-трудових договорів. Проте, слід вважати за доцільне необхідність встановлення нормативного припису, який би покладав на сторони обов’язок письмово укладати додаткові до трудового договору угоди, якщо останній укладено у письмовій формі.
Доцільно, щоб особова справа пересилалась до органу на роботу до якого переходить державний службовець. Адже особова справа містить документи, які характеризують державного службовця, у тому числі й ті, що засвідчують відсутність обмежень щодо прийняття на державну службу та проходження служби, перепідготовку та підвищення кваліфікації, стажування, застосування заохочень, заходів дисциплінарного впливу тощо.
З метою підвищення престижу державної служби, заінтересованості державних службовців у продуктивній та ефективній роботі, запобігання проявам корупції та іншим правопорушенням необхідно продовжити роботу з удосконалення системи юридичних гарантій службово-трудової діяльності, а саме: підвищити стимулюючу роль посадових окладів в оплаті праці; передбачити заходи щодо залучення на державну службу здібних, перспективних фахівців, заінтересованих у результаті своєї праці; консолідувати структуру заробітної плати та зменшити кількість її компонентів; співвіднести умови оплати праці кожного державного службовця з результатами його атестації та оцінкою професійної діяльності; обов’язковим має бути посилення посадової диференціації умов оплати праці з урахуванням рівня відповідальності, забезпечення її зростання протягом усього періоду діяльності; мають бути посилені правові гарантії та соціальна захищеність державних службовців, зокрема у разі звільнення з посад з незалежних від них причин; на даному етапі реформування статусу державного службовця необхідно розширити можливості й види стимулювання службово-трудової діяльності державних службовців України.
З удосконалення нормативно-правового регулювання службово-трудових відносин:
У Законі України «Про державну службу» має бути визначено, що державна служба поділяється на цивільну і мілітаризовану. Саме ці види єдиної державної служби мають відмінні одна від одної ознаки, якості, риси, властивості. Дотримуючись цього висновку, вкажемо також на необхідність у найближчому майбутньому розробити й прийняти відповідні нормативно-правові акти: Закон України «Про цивільну слу-
жбу» і Закон України «Про мілітаризовану службу». Чинний Закон України «Про державну службу» у такому разі буде відігравати роль базового закону, в якому в загальному вигляді вирішуються найважливіші питання у сфері організації та проходження державної служби.
Запропоновано до Кодексу законів про працю України помістити окрему главу за назвою «Трудові правовідносини», в якій в окремих статтях визначити поняття трудових правовідносин, суб’єктів і об’єкта цих правовідносин, основні права та обов’язки цих суб’єктів, підстави виникнення трудових правовідносин. Настав час у ст. 21 означеного Кодексу замінити термін «власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа» на «роботодавець».
Треба передбачити у Законі України «Про державну службу» окрему статтю за назвою «Державний службовець», в якій визначити поняття державного службовця та особливості його службово-трудової діяльності.
З огляду на те, що метод правового регулювання службово-трудових відносин має бути юридично оформленим і мати нормативне визначення, пропонуємо удосконалити діючий Кодекс законів про працю України шляхом внесення до нього окремої глави за назвою «Особливості регулювання службово-трудової діяльності державних службовців», в якій будуть конкретно визначені основні відмінності служби й праці даної категорії зайнятого населення.
Подальше удосконалення нормативно-правового забезпечення службово-трудової діяльності державних службовців неможливе без: а) загальної кодифікації чинного законодавства про державну службу; б) правового заповнення прогалин існуючого нормативно-правового забезпечення службово-трудових відносин державних службовців з державними органами, організаціями, установами; в) внесення змін та доповнень до конституційно-правового регулювання відносин у сфері державної служби. Конституція має закріпити положення про інститут професійних державних службовців як такий, що базується на принципах компетентності, здібності службовців виконувати покладені на них функції та відданості службовому обов’язку; г) проведення нормативного розмежування публічно-правових відносин у сфері державної служби та трудових відносин, які виникають у тій же сфері між роботодавцем і найманим працівником; д) розробки проекту і прийняття Закону України «Про основні засади державної служби»; е) створення правових джерел для окремих груп державних службовців, якими встановлювалися б специфічні положення щодо правового статусу деяких категорій державних службовців.
Відсутність у чинному законодавстві про працю, зокрема в Кодексі законів про працю Україні, чіткої вказівки щодо співвідношення
загальних та спеціальних положень ускладнює правозастосовчу практику, створює плутанину, призводить до зниження ефективності регулювання службово-трудових відносин державних службовців з державними органами, установами, організаціями. Цю прогалину в праві необхідно усунути шляхом встановлення у відповідних статтях Кодексу чітких критеріїв розмежування загальної та спеціальної нормотворчості. Спеціальній правотворчості не мають підлягати питання, які у достатній мірі врегульовані нормами чинного трудового законодавства. Диференціацію правового регулювання праці державних службовців необхідно проводити у випадках, коли цього вимагає специфіка їх праці, цілі й завдання державної служби та обов’язково в межах, встановлених загальними нормами законодавства про працю. У виключних випадках, якщо умови праці та служби державних службовців внаслідок проведеної диференціації погіршуються, потрібно на рівні спеціальних нормативно-правових актів передбачати додаткові пільги, привілеї та компенсації щодо тієї чи іншої категорії державних службовців.
Ст. 22 Закону України «Про державну службу» доцільно доповнити правилами, які відзначали б відповідний процесуальний порядок відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою. Мова йде, насамперед, про те, яким чином встановлюються підстави відсторонення службовця від посади, які юридичні наслідки випливають для службовця внаслідок відсторонення, якщо правомірність такого рішення згодом підтверджена результатами службового розслідування. Потребує уточнення і термін «невиконання службових обов’язків», адже зазначені негативні наслідки службово-трудової діяльності державних службовців можуть наступати не лише внаслідок невиконання, але й неналежного виконання службових обов’язків. Повинен бути відображений у зазначеній статті й той факт, що після відсторонення державного службовця у всіх випадках відразу призначається службове розслідування за фактом спеціально визначеного статтею невиконання чи неналежного виконання державним службовцем своїх посадових обов’язків. Вочевидь, що внесення цих пропозицій до ст.22 Закону сприятиме більш надійному захисту службово-правового стану того чи іншого державного службовця, створюватиме реальні умови для більш ефективної реалізації організаційно-юридичного явища «відсторонення від виконання повноважень за посадою».
Окремі статті розділу четвертого даного Закону України «Про державну службу» мають бути доповнені положеннями, які б визначали: особливості укладання трудового договору (контракту) з державними службовцями; яким чином приймаються громадяни України на посади
державної служби 1-3 категорії; склад юридичних фактів, необхідних для виникнення службово-трудових відносин; більш повний порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби; кваліфікаційні вимоги до державних службовців; порядок здійснення випробування при прийнятті на державну службу.
Необхідно вказати у ст. 30 Закону України «Про державну службу» про те, з якого моменту укладений з порушенням законодавства про службу трудовий договір вважається недійсним: з моменту його укладення, з моменту виявлення фактів про порушення законодавства чи з моменту виникнення спору між сторонами трудового договору (контракту) з цього приводу. З нашої точки зору, він має вважатись недійсним з моменту його укладання. Щодо заробітної плати та інших виплат державному службовцю, вважаємо, якщо порушення нормативних приписів сталося з вини державної установи, органу, організації, передбачені стягнення не повинні покладатися на державних службовців. Це буде одним з виявів правозахисної функції трудового права, а з іншого боку - дисциплінуватиме роботодавця з питань дотримання законодавства про державну службу. До речі, така пропозиція буде доречною не лише щодо Закону України «Про державну службу», але й до чинного Кодексу законів про працю України, адже якщо трудовий договір був укладений з будь-якою категорією працівників з порушенням законодавства про працю, це є підставою для припинення його дії. З урахуванням даного висновку пропонуємо ст.36 Кодексу доповнити цією підставою припинення трудових правовідносин. У цій же статті слід вказати з якого моменту такий договір вважається недійсним.
Закон України «Про державну службу» слід доповнити статтею за назвою «Гарантії державного службовця», де визначити поняття гарантій державного службовця та вказати, що державному службовцеві гарантується грошове утримання, а також інші виплати й доплати, передбачені законодавством України; умови служби, що забезпечують виконання посадових обов’язків та здійснення службових прав; оплачувана щорічна відпустка; медичне обслуговування службовця та членів його родини, у тому числі після виходу на пенсію, за рахунок державного бюджету; перепідготовка та підвищення кваліфікації; можливість переведення на іншу державну посаду у випадку ліквідації державного органу або скорочення штату; обов’язковість одержання його згоди на переведення на іншу посаду державної служби; пенсійне забезпечення за вислугу років та пенсійне забезпечення членів родини службовців у випадку його смерті; обов’язкове державне страхування на випадок заподіяння шкоди здоров’ю або майну у зв’язку з виконанням посадових
обов’язків за рахунок державного бюджету; обов’язкове державне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження служби за рахунок державного бюджету; захист державного службовця та членів його родини від насилля, погроз, інших протизаконних дій у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків.
Припинення державно-службових відносин значною мірою впливає на подальшу долю працівника. Тому необхідно приділити відповідну увагу правовому забезпеченню прийняття виваженого і законного рішення з цього приводу, його належному правовому оформленню. Для цього було б доцільно: а) звільнення державних службовців за умов порушення правил прийому на державну службу провадити з посиланням на ст. 7 Кодексу законів про працю України та норму спеціального законодавчого акту (ст. 30 Закону України «Про державну службу») або іншого закону, в якому передбачені вимоги для зайняття посади в окремій сфері державної служби, що були порушені; б) в Законі України «Про державну службу» закріпити такі підстави звільнення державних службовців: порушення правил прийому на державну службу; порушення законодавства про сумісництво, якщо працівник не припинив виконувати трудові обов’язки за попереднім місцем роботи; у разі визнання особи обмежено дієздатною; у випадку втрати громадянства України. Необхідно також передбачити звільнення з державної служби внаслідок недостатньо задовільного для виконання службових обов’язків стану здоров’я без проведення загальної атестації службовця на підставі рішення незалежної медичної комісії; передбачити відповідні гарантії для поновлення на роботі після відновлення працездатності зі збереженням належного правового статусу.
Доречно перейменувати назву ст. 36 Закону України «Про державну службу» «Соціально-побутове забезпечення державних службовців» на «Соціальний захист державних службовців», адже остання ширше від першої, а отже повніше відображає зміст та призначення економічно-матеріальних гарантій, що надають державним службовцям додаткові пільги та переваги. У цій статті необхідно визначити поняття соціального захисту державних службовців, об’єкт соціального захисту останніх. Доповнити перелік заходів соціального захисту державних службовців ще й такими з них, як: а) шкода, заподіяна державному службовцю під час виконання службово-посадових обов’язків відшкодовується в повному обсязі незалежно від розміру пенсії, призначеної на даній підставі, за рахунок коштів державного бюджету; б) державні службовці для охорони своїх професійних службово-трудових, соціально-економічних прав та інтересів можуть об’єднуватися в громадські органі-
зації, діяльність яких здійснюється згідно із законодавством; в) захист державного службовця та членів його сім’ї від насильства, погроз, інших неправомірних дій у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків; г) державний службовець має право на пенсійне забезпечення за вислугу років та пенсійне забезпечення членів сім’ї державного службовця у випадку його смерті, яка настала у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків; д) державні службовці підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.
Закон України «Про державну службу» має бути доповнений самостійною статтею за назвою «Правовий захист державних службовців». У цій статті повинно бути зазначено: 1) поняття правового захисту державних службовців; 2) об’єкт правового захисту державних службовців; 3) основні заходи правового захисту державних службовців, до останніх, зокрема, слід віднести наступне: а) захист життя, здоров’я, честі, гідності, майна державних службовців і членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій; б) образа деяких категорій державних службовців, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на них завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність; в) державні службовці мають право оскаржувати до суду прийняті стосовно них рішення посадових осіб, якщо вважають, що вони пригнічують їх гідність і особисті права, які не пов’язані із службовою діяльністю; г) звільнення державного службовця зі служби у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття обвинувальним вироком законної сили; д) у разі затримання деяких категорій державних службовців за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою їх повинні тримати у призначених для цього установах органів, служб та підрозділів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті; є) можливість встановлення в нормативно-правовому порядку додаткових заходів правового захисту для деяких категорій державних службовців.
Мінімізації стихійності, безсистемності нормотворчої роботи щодо побудови, удосконалення нормативно-правової бази, покликаної регулювати відносини у сфері державної служби, сприятиме розробка проекту Концепції розвитку нормативно-правового забезпечення державної служби в Україні. Затвердження такої Концепції упорядкує роботу суб’єктів правотворчості, зробить їх діяльність більш виваженою й послідовною, забезпечить подальше підвищення ефективності діяльності державних органів та державних службовців. Підвищення ефективно-
сті функціонування державної служби можливе лише за упорядкування існуючого розгалуженого нормативно-правового матеріалу в цій сфері шляхом його постійної систематизації. Необхідність систематизації законодавства у сфері державної служби зумовлена потребою його вдосконалення, звільнення від застарілих актів і суперечливих норм та усунення правових прогалин. Водночас його впорядкування має сприяти найбільш ефективному застосуванню законодавчих актів, підвищенню рівня правового виховання, юридичної культури населення. Удосконалення нормативно-правового забезпечення державної служби дозволить суб’єктам розроблення і впровадження загальних, спеціальних та відомчих нормативно-правових актів більш ґрунтовно підходити до складання змісту нових юридичних документів та удосконалення діючих. Сприйняття ними основних засад правотворчості, урахування позитивних чинників оптимізації даного процесу прямо і безпосередньо визначатимуть рівень ефективності функціонування державних органів та їх особового складу.
Публікації автора:
Монографії, підручники, навчальні посібники:
Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 337 с.
Ануфрієв М.І., Венедиктов В.С., Іншин М.І. Соціально-правовий захист працівників ОВС: Наук.-практ. посібник. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 102 с.
Іншин М.І. Правове регулювання вивільнення працівників ОВС: Навч.-практ. посібник. - Харків: Вид-во: Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 108 с.
Венедиктов В.С., Іншин М.І. Організаційно-правові засади проходження служби в органах внутрішніх справ України: Наук.-практ. посібник. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 164 с.
Венедиктов В.С., Іншин М.І. Статус працівників органів внутрішніх справ як державних службовців: Наук.-практ. посібник. - Xарків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. - 188 с.
Венедиктов В.С., Іншин М.І., Клемпарський М.М. та ін. Організаційно-правові засади професійної підготовки персоналу органів внутрішніх справ України: Наук.-практ. посібник / За заг. ред. В.С. Венедиктова. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 212 с.
Венедиктов В.С., Іншин М.І., Клюєв О.М. Організаційно-правові засади сучасної державної служби України: Наук.-практ. Посіб-
Наукові статті та тези доповідей і наукових повідомлень:
Іншин М.І. Правовий захист працівників ОВС у зв’язку із скороченням штатів //Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. - №8 – С. 318-324.
Іншин М.І. Деякі методологічні питання визначення терміна «законодавство про працю» на сучасному етапі розвитку держави //Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – № 9. - С.357-360.
Іншин М.І. Напрямки подальшого удосконалення правового регулювання юридичної відповідальності працівників ОВС //Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. - №11. – С.287-291.
Іншин М.І. Деякі питання методології науки управління в ОВС України //Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – № 10. - С.61-63.
Іншин М.І. Трудові правовідносини в системі державної служби //Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Одеська державна юридична академія, 2000. - №9. - С.113-118.
Іншин М.І. Поняття соціально-організаційного явища «управління персоналом» //Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. - №12. – С.152-154.
Іншин М.І. Теоретично-методологічні аспекти визначення загальновживаної категорії «професіоналізм працівників ОВС» //Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. – Луганськ: Вид-во СНУ. – 2000. - № 1(2). - С.81-84.
Іншин М.І. Сутність відомчої системи освіти ОВС України (методологічно-гносеологічний аспект) //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001.- №14. - С.156-163.
Іншин М.І. Роль, мета та місце системи професійної підготовки кадрового персоналу для ОВС //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Спецвипуск. – 2002. – С.171-179.
Венедиктов В.С., Іншин М.І. Професіоналізм та компетентність працівників органів внутрішніх справ як основна мета безперервної, професійної підготовки //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. праць: Донецький інститут внутрішніх справ при Донецькому нац. ун-ті. – 2002. – №1. – С.247-256.
Іншин М.І. Соціально-правова природи держави служби //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – №19. – С.258-264.
Іншин М.І. Особливості правового регулювання державної служби //Право і безпека. – 2002. – №2. – С.52-56.
Іншин М.І. Поняття державної служби в Україні: багатоаспектний підхід //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – №20. – С.331-334.
Іншин М.І. Сутність та поняття механізму правового регулювання управлінської діяльності ОВС України //Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. – №3. – С.128-131.
Іншин М.І. Правові питання розвитку службово-трудових відносин у сфері державної служби України //Право і безпека. – 2002. – №4. – С.67-71.
Іншин М.І. Поняття диференціації правового регулювання в сфері державної служби //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – №21. – С.136-143.
Іншин М.І. Щодо визначення сутності державної служби як різновиду соціально корисної праці //Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матеріали наук.-практич. конф.. – Харків: Нац. ун-т внутр, справ, 2003. – С.22-27.
Іншин М.І. Особливості обмежень, пов’язаних зі службою в органах законодавчої, виконавчої та судової влади //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – № 22. – 2003. – С.364-369.
Іншин М.І. Щодо проблем класифікації державних службовців //Право і безпека. – 2003. – №2. – С.93-96.
Іншин М.І. Поняття і зміст державної служби //Право і безпека. – 2003. – №3. – С.23-27.
Іншин М.І. Основні підходи до визначення правового статусу державних службовців //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – №23. – С.164-167.
Іншин М.І. Структура службово-трудових правовідносин //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – №24. – С.234-238.
Іншин М.І. Визначення сутності державної служби як різновиду суспільно корисної праці //Науковий вісник Юрид. академії МВС: Зб. наук. праць. – 2003. – №3(12). – С.206-210.
Іншин М.І. Культурно-етичні вимоги до поведінки державних службовців органів внутрішніх справ як елемент їх правового статусу (в збірнику наукових праць Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля «Актуальні проблеми права: теорія і практика». – Луганськ – 2003. №5. – С.57-64.
Іншин М.І. Сутність та особливості службово-трудових правовідносин в ОВС //Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України: Матеріали науково-практичної конференції 5 березня 2004 р., Харків. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С.123-126.
Іншин М.І. Суб’єкти службово-трудових відносин: погляд на проблему //Право України. – 2004. – №3. – С.78-82.
Іншин М.І. Обмеження як елемент правового статусу державних службовців органів внутрішніх справ //Право і безпека. – 2004. – №3/1. – С.86-88.
Іншин М.І. Трудовий договір як підстава виникнення службово-трудових відносин на державній службі //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – №25. – С.377-381.
Іншин М.І. Юридичні гарантії як фактор стабільності та підвищення ефективності службово-трудової діяльності державних службовців //Право України. – 2004. – №5. – С.83-87.
Іншин М.І. Загальні види державної служби //Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – №4(25). – С.72-79.
Венедиктов В.С., Іншин М.І. Загальнотеоретичні підходи до визначення правового статусу державних службовців //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – №1. – С.14-19.
Іншин М.І. Вдосконалення правового механізму регулювання початкової професійної підготовки персоналу ОВС України //Матеріали наук.-практич. конф. 4-5 червня 2004 р. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С.16-20.
Іншин М.І. Проблеми систематизації законодавства про державну службу в Україні //Матеріали наук.-практич. конф. 25-26 червня 2004 р. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С.55-59.
Іншин М.І. Соціальні підстави припинення службово-трудових відносин//Право і безпека. – 2004. – №3/2. – С.138-141.
Венедиктов В.С., Іншин М.І. Поняття, зміст та особливості професійної компетенції державних службовців органів внутрішніх справ України //Право і безпека. – 2004. – Т.3. – №3. – С.44–48.
Іншин М.І. Особливості розвитку службово-трудових відносин на державній службі //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – №26. – С.278-285.
Іншин М.І. Щодо правового захисту трудових прав працівників //Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. –2004. – №2. – С.191–196.
Іншин М.І. Сутність, зміст і структура правової системи демократичної держави //Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь: Кримський юридичний інститут, 2004. – Випуск 6. – С.10-15.
