У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні поняття, юридичної природи незалежності судової влади, удосконалення системи гарантій незалежності. Отримані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальшого дослідження правової природи судової влади, взаємодії цієї гілки влади із законодавчою й виконавчою гілками державної влади, а також для вдосконалення чинного законодавства. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є наступні висновки: 1. Поняття «незалежність судової влади» і «незалежність суддів» взаємопов’язані, однак вони мають різний зміст. У першому відбивається статус однієї з гілок державної влади, а у другому – посадових осіб цього органу. Водночас таке трактування незалежності не дає підстав для протиставлення зазначених її проявів і виділення її видів, оскільки остання складає універсальний контекст функціонування судової влади та її носіїв. Незалежність суддів є легітимною тільки в їх процесуальній діяльності по здійсненню судової влади. Вимога про підкорення суддів тільки закону має межі свого існування. Суддя може не підкорятися законам, які суперечать Конституції України, а також законам, що визначають права й обов’язки осіб, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. 2. Міжнародно-правовими критеріями незалежності судової влади є: а) поділ влади; б) неможливість довільної змінюваності суддів на посаді; в) недопущення контролю або впливу на суддів позасудових структур; г) належні умови оплати праці суддів; д) неможливість зміни іншою владою рішення, прийнятого судовою владою. 3. Міжнародно-правовими стандартами незалежності судової влади є: а) нормативне закріплення незалежності судової влади в Конституції або законах країни; б) законодавче врегулювання вимог до кандидатів на посаду суддів, порядку їх відбору та призначення; в) заборона дискримінації щодо кандидатів на посаду суддів за ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану та ін.; г) право суддів на створення організацій для захисту своїх інтересів, удосконалення професійної підготовки і збереження судової незалежності; д) гарантування законом строку повноважень суддів, їх незалежності, безпеки, умов служби й пенсійного забезпечення; е) заборона примушування суддів давати свідчення щодо своєї роботи й конфіденційної інформації, отриманої в перебігу виконання ними своїх обов’язків; є) установлення особливої процедури для розгляду звинувачень або скарг, що надійшли на суддю у процесі виконання ним своїх судових і професійних обов’язків. 4. Гарантії незалежності судової влади поділяються на загальні (ідеологічні й економічні) і спеціальні (організаційно-правові й процесуальні). Ця класифікація має умовний характер, оскільки гарантії діалектично взаємопов’язані, пронизують і доповнюють одна одну. Важливо, щоб гарантії незалежності судової влади були закріплені в Конституції України й законах і не могли бути скасовані або зменшені державою. 5. Поряд з гарантіями суддівської незалежності слід вирізняти її передумови (умови), що стосуються етичних вимог суддівської професії. Вони, зокрема, визначають і встановлюють необхідні для суддівської роботи моральні та інші якості. Судді можуть брати участь у громадському житті, якщо це не завдає шкоди авторитету судової влади й належному виконанню ними своїх основних обов’язків. Позаслужбова діяльність суддів (а) має бути для них другорядною й не заважати здійсненню ними своїх повноважень і (б) не повинна впливати на незалежність і безсторонність суддів. 6. Формами соціального контролю громадськості за судом є: а) відкритість (публічність) судового розгляду; б) відвід суддів за ініціативою учасників процесу або самих суддів; в) участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних; г) включення до складу кваліфікаційних комісій суддів (атестаційно-дисциплінарних органів) та Вищої ради юстиції, окрім суддів, представників юридичної громадськості. 7. З метою забезпечення незалежного й однакового підходу при формуванні суддівського корпусу в Законі України «Про статус суддів» потрібно: 7.1. Визначити (а) принципи кадрової роботи, процедуру підбору суддів і вимоги до кандидатів на цю посаду: соціальний, освітній, професійний статус, особистісні і професійно важливі якості та здібності, процедуру їх встановлення й оцінки; (б) компетенцію органів, що здійснюють підбор кандидатів на посаді суддів; (в) права і обов’язки осіб, які претендують на зайняття посади професійного судді, та ін. 7.2. Установити такі формальні вимоги щодо претендентів на посаду судді, як: (а) граничний вік кандидата на посаду судді; (б) конкретизація поняття «стаж роботи в галузі права»; (в) окреслення кола психічних і фізичних недуг, що перешкоджають зайняттю посади; (г) закріплення положення про недопущення до відправлення правосуддя осіб, які мають судимість, за винятком реабілітованих; (д) введення обов’язкової підготовки суддів у спеціалізованому навчальному закладі. 7.3. Закріпити положення, згідно з яким у державі не можуть прийматися закони та інші правові акти, що скасовують чи обмежують незалежність суддів. 8. Прийняти державну програму навчання суддів, що передбачає набуття ними відповідної кваліфікації або спеціалізації на підставі навчання й досвіду практичної діяльності. | 