Анотація до роботи:

Кравчик М.О. Проблема типології у філософії культури.

Дисертація на здобуття наукового степеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків, 2009.

Дана робота присвячена дослідженню типології як засобу конституювання смислової структури дійсності в умовах секуляризації. В ній обґрунтовано, що типологія разом з власне епістемологічним, має універсальне загальнотеоретичне значення, яке пов’язано з конституюванням смислу. В цьому значенні типологія заключає до себе такі поняття як «смисловий горізонт», «смислові дистинкції», «метапозиція».

В дослідженні показано, що типологія виникає на основі секуляризації від початку європейського Нового часу і постає як засіб конституювання смислової структури дійсності. Її утворення пов’язано з виникненням суб’єкта як єдиного джерела осмисленості дійсності, яка позбавлена усіх надприродних значень і онтологічним принципом якої постає культура. Типологія у загальнотеоретичному сенсі наявна у концепціях культури М.Я. Данилевського, О. Шпенґлера, А. Тойнбі і П.О. Сорокіна, в яких суттєвим моментом є встановлення осмисленості культурно-історичної дійсності через виокремлення культурно-історичних типів як смислових цілісностей. В сучасних дослідженнях культури типологія зберігає свій еврістичний потенціал, незважаючи на виклик ситуації постмодерну.

1. У дисертаційному дослідженні вирішено теоретичне завдання розкриття еврістичного потенціалу типології як культурного феномена, пов’язаного із конституювання смислу. У результаті аналізу генези проблеми типу й типології в соціально-гуманітарному пізнанні, було виявлено, що спочатку тип розумівся як якась ідеальна й незмінна сутність (пра-феномен), як споконвічний план будови того або іншого об'єкта, що його варто виявити за зовнішніми проявами (Й.-В. Ґете). Надалі поняття «ідеального типу» (М. Вебер) припускало створення «ідеально-типової конструкції», що залежить від ціннісних і світоглядних установок дослідника. У сучасних дослідженнях поняття тип являє собою складне теоретичне утворення, що задає напрямок руху емпіричного матеріалу, його інтерпретацію. Також і типологія як метод виділення типів має в сучасному соціально-гуманітарному пізнанні різні трактування й інтерпретації. Однак звертання тільки до логіко-методологічного аналізу типології виявляється недостатнім, оскільки воно схоплює лише окремі, хоча й істотні аспекти типології. У зв'язку з цим було запропоновано розглянути типологію не тільки як метод дослідження, але і як таку процедуру, що має гранично широке теоретичне значення, що виходить за рамки суто пізнавального відношення до дійсності, і пов'язане з ширшим процесом конституювання смислу й осмисленості як такої. Відтак до складу типології доцільно ввести такі поняття як «смисловий горизонт», «метапозиція», «смислові дистинкції».

2. Завдяки використанню генеалогічного підходу стало можливим виявити джерела виникнення типології як засобу конституювання смислової структури дійсності в умовах секуляризації. Звернення до історико-філософських витоків проблеми типології дозволило виділити три засоби конституювання смислової структури дійсності: класифікація (античність), ієрархія (середньовіччя), типологія (Новий час). В античності онтологічним принципом, на якому ґрунтувався смисловий порядок дійсності і який одночасно представлявся наявним буттям, був Космос. У середньовіччі підставою генерації смислової структури дійсності був Бог, який створенням світу зумовив всі його смислові дистинкції. Формування у Новий час нового раціонального типу світогляду призвело до розуміння дійсності як культури, у якій людина як самодіяльний і самосвідомий суб'єкт, постає єдиним джерелом конституювання її смислової структури.

3. На підставі теоретичної реконструкції генезису й розвитку ідеї культури у творах представників філософії Просвітництва (Дж. Віко, І. Канта, Г. Ґердера, В. фон Ґумбольдта, т.д.) було встановлено, що виникнення ідеї культури стало можливим у результаті секуляризації уявлень про дійсність і виділення людини з ряду інших сущих. Світ культури став розглядатися як дійсність, що від початку й до кінця створюється самою людиною, на підставі властивої їй від природи здатності до розумної творчої діяльності. У зв'язку з цим культура стала основним онтологічним принципом, що містив у собі ідею дійсності, опосередковану людською суб'єктивністю.

4. Проведений аналіз концепцій культури, які були розроблені М.Я. Данилевським, О. Шпенґлером, А. Тойнбі, П.О. Сорокіним показав, що загальним у них було використання типології як засобу конституювання осмисленості культурно-історичної дійсності. У цих типологіях культури виявляються такі складові типологічної процедури як «смисловий горизонт», «метапозиція» і смислові дистинкції (типи). Так, поняття «смислового горизонту» у даних концепціях було втілене в концепті «всесвітньої історії» як такої області дійсності, в якій виявляється єдність і взаємозв'язок фактів історії людства. Метапозиція є присутньою також у всіх цих типологіях, хоча вона й ґрунтується на різних припущеннях і філософських позиціях, властивих кожному з них. Також безсумнівним у даних концепціях є наявність смислових констеляцій або типів, які дослідники також по-різному виділяють і обґрунтовують.

5. Першим висунув і обґрунтував ідею існування «культурно-історичних типів» М.Я. Данилевський. Проблема осмислення культурно-історичної дійсності дістала в нього вираження тільки у визнанні факту існування різних культурних типів, що мають різні підстави. На відміну від нього О. Шпенґлер прагнув до обґрунтування смислового різноманіття культурно-історичної дійсності. Так, виділені ним типи культури відрізняються не стільки зовнішньою розмаїтістю культурних форм, скільки внутрішніми смислами, які присутні в «душі» культури. Однак Шпенглер наполягав на тому, що культури не можуть взаємодіяти, вони повністю замкнуті й відділені одна від одної, у зв'язку із цим виникає проблема розуміння сенсу як конкретної «культурної душі», так і всієї культурно-історичної дійсності. У концепції цивілізацій А. Тойнбі залишилося відкритим питання про те, чи є виділені ним різні цивілізації самобутніми історичними цілісностями або типами культури. Позаяк він основну увагу приділяв проблемам впливу зовнішніх факторів на виникнення й розвиток цивілізацій. Виділені П.О. Сорокіним типи культури являють собою ідеально-типові конструкції, які відбивають ритміку її історичного розвитку. У його трактуванні смислова структура культурно-історичної дійсності виявляється динамічною, оскільки, виділяючи різні типи інтегрованої культури, він показує, як у ході розвитку історії один тип змінював інший.

6. У результаті аналізу розвитку типології в контексті сучасних стратегій дослідження культури було виявлено, що під впливом посткласичної філософської думки виникло безліч різних концептуальних підходів до вивчення культури, які стали використовувати нові методи й стратегії пізнання (феноменологія, герменевтика, структуралізм, постструктуралізм). У зв'язку з цим виникли й нові засоби конституювання смислу. У філософії постмодернізму критичному переосмисленню піддаються основні положення філософії Модерну, у тому числі й ідея культури. У постмодернізмі культура визначається як нескінченний і різноманітний процес інтерпретації текстів, без співвіднесення їх із позатекстовою реальністю (навколишнім світом). У зв'язку з цим з'являються інші джерела встановлення смислу: розрізнення, розриви, пропуски, т.п. Таким чином, самосвідомий суб'єкт Модерну перестає бути єдиним джерелом осмислення дійсності, а типологія – засобом конституювання її смислової структури. Однак критична спрямованість постмодернізму не веде до остаточної відмови від положень філософії Модерну, тільки створює ґрунт для виникнення нових концепцій модерності, в яких типологія зберігає своє еврістичне теоретичне значення.

Публікації автора:

1. Кравчик М.А. Общество в перспективе культуры / М.А. Кравчик // Наукове пізнання: методологія та технологія. - Одеса, 2003.- №1 (11). – С.84-88.

2. Кравчик М.А. Типология культур как методологическая проблема /М.А.Кравчик // Наукове пізнання: методологія та технологія. - Одеса, 2003. - №2 (12). - С. 39-45.

3. Кравчик М.А.Типологический метод в философии культуры (И.-В.Гёте, М.Вебер) /М.А.Кравчик// Філософські пошуки. – Львів, Одеса, Хмельницький, 2004. – Вип. XVII-XVII. – С.113-121.

4. Кравчик М.А. Техника как критерий типологии культур / М.А.Кравчик // Матеріали V Міжнародної наук.-практ. конф. «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», 27-28 квітня 2004р. – Харків: Національний аерокосмічний ун-т ім. М.Є.Жуковського «ХАІ», 2004. – С. 25-26.

5. Кравчик М.А. Теоретическое и эмпирическое в исследованиях культуры /М.А.Кравчик // Первый Российский культурологический конгресс. Тезисы докладов, 25-29 августа 2006г. – СПб.: Эйдос, 2006. – С.105.

6. Кравчик М.А. Ценность как базовая категория культуры /М.А. Кравчик // Матеріали міжнарод. наук. конф. «Інновації в технології та методології наукового пізнання», 26-27 жовтня 2006р. – Одесса, 2006. – С.70-71.

7. Кравчик М.А. Семиотические типологии культуры: методологический анализ / М.А. Кравчик // Філософські пошуки. – Львів, Одеса, Хмельницький, 2006. – Вип. XXI-XXII.– С.281-290.

8. Кравчик М.А. Типология и/или мифология / М.А. Кравчик // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип.10. Стратегії інтерпретації тексту. – Одеса: ОНУ ім. І.І. Мечникова, 2006. – С.114-120.

9. Кравчик М.О. Ідея типології у філософії культури (на матеріалі типологій культури М.Я. Данилевського, О. Шпенглера, П.О. Сорокіна) / М.О. Кравчик // Мультиверсум. Філософський альманах: зб. наук. праць. Вип.73. – К., 2008. – С. 127-138.