Анотація до роботи:

Владимиров В.М. Проблема розуміння інформації в журналістиці. – Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 – журналістика. – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка – Київ, 2003..

У дисертації доведено необхідність постановки і вирішення даної проблеми у журналістикознавстві. Дослідження базових процесів розуміння, здійснене із залученням герменевтики, семіотики, соціальної психології, сучасних поглядів на хаос, дозволило відтворити рух інформації від незрозумілого (хаосу) до індивідуальних рівнів розуміння – першорозуміння та інтерпретації, кодування знака і його наступного декодування, – та від індивідуального розуміння до масового. Теоретичні основи журналістики розвинуті обґрунтуванням функцій та принципів розуміння. Розроблено основні моделі і методи досягнення розуміння інформації в журналістиці. Досліджено перешкоди розуміння інформації в журналістиці, зокрема їх витоки, типи, методи їх подолання.

Основний висновок: проблема розуміння інформації є однією з журналістикознавчих проблем, вона має вирішуватися в межах цієї науки не емпірично, а науково, для цього наявні всі необхідні умови, а просування по шляху її вирішення означатиме залучення нового ресурсу підвищення ефективності діяльності засобів масової комунікації.

Ключові слова:. журналістика, хаос, герменевтика, розуміння, інтерпретація, семіотика, поява інформації, перешкоди у розумінні.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і вирішення такої наукової задачі: розуміння інформації в журналістиці існує як проблема журналістикознавча, і її необхідно досліджувати саме як наукову проблему. Вона має свої власні обєкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи вирішення. Обєктом розуміння інформації в журналістиці є процеси руху інформації від її появи на межі незнання через ланцюг розуміння до останніх етапів – розуміння необхідності певної дії, її перебігу та розуміння її наслідків. Предметом розуміння інформації в журналістиці є процеси створення та опрацювання інформації, тобто відображення фрагментів обєктивної дійсності, взятих у їхній соціальній значущості, масовості та соціалізованості, підданих літературно-публіцистичній обробці та періодично розповсюджуваних на масову аудиторію. Мета розуміння інформації журналістом – надання масовій аудиторії більших підстав для прийняття нею рішень щодо власних наступних дій. Мета розуміння журналіста масовою аудиторією – отримання додаткової інформації. Завдання розуміння інформації в журналістиці – забезпечення надання інформації масовій аудиторії через послідовно здійснювані процеси її набуття, створення (кодування) і декодування знаків, піднесення розуміння з індивідуальних рівнів на масові. Це методологічно відбувається через проходження етапів першорозуміння, апперцепції-інтерпретації, аплікації, верифікації, повсякчасного подолання перешкод розуміння, інтегрування індивідуального розуміння у масове. Кожен з цих етапів передбачає наявність окремих методів мисленнєвої дії.

Проведені дослідження дозволили зробити висновок, що умовою соціокультурного масштабу для повного розгортання герменевтичного потенціалу журналістики є інтерсубєктність масовоінформаційних відносин, у яких журналіст посідає особливе, медіа-субєктне місце. Дослідження динаміки перебігу ролей субєктів та обєктів розуміння привело до визначення структурних утворень масової аудиторії – “герменевтичних трикутників”: джерела інформації – журналіста – споживача інформації. Розвинуто теоретичні положення журналістикознавства, зокрема, з позицій герменевтики було переглянуто теорію соціальних функцій преси, запропоновано її місію (“надфункцію”) та базову пізнавально-перетворювальну функцію, якій відповідають базові підзнавально-перетворювальні методи. Проаналізовано зміст основних принципів журналістики у світлі теорії розуміння, що дозволило обґрунтувати висновок про існування єдиного, вищого принципу журналістики – принципу нерозривної єдності обєктивності та гуманізму. Розвідки в історії преси, зокрема, нацистської Німеччини та СРСР, дали змогу запропонувати шестирівневу 16-секторну схему чотирьох основних моделей розуміння інформації в журналістиці, виходячи з інформаційних моделей ЗМК та з соціально-політичних моделей суспільства, а також порушити питання співвідношення (балансу) різних моделей масового розуміння інформації у різних суспільствах. Запропоновано механізм масової верифікації інформації (герменевтична “дзига”), а також триланковий герменевтичний ланцюг, восьмикомпонентна структура джерел журналістського розуміння, схема журналістського розуміння як відчуження з двох шарів (першорозуміння й інтерпретації) та 12 етапів, зокрема етапів називання, відмежування, відрізнення, протиставлення, відокремлення, віддалення, відчуження тощо. Створена чотирирівнева 12-ступенева схема розгортання індивідуального розуміння у масове тощо. Досліджено перешкоди розуміння, як індивідуального, так і масового, і доведено, шо вони у журналістиці є результатом або надмірного, або недостатнього використання підстав для розуміння. Запропоновано методи їх подолання та перетворення на додаткові ресурси розуміння.

На отриманому вперше теоретико-методологічному матеріалі зясовано, які саме процеси розуміння інформації та яким чином надають журналістам якісно нові рівні мислення. Порушена теоретично, проблема розуміння інформації в журналістиці має численні можливості практичного вирішення. Її осмислення має надати допомогу журналістам-практикам, літературним редакторам, керівникам редакцій ЗМК у точнішому їх самовизначенні під час спілкування з різними учасниками масовоінформаційного процесу. Проходження “герменевтичної школи” має стати неодмінною складовою високого професіоналізму працівників ЗМІ, її необхідно вважати важливим чинником при визначенні підстав для прийняття кадрових рішень у редакційних колективах тощо.

У відкритому, демократичному суспільстві вільний субєкт, на власний вибір та під власну відповідальність, розпочинає, розгортає й завершує кожну дію розуміння. Цей процес складається з нескінченної послідовності взаємоповязаних герменевтичних актів і являє собою основу буття людини, її розуміння-як-буття. Оскільки розуміння виявляє себе як активність субєкта, масове розуміння являє себе як інтегрована активність масових субєктів. В соціокультурних масштабах це масове-розуміння-як-масове-буття, а одним з головних його чинників є журналістика, яка, потужно впливаючи на стихійне, неформальне комунікування, перетворює його на соціальне-розуміння-як-соціальне-буття. У найширшому тлумаченні це є соціальне-розуміння-як-соціальне-буття-в-світі.

Така постановка питання відкриває перед наукою широкі перспективи. Застосування сучасних поглядів на хаос, доробків герменевтики (як теорії та методології розуміння) та загальної (філософської) філології й певних напрямків семіотики та соціальної психології, взятих у комплексі, до журналістики й журналістикознавства особливо плідне в цьому контексті. Вони створюють теоретико-методологічну базу під новими науковими дослідженнями, що суттєво розширить класичне бачення теоретичних і методологічних проблем журналістикознавства. Так, свої відмінності має розуміння інформації у інформаційній, аналітичній журналістиці та публіцистиці, тобто відмінності розуміння у статичних системах (5 W), динамічних системах та динамічних системах, що базуються на нестабільності людського фактора.

Подальше розгортання теорії масового розуміння може дати підстави для розвитку теорії масового спілкування: розглянута проблема якраз і є одним з її наріжних каменів. За нею відкривається перспектива створення теорії масового пізнання. А це, у свою чергу, може стати кроком до створення значно ширшої теорії масового співіснування.

Публікації автора:

Владимиров В.М. Журналістика, особа, суспільство: проблема розуміння. Монографія/ Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: 2003. – 282 с.

Владимиров В. М. До питання про принципи журналістики // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. – Луганськ, 1999. – № 2 (12). – С. 92 – 95.

Владимиров В. Онтологія герменевтики у сфері масового спілкування // Слово і суспільство: Зб. наук. праць / За ред. О. Д. Пономаріва. – К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2000. – Ч. І. – С. 149 – 151.

Владимиров В. М. Інтерпретація тексту в журналістиці (критика поглядів філософа П. Рікьора, або похвала соціологу П. Рікьору за його філологічну помилку) // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство і журналістика. – Дніпропетровськ, 2001. – Вип. 4. – С. 11-16.

Владимиров В. М. Преса тоталітарної моделі: насильство над свободою інтерпретації // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2001. – Т. 5. – С. 52 – 61.

Владимиров В.М. Структура масової свідомості: погляди У. Ліппмана та О. Потебні й спроба їх актуалізації // Науковий вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. – Запоріжжя, 2002. – № 3. – С. 30 – 35.

Владимиров В.М. Хаос, герменевтика, журналістика, або Світоглядницькі засади творчості у мас-медіа // Наукові записки Інституту журналістики. К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. –Т. 6. – С. 77 – 84.

Владимиров В.М. Від дискурсу до інтеркурсу // Наукові записки Інституту журналістики. К.: Інститут журналістики Київ. нац ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. – Т. 7. – С. 68 – 69.

Владимиров В.М. Стереотипи Уолтера Ліппмана та блокова структура масової свідомості // Актуальні питання масової комунікації. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. – Вип. 2. – С. 32 – 35.

Владимиров В.М. Індивідуальне й соціальне у масово-інформаційних процесах // Актуальні питання масової комунікації. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. – Вип. 3, частина 1. – С. 23 – 28.

Владимиров В.М. Журналістика як сфера масового розуміння // Українське журналістикознавство. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2000. – Вип. 1. – С. 12 – 16.

Владимиров В.М. Розуміння як відчуження: механізми журналістського пошуку змісту // Українське журналістикознавство. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. – Вип. 2. – С. 35 – 40.

Владимиров В.М. Ім’я й розуміння, або журналістика як ономастика // Стиль і текст. – Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2000. – Вип. 1. – С. 15 – 31.

Владимиров В.М. Теорія розуміння чи теорія читабельності? // Стиль і текст. – Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. – Вип. 2. – С. 25 – 45.

Владимиров В.М. Місія журналістики: у порядку постановки питання // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. – Т. 2. – С. 91 – 98.

Владимиров В.М. Інформація, комунікація, спілкування: відмінне й спільне у просторі масового розуміння // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. – Т. 3. – С. 58 – 63.

Владимиров В.М. Від масового незнання до масового розуміння: шлях герменевтики через терени журналістики // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. – Т. 4. – С. 47 – 55.

Владимиров В.М. Особливості розуміння журналістського твору, або Апперцепція у сфері масового спілкування // Стиль і текст. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. – № 3. – С. 49 – 64.

Владимиров В.М. Принципи журналістики у світлі теорії розуміння // Українське журналістикознавство. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. – Вип. 3. – С. 35 – 41.

Владимиров В.М. Герменевтична спіраль від індивідуального до масового розуміння // Бахмутський шлях. Історичні і філологічні науки. – Луганськ, 2003. – № 1-2. – С. 153 – 156.

Владимиров В.М. Герменевтичний універсум і межі журналістики // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. – Т. 9. – С. 155-158.

Владимиров В.М. Журналістика класична і некласична. Передбачення існування післянекласичної журналістики // Науковий вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. – Запоріжжя, 2003. – № 1. – С. 37 – 43.