У висновках сформульовано головні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до наступних позицій. – Національний ідеал – це складна ціннісно-світоглядна категорія, яка виражає устремління до досконалості, уявлення про зразкове як у суспільно-політичному, так і духовно-моральному бутті нації та її представників. Так само як і загальнофілософська категорія „ідеал”, національний ідеал постає як ідеальне, зразок, мета, досконалість. Національний ідеал виявляє себе через синтез соціального та особистісного. – Проблема національного ідеалу ще не знайшла комплексного висвітлення у сучасній науковій літературі. Проте вона не випадала із дослідницького інтересу українських мислителів, які працювали в першій половині ХХ ст. Тому джерельною базою вивчення цього феномену є праці українських мислителів як світської так і релігійної гілки філософії першої половини ХХ ст.. – Національний ідеал, як складний феномен, в дисертації системно осмислюється на трьох рівнях: 1) в контексті загальнофілософського тлумачення категорій ідеального та ідеалу; 2) на рівні виокремлення його суспільно-політичного виміру та дослідження основних цінностей українською філософською думкою першої половини ХХ ст.; 3) відстеження особистісного виміру національного ідеалу представниками української філософії зазначеного періоду. – Підходи до розв’язання проблеми національного ідеалу в українській філософії зумовлені історико-культурним та релігійним чинниками, які мали вирішальний вплив на формування української національної свідомості. – Доведено, що проблема національного ідеалу виникає не випадково, а враховуючи специфіку і дух української філософії, де в гармонійній єдності постають дві категорії, що перебувають у діалектичному зв’язку: людина-особистість-українська людина та людство-суспільство-нація. Тому категорія національного ідеалу проявляється в українській філософії першої половини ХХ ст. через два основні виміри – особистісний та суспільно-політичний, які є взаємопов’язаними та взаємообумовленими. – Виявлено і проаналізовано, що суспільно-політичний вимір національного ідеалу функціонує в тогочасній вітчизняній філософії у вигляді складного комплексу цінностей, концепцій устрою та принципів державотворення України. Вітчизняні філософи визначали, що його головними цінностями є нація, свобода та державність, відродження та відстоювання яких стало провідним завданням українського народу. – Альтернативність бачення українськими мислителями концептуальних засад ідеального устрою майбутньої Української держави відображали існуючу на той час тенденцію у філософській та суспільно-політичній думці України. Однак, якщо представники світської гілки філософії визначали провідною ту чи іншу політичну організацію державної влади, то для релігійних філософів – це була така політична система, яка могла б нарівні забезпечити інтереси як держави, так і особистості. – Ідеальними принципами побудови української держави визначені єдність, мир, рівність, справедливість, які будучи загальнолюдськими цінностями, мають християнську та національну специфіку. – Доведено, що особистісний вимір національного ідеалу в українській філософській думці першої половини ХХ ст. знаходить свій вияв в образі української людини, перед якою стоять завдання здобуття незалежності та державності. Щоб втілити їх у реальність українська людина повинна формувати і самоудосконалювати свою сутність через комплекс виховних, християнських та морально-політичних цінностей, які складають основний зміст ідеалу особистості, і є взаємопереплетеними та взаємозумовленими. – Виявлено, що образ української людини в контексті виховного ідеалу, формувався і шліфувався на народних традиціях, культурі та загальнолюдській моралі (з опорою на християнську). Причому першорядними визнавалися саме духовні якості особистості. Тому в образі української людини в контексті виховного ідеалу головний акцент ставився на таких рисах як шляхетність, честь, пошана до старших, любов до родини та рідної землі, працьовитість. Ці риси визнавалися основою для виховання молодого покоління нації. – Простежено вплив загальнолюдських, християнських та національних вартостей на формування образу української людини, який мав місце у вітчизняній філософії зазначеного періоду. Належний образ цієї людини подавався мислителями як синтез духовної досконалості, яка досягається через зрозуміння внутрішнього “я”, тобто самопізнання, та через плекання чеснот, а також високої національної самосвідомості. Українські мислителі розглядають християнські й національні цінності як взаємодоповнюючі. – Виявлено, що образ політично досконалої української людини отримує різні назви у дослідників – „шевченківська людина”, „громадська людина”, „сильна людина”. Цим образам притаманні певні відмінності, однак у них всіх стверджуються саме ті риси особистості, які визначають в першу чергу її національно-суспільну вартість. Це обов’язок служити Батьківщині, ідейність, порядність, принциповість, чесність, вміння прийняти рішення, впевненість у правильності своїх вчинків, відповідальність і самопожертва. В українській філософії характеризується також і збірний образ української людини – провідника та провідної верстви еліти, аристократії чи інтелігенції, що були покликані згуртувати спільноту для втілення суспільно-політичного виміру національного ідеалу. – У трактуванні особистісного виміру національного ідеалу українськими мислителями світського та релігійного напрямку простежуються як спільні риси, так і певні відмінності. Зокрема, представники кліру в образі української людини наголос ставлять на моральну досконалість та виховання чеснот, у своїх творах більше уваги приділять вихованню саме досконалої особистості, а менше ідеалу провідника української нації. У той же час представники світського напрямку головну увагу зосереджують на формуванні національної свідомості всієї української нації та виховання особистостей (провідників), готових віддати своє життя за незалежність та державність. Однак виразно постає і спільне. В особистісному вимірі національного ідеалу тісно взаємо переплетені національні та загальнолюдські (крізь призму християнських) вартості. В образі української людини їхня значимість є рівноцінною. А синтез ідей – Бога і Батьківщини та служіння їм – об’єднують всі три складові (виховну, релігійну та морально-політичну) особистісного виміру національного ідеалу. – Ґрунтовному аналізу проблеми національного ідеалу тільки закладено основи. Концепція національного ідеалу у філософському, політологічному, морально-виховному аспекті може бути новим напрямком досліджень. Особливої уваги в цьому відношенні заслуговує українська філософська думка першої половини ХХ ст. як світського так і релігійного напрямку, яка закладала методологічні підвалини теорії національного ідеалу. Звернення до надбань української духовної спадщини з її національно-патріотичним духом та гуманістичними цінностями набуває особливого значення для сьогодення, коли формуються нові соціально-політичні тенденції, відбувається інтенсивний пошук сучасного національного ідеалу, сучасного образу оновленої України. Основні положення дисетації викладено в наступних публікаціях: 1. Кендус О. Моральний ідеал людини у висвітленні українських мислителів першої половини ХХ ст. // Вісник Львівського університету.– Серія: філософські науки.– 1999.– Вип. 1.– С. 157–161. 2. Кендус О. Поняття ідеалу та його основні форми // Наукові записки Тернопільського університету імені Володимира Гнатюка.– Серія: Філософія.– 2002.– Вип. 3.– С. 88–92. 3. Кендус О. Проблема моральних якостей особистості в українській філософсько-етичній думці першої половини ХХ століття // Вісник Львівського університету.– Серія: філософські науки.– 2001.– Вип. 3.– С. 230–237. 4. Кендус О. Проблема ідеалу у філософській концепції Миколи Шлемкевича // Вісник Львівської комерційної академії.– Серія: гуманітарні науки.– 2000.– Вип. 3.– С. 196–199. 5. Кендус О. Проблема ментальності в українській філософській спадщині першої половини ХХ століття // Вісник Львівської комерційної академії.– Серія: гуманітарні науки.– 2002.– Вип.4.– С.254–260. 6. Кендус О. Релігійно-етична проблематика в творчості митрополита Іларіона (І.Огієнка) // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень VII Міжнародного круглого столу.– Львів: Логос, 1997.– С. 85–87. 7. Кендус О. Митрополит Іларіон (Огієнко) про моральні чесноти // Історія релігій в Україні. Матеріали ІХ міжнародної конференції.– Львів: Логос, 1999.– С. 151–153. | 