Відповідно до мети та завдань дослідження у висновках до роботи пропонуються зміни до законодавчих актів, метою яких є вдосконалення гарантій презумпції невинуватості в контексті сучасних вимог до справедливого судочинства та з урахуванням практики Європейського суду. 1. Запропоновано таке формулювання статті 62 Конституції України: Нікого не можна вважати винуватим у вчиненні злочину чи іншого протиправного діяння і не можна піддавати покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком або відповідною постановою суду, що набрала законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину чи іншого протиправного діяння. Обов’язок доведення вини обвинуваченого та спростування доводів, наданих на захист обвинуваченого, лежить на стороні обвинувачення. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Недоведена винуватість обвинуваченого за своїми правовими наслідками дорівнюється доведеній невинуватості. 2. Також запропоновано вдосконалене формулювання принципу презумпції невинуватості у статті 14 Проекту КПК України: 1. Нікого не можна вважати винуватим у вчиненні злочину і не можна піддавати покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком, що набрав законної сили. 2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Відмова підозрюваного, обвинуваченого, підсудного обвинуваченого від дачі показань не може бути сприйнята як доказ його винуватості. 3. Обов’язок доведення вини підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також обов’язок спростування доводів, наданих на його захист, покладається на особу, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора, а у випадках, передбачених цим Кодексом, – на потерпілого. 4. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, і на припущеннях. Доказ, визнаний недопустимим в порядку, передбаченому цим Кодексом, підлягає виключенню. 5. Висновок про винуватість особи повинен бути підтверджений достатньою сукупністю належних і достовірних доказів. Усі сумніви щодо доведеності вини вирішуються на користь підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Недоведена винуватість обвинуваченого за своїми правовими наслідками дорівнюється доведеній невинуватості. 6. Судове слідство проводиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення. 3. Запропоновано включення положення про презумпцію невинуватості до Кодексу України про адміністративні правопорушення в такій редакції: Стаття 9-1. Презумпція невинуватості. 1. Нікого не можна вважати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, доки його вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом та встановлено постановою, що набрала законної сили, судді, органу, посадової особи, що розглядав справу. 2. Особа, притягнута до адміністративної відповідальності, не зобов’язана доводити свою невинуватість. 3. Висновок про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення повинен бути підтверджений достатньою сукупністю належних і достовірних доказів. Всі сумніви у винуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, тлумачаться на користь цієї особи. Притягнення до адміністративної відповідальності не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, і на припущеннях. 4. Особа підлягає адміністративній відповідальності тільки за ті адміністративні правопорушення, по відношенню до яких встановлено її вину». 4. Положення про запобіжний захід у вигляді взяття під варту та порядок його обрання в останній редакції проекту КПК слід вдосконалити, виклавши в наступній редакції: а) Частина 1 статті 126: «1. Взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується слідчим суддею, суддею, судом тільки за наявності достатньої сукупності доказів, які вказують на вчинення злочину затриманою особою, при існуванні достатніх даних вважати, що інші запобіжні заходи не забезпечать виконання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним процесуальних обов’язків, покладених на нього цим кодексом. Обов’язок доведення обґрунтованості тримання під вартою лежить на особі, яка здійснює дізнання, слідчому, прокурорі. Всі сумніви щодо доведеності обґрунтованості тримання особі під вартою тлумачаться на користь звільнення затриманого чи обрання йому запобіжного заходу, не пов’язаного із позбавленням волі.» б) Частини 2 і 3 ст. 136: «2. Розгляд подання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою здійснюється за обов’язкової участі особи, щодо якої отримано подання. Одержавши подання особи, яка здійснює дізнання, слідчого або прокурора про обрання затриманому запобіжного заходу – передачі під нагляд міліції чи взяття під варту, слідчий суддя до закінчення сімдесяти двох годин з моменту затримання особи знайомиться з матеріалами, що були підставою для її затримання, з’ясовує, чи ознайомлені з цими матеріалами підозрюваний чи обвинувачений та захисник, при необхідності надає їм час для ознайомлення; після цього опитує підозрюваного чи обвинуваченого, при необхідності опитує особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо вони з’явилися, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову: 1) про відмову в обранні запобіжного заходу і про звільнення затриманого - якщо не підтвердилася підозра у вчиненні злочину або відсутні підстави для обрання запобіжного заходу; 2) про обрання затриманому запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, і про його звільнення з-під варти; 3) про обрання затриманому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. 3. В постанові про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинні бути зазначені: – підстави та умови обрання запобіжного заходу з посиланням на наявну у справі сукупність доказів, яка повинна бути необхідна та достатня для їх достовірного встановлення; – докладний аналіз встановлених підстав та умов для обрання запобіжного заходу, з наведенням вичерпних мотивів застосування запобіжного заходу.» 5. Вдосконалення положення про обґрунтування обвинувачення лише доказами, отриманими законним шляхом, знайшли своє відображення у наступній редакції статті 152 Проекту КПК та у запропонованому доповненні її статтею 152-1: «Стаття 152. Допустимість доказів 1. Допустимість доказів визначається законністю їх джерела, умов і способів одержання. 2. Недопустимими визнаються докази: а) отримані із порушенням прав людини, гарантованих Конституцією України і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; б) отримані чи оформлені із порушенням встановленого кримінально-процесуальним законом порядку; в) отримані неуповноваженим на те суб'єктом; г) отримані шляхом проведення дій, непередбачених КПК; д) показання підозрюваного чи обвинуваченого, що були дані ним на досудовому слідстві без адвоката, включаючи випадки відмови від адвоката, та не підтверджені ним у суді; е) показання свідка чи потерпілого, основані на здогадках, чутках, припущеннях, а також якщо свідок не може вказати джерело їх отримання. 3. Недопустимі докази, які свідчать на користь обвинувачення, не мають юридичної сили, не можуть бути використані в ході судового розгляду для доведення обставин, що підлягають доведенню згідно із цим Кодексом, та мають бути виключені з переліку доказів. 4. Недопустимі докази, що свідчать на користь захисту, не підлягають виключенню з переліку доказів та використовуються на підтвердження невинуватості підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Стаття 152-1. Виключення недопустимих доказів 1. Учасники справи мають право заявити суду клопотання про виключення з переліку доказів будь-якого доказу, що свідчить на користь обвинувачення, із зазначенням підстав та мотивів такого клопотання. 2. Суд розглядає клопотання про виключення доказу за участю підсудного, його захисника та законного представника, і прокурора. При необхідності суд вправі викликати і допитати свідків. 3. Тягар спростування доводів сторони захисту про порушення вимог кримінально-процесуального законодавства при отриманні спірного доказу лежить на стороні обвинувачення. 4. Про задоволення клопотання про виключення доказу, або відмову в задоволенні такого клопотання, суд постановляє ухвалу». 6. Із врахуванням наголошеної несумісності повернення справи на додаткове розслідування із принципом презумпції невинуватості пропонується з частини 5 статті 325 проекту КПК виключити п.2, а також виключити статтю 327. 7. Дисертантка вважає неприпустимим закриття провадження в кримінальній справі на стадії головного судового розгляду через відсутність події або складу злочину, тому пропонує виключити з п.1 ч.1 ст.358 проекту КПК посилання на частину першу статті 169. Аналогічні зміни пропонуються до статті 458 проекту КПК. 8. Видається несумісним із принципом презумпції невинуватості виключення авторами проекту КПК із підстав постановляння виправдувального вироку недоведеності участі підсудного у скоєнні злочину, тому ч.6 статті 408 КПК слід доповнити п.3 виклавши його наступним чином: «не доведено поза розумним сумнівом участь підсудного у скоєнні злочину». 9. Враховуючи роль інституту суду присяжних в реалізації гарантій презумпції невинуватості, запропоновано поширити можливість розгляду справ судом присяжних за клопотанням підсудного на всі кримінальні справи про тяжкі та особливо тяжкі злочини (наведена відповідна редакція статті 428 проекту КПК); пропонується доповнення статті 447 проекту («Напутнє слово головуючого») деталізацією положення про тлумачення сумнівів. 10. Виходячи з ключового значення принципу тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого для справедливості кримінального судочинства, пропонується доповнити ч.1 статті 547 проекту КПК (підстави для скасування вироку судом апеляційної інстанції) пунктом – «тлумачення сумнівів не на користь підсудного». 11. До реабілітуючих підстав закриття кримінальної справи слід віднести закриття кримінальної справи внаслідок спливу строків давності (якщо кримінальну справу порушено щодо особи): особа, щодо якої органи слідства не можуть в розумний строк закінчити розслідування кримінальної справи, повинна мати право на реабілітацію. Право на реабілітацію також повинен мати обвинувачений у разі відмови чи часткової відмови прокурора від обвинувачення, якщо потерпілий чи його законний представник не підтримують обвинувачення; а в кримінальній справі приватного обвинувачення – коли потерпілий відмовився від обвинувачення. У зв’язку з цим пропонується відповідне доповнення до статті 617 проекту КПК. 12.Принцип презумпції невинуватості виключає можливість посилання на майбутній вирок у стадії досудового слідства, а отже зі статті 2 Закону України «Про попереднє ув'язнення» слід виключити таку мету попереднього ув’язнення як «забезпечення виконання вироку». 13. На підставі аналізу відповідної практики Європейського суду з прав людини зроблено висновок, що чинне законодавство щодо проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів не відповідає вимогам Конвенції, оскільки, зокрема, на законодавчому рівні не запроваджено судовий контроль за такою закупівлею. З огляду на це, пропонується частину другу статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. № 2135-XII викласти в такій редакції: «Негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації, проведення контрольної та оперативної закупівлі та постачання товарів, предметів та речовин у фізичних та юридичних осіб проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника, а також за обов’язкового заведення оперативно-розшукової справи. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який може бути використаний як доказ в кримінальному судочинстві». 14. Виправдання підсудного за недоведеністю його вини поза розумним сумнівом не повинно виключати можливість встановлення цивільної відповідальності зі сплати компенсації у зв’язку з такими самими фактами на підставі менш суворого тягаря доведення. Таким чином, пропонується викласти ч.4 статті 61 ЦПК (Підстави звільнення від доказування) в такій редакції: «Обвинувальний вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або обвинувальна постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою». | 