У дисертації сформульована низка концептуальних положень щодо функціонування інституту преюдицій у кримінальному процесі, а також наведені пропозиції щодо вдосконалення норм чинного кримінально-процесуального законодавства: 1. В процесуальному праві використання преюдицій пояснюється недоцільністю повторного дослідження питання, яке вже розглядалось і було вирішено іншим судом. Преюдиціальність слід визначати як властивість рішення, в якому при розгляді справи, встановлені раніше обставини, інший суд має право, а не обов’язок покласти в основу свого рішення без повторного дослідження певні обставини справи. Таке розуміння преюдиціальності дозволяє використовувати встановлені у раніше винесеному судовому рішенні фактичні обставини у наступному процесі не тільки щодо осіб, на яких поширюються суб’єктивні межі законної сили раніше винесеного судового рішення, але і щодо інших осіб (наприклад, при розгляді виділеної щодо співучасника справи, при розгляді справи про давання свідомо неправдивих показань тощо.), тобто дозволяє зробити висновок, що преюдиціальне значення раніше винесеного судового вироку (рішення) не має суб’єктивних меж. 2. В результаті ратифікації Україною Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків, прийняттям Закона України “Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів” вирок суду іноземної держави має преюдиціальне значення. 3. Наділення преюдиціальною силою судового рішення засновано на презумпції істинності судового рішення, що набрало законної сили. Законна сила судового рішення забезпечує дію преюдиції. Преюдиціальність не слід ставити в один ряд з такими властивостями законної сили судового рішення, як виключність, обов’язковість. В преюдиціях проявляється законна сила в цілому. 4. Говорити про наявність преюдицій при винесенні виправдувального вироку можна в тому випадку, якщо при винесенні такого вироку за відсутністю події злочину і за відсутністю в діях підсудного складу злочину суд обгрунтовував своє рішення на достовірно встановлених фактах, а не на припущених судженнях, тому що припущені факти, тобто ті , які суд не мав можливості встановити достовірно, преюдиціальними бути не можуть. Що ж стосується виправдувального вироку, винесеного за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, то, як уже відзначалося, у цих випадках суд грунтується виключно на встановлених і перевірених фактах; проте цих фактів недостатньо для категоричного висновку про невинність підсудного, тобто преюдиціально встановлені факти у таких випадках не мають властивість достатності. 5. При апеляційному перегляді кримінальних справ преюдиція має місце у тому випадку, коли при перегляді вироку суду першої інстанції апеляційна інстанція не знаходить підстав для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, тобто не виходить за межі апеляційної скарги (подання). У тому випадку, коли апеляційний суд частково скасовує вирок суду першої інстанції і постановлює свій вирок, то існує два преюдиціальних рішення: вирок суду першої інстанції в тій частині, в якій його не скасовано і вирок апеляційного суду. 6. Доповнити КПК України статтею 671 “Преюдиція” наступного змісту: “Обставини, встановлені у вироку, а також ухвалі, постанові суду, прокурора, слідчого, органу дізнання, яка остаточно завершує провадження у справі приймаються судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання без додаткової перевірки, якщо ці обставини не викликають сумніви у суду. При цьому такий вирок не може вирішувати наперед винність осіб, які раніше не приймали участь у справі, що розглядається”. 7. Доповнити КПК України статтею. 112 “Порядок звільнення від від кримінальної відповідальності з підстав передбачених в особливій частині Кримінального кодексу України” такого змісту: Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, передбачених у частинах 2 статей 111 та 114, частині 3 статті 175, частині 4 статті 212, частині 2 статті 255, частині 5 статті 258, частині 6 статті 260, частині 3 статті 263, частинах 4 статей 289, 307, 309, 311, частині 3 статті 369, частині 4 статті 401 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про закриття справи і звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Суд у судовому засіданні за наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, відповідно до частини першої цієї статті і враховуючи характеристику особи, закриває справу і звільняє особу від кримінальної відповідальності. 8. Доповнити ч. 1 ст. 350 КПК України “Зміст апеляції” пунктом 51 наступного змісту: “вказівка на те, в яких межах оскаржується рішення місцевого суду”. |
