Анотація до роботи:

Шаповал Л. І. Представництво в цивільному праві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва АПрН України, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню представництва в цивільному праві. В роботі розглянуто поняття та правова природа представництва. Здійснено загально-теоретичний аналіз суб’єктів представницьких правовідносин, дано їх правову характеристику. Розкрито зміст представництва. Сутність представництва як правового інституту розкривається через поняття повноваження. Розглянуто особливості договірного та недоговірного представництва. З’ясовано відмінність вчинення правочинів представниками від імені дієздатних осіб від правочинів, які вчиняються представниками від імені недієздатних осіб. Проаналізовано специфіку комерційного представництва.

Розглядається поняття довіреності і її правова характеристика. Звертається увага на відсутність у Цивільному кодексі України норми, яка б передбачала одночасну передачу повноважень за довіреністю представнику і третім особам. Запропоновано текст відповідних доповнень до ЦК України.

При розгляді видів довіреності особлива увага приділяється одному з найбільш відомих видів спеціальної довіреності – довіреності на користування автомобілем.

Окремо розглядаються підстави припинення та скасування довіреності.

На підставі аналізу наукової літератури, нормативно-правової бази і судової практики щодо представництва в цивільному праві сформульовано та внесено конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного цивільного законодавства.

У дисертаційному дослідженні в контексті реформи законодавства в сфері представництва в цивільному праві України розв’язано нову актуальну проблему. Дослідження представництва в цивільному праві України дало змогу сформулювати низку нових положень. Основні висновки, одержані в результаті проведеного дисертаційного дослідження, крім тих, які виносяться на захист, зводяться до таких:

1. Положення Цивільного кодексу України поширюється тільки на представництво, на підставі якого мають вчинятися правочини.

Цивільно-правове представництво не поширюється на представництво, яке здійснюється в судах, на діяльність посадових осіб правоохоронних органів при здійсненні службових обов’язків, на випадки, коли одна особа від імені іншої діє в порядку здійснення майнових прав останньої, наприклад, в органах виконавчої влади чи місцевого самоврядування, оскільки при цьому не вчиняються правочини.

2. Між представництвом, здійснюваним в цивільному праві, і представництвом у цивільному процесі існують суттєві відмінності, які дають підстави для розмежування інституту представництва в цивільному процесі від інституту представництва в цивільному праві і визнання їх самостійними.

Представництво хоч і застосовується в багатьох правових галузях, його можна класифікувати як представництво у сфері матеріально-правових і процесуально-правових відносин.

Основою матеріально-правового представництва є цивільно-правові норми, що регулюють відносини, пов’язані з представництвом, довіреністю, договором доручення. Процесуальне представництво засновано на нотаріально-, адміністративно-, цивільно- чи кримінально-процесуальних нормах, які регулюють суспільні відносини, що виникають при розгляді справ у судах або при вчиненні нотаріальних дій нотаріусами. У процесуальному представництві застосовуються цивільно-правові норми щодо довіреності, повноважень тощо.

3. Хоча законом не встановлюються спеціальні правила щодо форми викладення повноважень, але повноваження представника повинно бути певним чином виражено, а також сформульовано так, щоб з ним могли ознайомитися і сприйняти треті особи, які вступають у правовідносини з особою, яку представник представляє.

При визначенні поняття повноваження треба чітко розмежовувати повноваження як волевиявлення особи, яку представляє представник, і як здатність представника вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє.

4. За змістом ст. 241 ЦК України несхвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, тягне за собою його повну недійсність. Однак при цьому необхідно враховувати положення ст. 217 ЦК України, відповідно до якої недійсність частини правочину не спричиняє недійсності інших його частин.
У зв’язку з цим запропоновано внести відповідне доповнення до ст. 241 ЦК України.

5. За підставами виникнення, джерелом фінансування, патронатний договір, договір про створення прийомної сім’ї та договір про створення будинку сімейного типу можна віднести до договірного представництва.

6. У зв’язку з тим, що інтереси батьків при вчиненні правочинів щодо майна своїх малолітніх дітей часто співпадають з інтересами цих дітей, бо у більшості випадків визначаються батьками, можна вести мову про наявність інтересу у недоговірному представництві.

7. Представницькі функції батьків по відношенню до своїх малолітніх дітей підтверджені нотаріальною і судовою практикою. Але з аналізу сімейного законодавства вбачається, що представницькі функції батьків по відношенню до своїх малолітніх дітей засновані не на наданих їм повноваженнях, а на природних правах щодо виховання і утримання дітей.

8. Договірне представництво найбільш відповідає сутності цивільно-правового представництва. В його основі лежить погоджене волевиявлення представника і особи, яку він представляє.

При відсутності договору про представництво виникають відносини, подібні до представництва, що дає підставу застосовувати до них законодавчі положення про представництво.

9. Норми СК України не містять вимог щодо особи патронатного вихователя та переліку осіб, які не можуть бути стороною в договорі. Спеціальна норма більшою мірою доцільна для практики, аніж аналогія закону, тому пропонується внести відповідні доповнення до ст. 252 СК України.

10. Повноваження представника не мають зобов’язального характеру, вони повинні виконуватись добровільно і добросовісно лише у випадках видачі довіреності.

11. Підстави припинення довіреності доцільно класифікувати на загальні і спеціальні. Загальною підставою буде досягнення мети, заради якої видавалась довіреність. Спеціальними будуть всі ті підстави, з настанням яких припиняється дія довіреності незалежно від досягнення зазначеної в ній мети.

Публікації автора:

1. Шаповал Л. І. Проблеми вираження волі учасників правочину, укладеного представником // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 4. – С. 108–113.

2. Шаповал Л. І. Представництво за довіреністю у цивільному праві // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 7. – С. 111–117.

3. Шаповал Л. І. Правова природа представництва в цивільному праві // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 9. – С. 99–104.

4. Шаповал Л. І. Правова природа правочину, спрямованого на користування автомобілем // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2004. – № 6. – С. 291–295.

5. Шаповал Л. І. Правова природа представництва за законом // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 2. – С. 87–92.

6. Шаповал Л. І. Правова природа патронату над дітьми у цивільному праві // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. – № 2. – С. 105-109.

7. Шаповал Л. І. Недійсність правочину, вчиненого з перевищенням повноважень // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. – № 3. – С. 69–77.

8. Шаповал Л. І. Види представництва в цивільному праві // Матеріали наукової конференції курсантів, студентів та молодих науковців «Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції». – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2004. – С. 214–217.

9. Шаповал Л. І. Довіреність на користування автомобілем // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». – Хмельницький: В-во ХУУП, 2004. – С. 276–277.