У сучасних умовах реформування трудового права виникли об’єктивні підстави для висновку про те, що у сфері трудових відносин склалася і продовжує розвиватися система представництва, основою якої є відносини із соціального діалогу. Вона охоплює відносини із представництва, що складаються між суб’єктами представництва: працівниками, роботодавцями, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та ін., відносини із розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів. У цих та інших випадках має місце не делегування повноважень, а представництво у сфері трудових відносин, оскільки йдеться про створення, зміну та припинення прав осіб, яких представляють, що є невід’ємною ознакою представництва.
Представництво від імені працівників на підставі довіреності при отриманні заробітної плати, інших платежів, пов’язаних з трудовими відносинами, документів, пов’язаних з працею особи, яку представляють, що названо в літературі як приклади представництва у трудовому праві, не можна вважати представництвом, що має трудоправову природу. У цих випадках можна говорити про змішані інститути, що об’єднують норми цивільного, трудового та інших галузей права. Якщо національним трудовим законодавством буде врегульовано трудові відносини малолітніх працівників, які працюють в організаціях кінематографії, театрах, театральних та концертних організаціях, цирках, то представництво їх інтересів батьками (опікунами) можна буде розглядати як таке, що має трудоправову природу. Це питання потребує вирішення з огляду на положення ст.7 Конвенції МОП № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу 1973 року, згідно з якою національним законодавством чи правилами може допускатися прийом на роботу за наймом або на іншу роботу осіб у віці від 13 до 15 років для легкої роботи. Необхідність врегулювання представництва неповнолітніх працівників у трудових відносинах обумовлюється також тим, що трудовим законодавством передбачено представництво цієї категорії працівників відповідними органами при працевлаштуванні або припиненні трудового договору, а не під час здійснення ними трудової функції. Представництво у трудовому праві слід розглядати як багатоаспектне явище. Воно є засобом захисту трудових прав працівників, прав і законних інтересів роботодавців. Представництво також пропонується розглядати як правовідношення, при якому представники працівників і роботодавців сприяють сторонам індивідуальних і колективних трудових відносин у реалізації їхніх прав, обов’язків та інтересів. Представництво у трудовому праві має наступні юридичні ознаки, що дозволяють відмежувати його від суміжних правових явищ: інститут представництва регулює відношення представника, який виступає від імені того, кого представляють, з метою створити, змінити або припинити права та обов’язки останнього у відносинах з третіми особами; представники (профспілки, організації роботодавців, інші представники працівників та роботодавців) є суб’єктами трудових відносин (індивідуальних та колективних) нарівні з тими, кого представляють (працівниками, роботодавцями); у процесі здійснення повноважень представник діє відносно третіх осіб (працівників, роботодавців, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та ін.); можливість, зміст і межі представництва визначаються їх повноваженням – суб’єктивним правом представника; правомірні дії представника мають правовий результат для того, кого представляють; на відміну від представництва в інших галузях права для представництва у трудовому праві представник може набувати власних прав та брати на себе відповідні зобов’язання у колективних трудових правовідносинах (правовідносинах із соціального діалогу у сфері праці).
Суб’єктами правовідносин представництва у трудовому праві виступають ті, кого представляють (працівники і роботодавці), їх представники та треті особи. При цьому працівники і роботодавці виступають одночасно і як ті, кого представляють, і як треті особи. Особи, яких представляють, та їхні представники знаходяться в юридично рівному становищі відносно один одного. У такому ж становищі знаходяться також працівники і роботодавці (ті, кого представляють), на відміну від індивідуальних трудових відносин, в яких рівність сторін поєднується з елементами влади та підкорення. Відповідно у рівному становищі знаходяться й представники працівників і роботодавців. Необхідно виділяти представництво в індивідуальних трудових правовідносинах та у колективних трудових правовідносинах. У першому випадку йдеться про реалізацію індивідуальних трудових прав, зокрема прав, які є предметом індивідуальних трудових спорів із різних питань застосування чинного трудового законодавства або встановлення нових чи зміни існуючих умов праці. В іншому випадку у колективних трудових правовідносинах представництво пов’язано з реалізацією колективних трудових прав: права на колективні переговори, права на укладення колективних угод і колективних договорів, права на участь в управлінні організацією, права на вирішення колективних трудових спорів, включаючи право на страйк та ін. Правові норми, що регулюють відносини представництва у колективних трудових відносинах, належать до інституту «Правові основи соціального діалогу у сфері праці», який є складовою такої структурної частини у системі трудового права як Колективне трудове право.
Колективні трудові відносини щодо утворення і діяльності профспілок або інших осіб як представників інтересів трудових колективів найманих працівників у соціально-трудових відносинах та колективні трудові відносини щодо утворення та діяльності організацій роботодавців як представників інтересів роботодавців у соціально-трудових відносинах пропонується іменувати відповідно колективними трудовими відносинами щодо представництва і захисту профспілками, іншими представниками прав та інтересів працівників у сфері праці та колективними трудовими відносинами щодо представництва та захисту організаціями роботодавців прав та законних інтересів роботодавців у сфері праці. У колективних трудових правовідносинах (правовідносинах із соціального діалогу у сфері праці) структура представництва включає внутрішню сторону (відносини між тими, кого представляють, та представниками) і зовнішню сторону (відносини між тими, кого представляють, представниками та третіми особами), що відображують зміст основних взаємозв’язків між суб’єктами представництва. Пропонується уточнити назву Книги 6 проекту Трудового кодексу і назвати її «Соціальний діалог у сфері праці. Колективні трудові відносини». У дисертації проаналізовано положення Книги 6 «Колективні трудові відносини» проекту Трудового кодексу України та запропоновано конкретні пропозиції щодо удосконалення змісту ст. 352 «Визначення колективних трудових відносин», ст.355 «Здійснення прав працівників у колективних трудових відносинах», ст.356 «Представництво колективних інтересів працівників перед роботодавцем», ст.357 «Представництво інтересів працівників відповідної території, галузі та на національному рівні» та інших статей. |