На підставі проведеного комплексного дослідження правозастосовного тлумачення судом норм кримінально-процесуального права й розроблених теорією права положень щодо правотлумачної діяльності, а також з урахуванням специфіки правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права сформульовано висновки, у яких містяться основні результати дослідження. 1. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права визначається як інтелектуально-вольова діяльність суб’єктів тлумачення, спрямована на з’ясування зумовленого сучасними потребами суспільного розвитку смислу норм з метою правильного їх застосування, а також роз’яснення засвоєного, що об’єктивується в акті тлумачення. 2. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права синтезує досягнення 2-х наукових напрямів — теорії тлумачення й теорії застосування норм права. Воно є складним пізнавальним процесом, стадійною діяльністю. Етапи тлумачення та їх взаємозв’язки залежать від того, який вид тлумачення здійснюється, від суб’єкта тлумачення, а також мети правотлумачної діяльності. Етапами правозастосовного тлумачення судом норм кримінально-процесуального права є з’ясування їх смислу й роз’яснення з’ясованого, що знаходить своє відбиття в акті тлумачення. 3. Механізм тлумачення норм різних галузей права спирається на загальні положення, розроблені теорією права, але він має й певні особливості, які обов’язково слід враховувати для забезпечення успішного правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права. До них треба віднести наступне: процес тлумачення й застосування норм останнього перебуває в органічному взаємозв’язку із застосуванням норм кримінального права; специфічними є правовідносини, у межах яких відбувається процес реалізації норм кримінально-процесуального права: одним із суб'єктів цих правовідносин завжди виступає орган держави (посадова особа), наділений владними повноваженнями; завершальним етапом правотлумачної діяльності є винесення правового рішення (акта застосування права), у якому має знайти своє відбиття позиція правозастосовника щодо з’ясованого смислу норми кримінально-процесуального права; обов’язковим є мотивування винесеного рішення. Особливістю правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права є урахування пріоритетності захисту прав і свобод людини, залученої у сферу кримінального судочинства, основних засад кримінального судочинства, норм моралі. На тлумачення цих норм впливає сама система кримінального процесу: кожна попередня його стадія не тільки створює необхідні передумови для успішного вирішення завдань стадії наступної, але й на кожній наступній стадії, як правило, підлягає контролю законність дій і рішень, що мали місце на стадіях попередніх. 4. Правотлумачна практика є видом юридичної практики і становить собою єдність правотлумачної діяльності, спрямованої на з'ясування смислу норми права з метою її правильного застосування, а також сформованого (накопиченого) в перебігу вказаної діяльності досвіду компетентних органів держави, наділених владними повноваженнями, що знаходить своє віддзеркалення в актах тлумачення. 5. Тлумачення норм кримінально-процесуального права має спиратись на систему основних засад — керівних положень, що справляють організуючий, орієнтуючий та інформаційний вплив на перебіг розумових операцій, які зумовлюють процес тлумачення, що в кінцевому підсумку забезпечує адекватне розкриття смислу тлумаченої норми, ефективність правотлумачної діяльності й подальше правозастосування. До їх числа пропонується віднести 3 групи принципів: принципи кримінального процесу; власні принципи тлумачення норм кримінально-процесуального права (об'єктивність, неприпустимість зловживання правом при тлумаченні, повнота використання способів тлумачення, однаковість); доктринальні принципи тлумачення (науковість, єдність теорії і практики, гуманізм, справедливість). Власні принципи правотлумачної діяльності повинні знайти законодавче закріплення в галузевому законодавстві або в майбутньому Законі України «Про нормативно-правові акти» в загальному вигляді для здійснення всієї правотлумачної діяльності норм права. 6. Найважливішим процесуальним рішенням суду першої й апеляційної інстанцій у кримінальному процесі, актом казуального тлумачення є вирок суду. Підставою для його постановлення служать 2 взаємозв’язані елементи — фактичний і правовий. Фактичні мотиви, викладені у вироку, повинні відбивати аналіз досліджених у судовому розгляді джерел доказів з точки зору їх належності, допустимості, достатності, достовірності. Правові мотиви, які теж належить наводити у вироку, становлять собою казуальне тлумаченням норм права. З огляду на важливу правову й соціальну роль вироку суду в його мотивувальній частині слід наводити мотиви, відповідно до яких на підставі тлумачення норми права й особистого переконання суддя вважає за необхідне застосувати ту чи іншу норму права. Таке мотивування не є привілеєм акта конституційного тлумачення, а однаковою мірою має обґрунтовувати ухвалюване рішення при постановленні вироку суду як акта казуального тлумачення норм права. Винесення немотивованого судового рішення згідно з правотлумачною практикою Європейського суду з прав людини є порушенням права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відсутність у вироку суду належного мотивування — як фактичного, так і правового складника — слід визнати істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що повинно тягти за собою скасування вироку. 7. За сучасних умов основне джерело права в державі — закон — недостатньо оперативно регулює динамічні суспільні відносини. У зв’язку із цим суду потрібно визначати правову політику властивим йому способом — на підставі створення судового прецеденту. Підґрунтям надання актам судової влади сили судового прецеденту є необхідність забезпечення однаковості судової практики, дотримання законності у кримінальному судочинстві, захисту прав та свобод осіб, залучених до орбіти кримінального судочинства, реалізації норм Конституції України як норм прямої дії, подолання колізій і прогалин, які виникають у правовому регулюванні кримінально-процесуальних правовідносин. 8. Серед рішень судів загальної юрисдикції судовим прецедентом у кримінальному процесі слід розглядати тільки судову практику вищої судової інстанції: постанови Пленуму Верховного Суду України; рішення по конкретних справах Верховного Суду України — ухвали колегії суддів Судової палати по кримінальних справах, колегії суддів Військової судової колегії Верховного Суду України, винесені ними при перегляді вироків, постанов та ухвал судів (розд. ІV КПК), а також при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження (гл. 32 КПК). Судовим прецедентом указані акти стають за умови набрання ними законної сили, а також публікації їх в офіційних виданнях ВСУ (ч. 8 ст. 55, ч. 3 ст. 57 Закону України «Про судоустрій України»). 9. Під судовим прецедентом розуміється вироблений судовою практикою, підтверджений авторитетом вищої судової інстанції держави, опублікований в офіційному друкованому органі Верховного Суду України зразок нормативного чи казуального тлумачення й роз’яснення норми права, який заповнює, доповнює або тимчасово замінює нормативне регулювання певних суспільних відносин і є обов’язковим для застосування в аналогічних справах чи при застосуванні розтлумаченої норми права. При використанні судового прецеденту для вирішення конкретної кримінальної справи необхідна наявність фактичного і правового складника, тобто єдність аналогічних фактичних обставин справи, а також відповідної норми, яка підлягає застосуванню. 10. Залежно від правового змісту вироблені судовою практикою прецеденти доцільно класифікувати на 3 види прецедент тлумачення, прецедент роз’яснення і прецедент, що містить нову норму. Цей класифікаційний критерій висувається у зв’язку з необхідністю розмежування інформаційної й нормативної новизни в судовому рішенні, що претендує на роль прецеденту. 11. Тлумачення закону, що міститься в постановах Пленуму Верховного Суду — це зразок правильного розуміння норм права, що підлягають застосуванню, який забезпечує єдність судової практики, однаковість використання цих норм, тому рішення суддів, у яких не дотримані сформульовані Пленумом положення, мають бути скасовані вищестоящим судом. У зв’язку із цим пропонуємо доповнити ст. 129 Конституції України, що закріплює принципи судочинства, і гл. 2 «Засади здійснення правосуддя в Україні» Закону України «Про судоустрій України» новим принципом — єдності судової практики. 12. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який на підставі Конституції (ст. 147) вирішує питання про відповідність їй законів та інших правових актів і дає офіційне тлумачення Конституції України й законів України, є Конституційний Суд України. Здійснення конституційного контролю у сфері кримінального судочинства є одним з найважливіших напрямків його діяльності. Рішення й висновки Конституційного Суду України мають прецедентний характер, оскільки відповідають характерним ознакам прецеденту: створюються найвищим судовим органом держави; виносяться в особливому порядку на підставі передбаченої законом спеціальної юридичної процедури; є обов’язковими; підлягають офіційному опублікуванню. 13. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини має суттєве значення для розуміння і з’ясування норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, правильного визначення змісту й обсягу прав і свобод громадянина, правових понять. Міжнародно-правова договірна природа Конвенції зобов’язує Україну виконувати рішення Суду у справах проти неї. Водночас рішення, винесені проти інших держав, для вітчизняного законодавця та правозастосовника повинні бути рекомендаційними у їх правотворчій і правозастосовній діяльності, оскільки Суд у цих рішеннях не тільки тлумачить Конвенцію, а й формулює певні критерії, яким має відповідати національне законодавство. 14. Смисл норми права може бути адекватно з’ясований правозастосовником, тільки якщо способи тлумачення використовуються комплексно. Спосіб тлумачення визначається, з одного боку, характером незрозумілості, що виникла в нормі права, а з другого — знаннями, які застосовує тлумач для усунення цієї незрозумілості. Серед способів тлумачення, які досліджувалися вченими, слід виділити лексико-граматичний, логічний, системний, історичний, телеологічний і раціональний способи тлумачення норм кримінально-процесуального права. Процес їх застосування алгоритмізувати неможливо, оскільки послідовність їх використання залежить від самої тлумаченої норми, її виду, галузевої належності, характеру вміщеного в ній державного веління, форми викладу правових приписів, суб’єктів тлумачення, рівня їх фахової підготовки тощо. Суддя на підставі свого внутрішнього переконання і правосвідомості має застосовувати всю сукупність способів тлумачення, визначати їх послідовність, у такий спосіб, щоб якомога правильніше, повніше і всебічніше з’ясувати смисл норми права. 15. Кожен спосіб тлумачення повинен містити правила тлумачення, тобто рекомендації, сформульовані з використанням положень певних галузей знань, використовуючи які в сукупності або окремо правозастосовник міг з’ясувати смисл тлумаченої норми права. Майже 90% суддів-респондентів анкетування вказали, що брак науково обґрунтованих правил, притаманних кожному способу тлумачення, негативно позначається на правотлумачній практиці, призводить до того, що цей процес переважно здійснюється ними інтуїтивно. 16. Тлумачення має вагоме значення при заповненні прогалин кримінально-процесуального регулювання й подоланні виниклих колізій. Особливістю тлумачення норми кримінально-процесуального права при застосуванні її за аналогією є те, що воно має евристичний характер. При подоланні колізії зазначених норм тлумачення відіграє двояку роль: (1) воно набуває значення для констатації факту виникнення суперечностей у регулюванні тих чи інших відносин кількома нормами права, при аналізі самих колізуючих норм. Після того, як останні розтлумачено, їх смисл з'ясовано, правозастосовник зможе зробити висновок про необхідність подолання виниклої колізії за допомогою відповідного темпорального, ієрархічного або змістовного правоположення; (2) тлумачення при подоланні колізій може відігравати самостійну роль. Зокрема, в результаті офіційного нормативного автентичного тлумачення орган, який видав нормативний акт, роз'яснює порядок застосування тієї чи іншої норми, створює колізійні норми, що є засобом запобігання або подолання можливих колізій. Важливу роль у правозастосовному процесі відіграє легальне тлумачення норм права, яке дає Пленум Верховного Суду України. Казуальне тлумачення, що є обов'язковим лише для конкретного випадку, при подоланні колізії має право зробити суд загальної юрисдикції. Крім ієрархічного, темпорального, змістовного правоположень, за допомогою яких долається колізія між нормами кримінально-процесуального права, пропонуємо керуватися закріпленим у Конституції України принципом верховенства права (ст. 8), а також правоположенням, яке належить іменувати «пріоритет галузевого кодифікованого акта». 17. Оцінні поняття, що містяться в нормах права, на відміну від формально визначених, не мають чіткого змісту й окресленого законодавцем обсягу. Внутрішнє переконання судді про їх обсяг у кримінальному процесі встановлюється на підставі всебічного, повного й об’єктивного дослідження всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю. Оскільки використання оцінних понять у кримінально-процесуальному законодавстві є прийомом законодавчої техніки, без якого не можна обійтись, особливого значення набуває питання забезпечення однакового тлумачення правозастосовниками тих норм права, які їх містять. Із цією метою необхідно: (1) при розробці та прийнятті нового КПК України відмовитись від тих оцінних понять (або слів, що штучно їх створюють), які не мають смислового навантаження і з погляду законодавчої техніки є зайвими; (2) закріплювати в нормах права оцінні поняття, застосування яких пов'язано з небезпекою порушення прав і свобод учасників кримінального процесу, з можливим зловживанням правом при їх тлумаченні, є сенс лише у випадках, коли без них не можна обійтись; (3) по можливості слід деталізувати оцінні поняття в законі, що не дозволить вийти за межі легальної конкретизації, служитиме гарантією дотримання прав учасників кримінального судочинства, перешкоджатиме суб'єктивізму і зловживанням з боку державних органів і посадових осіб, які провадять кримінальний процес. У мотивувальній частині рішення, яке приймається на підставі тлумачення норми права, що містить оцінне поняття, правозастосовникові обов’язково належить указати, який правовий зміст вкладається в нього. Цей складник мотивувальної частини рішення суду також може бути предметом оскарження особою, яка має на це право. У дисертації містяться також інші положення й висновки щодо правозастосовного тлумачення судом норм кримінально-процесуального права. Дисертанткою внесені пропозиції по вдосконаленню норм КПК України, які спрямовані на забезпечення процесу тлумачення, законного й обґрунтованого застосування норм кримінально-процесуального права. |
